Місцева преса та роздержавлення: можливості розвитку через покращення якості контенту

Щоправда, успіх прийде не до усіх. Лише один приклад: в США сьогодні видається не більше 1400 друкованих газет. В Україні – за даними Книжкової палати за 2013 рік – близько 2300. Щоправда, у передплатних каталогах газет суттєво менше. Так, за даними ДП «Преса» станом на 15 січня 2016 року у передплатному каталозі знаходилось 720 газет. Не будемо у цьому матеріалі вивчати це питання. Просто прошу звернути увагу, що навіть 720 газет в Україні – усього в 2 рази менше, ніж у США. А врахуйте усі можливі різниці між площею країн, розміром ринків/економіки, кількістю компаній (рекламодавців), активністю малого бізнесу, доходами населення… Іншими словами, 720 українським газетам в Україні вижити набагато складніше, ніж 1400 американським в США. Це означає, що (1) виживуть таки не усі та (2) ті, хто хоче вижити, мають сьогодні робити для цього усе можливе й неможливе. А головне – не чекати, що все відбудеться само собою.

У цьому матеріали ми наводимо інформацію у частині роботи з аудиторією та контентом. «Друга серія» цієї саги – про залучення реклами.

Українська Асоціація Видавців (УАВПП) у листопаді-грудні 2015 року провела низку опитувань редакторів приватних та комунальних видань з різних регіонів України стосовно того, що саме дозволяє їх виданню заробляти собі на життя. Опитування робилось шляхом анкетування учасників семінарів, які проводила УАВПП у Дніпропетровську, Полтаві та Хмельницькому. Загалом ми отримали 56 відповідей, аналіз яких показав, що 2/3 вважають своїм основним джерелом заробітку рекламу у тому чи іншому вигляді, а тільки 1/3 – продаж контенту (переважно, саме тиражу – за передплатою та вроздріб). Крім цього, ми опитали керівників (редакторів та директорів) суто комунальних видань – так само, шляхом анкетування. Нас цікавило, як працюють з контентом та як оцінюють можливості місцевого рекламного ринку ті, хто максимально наближений до кінцевого читача (до слова, багато з комунальних газет почали залучати рекламу тільки нещодавно, до цього обмежуючись дотаціями з місцевого бюджету та доходами від продажу тиражу). Виявилось, що самооцінка переважно не дуже висока. Багато хто переживає, що після роздержавлення не зможе залучити доходи, достатні для покриття витрат. А ретельно працюють з контентом не більше третини опитаних. Але потенціал у багатьох є – про це нижче.

Звісно, наші узагальнення в жодному разі не є «універсальним рецептом» для кожного видання. Ми звели інформацію для того, щоб побачити самим і показати професійній спільноті тенденцію. А далі, шановні менеджери видань, будь ласка, шукайте власні рішення, виходячи з ваших можливостей, специфіки та потреб аудиторії.

Проте ми наполегливо радимо не лише уважно вивчити та проаналізувати інформацію, яку нам вдалось зібрати та узагальнити. Кожне видання мусить розробити власний план дій – з контрольними датами та плановими показниками. І – головне – виконати цей план в точності, коригуючи «по ходу справи» те, чого вимагатиме життя.

Ті ж, кому буде потрібна допомога – будь ласка, звертайтесь до УАВПП. Ми докладемо зусиль, щоб вам допомогти.

Частина 1 – констатація фактів

Перш за все – про ключові показники. Або «де ми знаходимось відносно інших?»

У листопаді-грудні 2015 року УАВПП провела опитування редакторів та головних редакторів комунальних видань. Ми розробили спеціальну анкету, яку розмістили в мережі інтернет та попросили редакторів заповнити. На момент підготовки цього матеріалу надійшло 36 анкет. Тому зібрані дані – це модель, гіпотеза. Ми продовжуємо збирати цю інформацію і після того, як зберемо 100 анкет із відповідями, опублікуємо оновлення.

Вивчивши отриману інформацію, наразі можемо говорити про те, що регулярно та уважно працюють зі своїми читачами менше половини комунальних видань – 47% опитаних збирають якісну інформацію про ставлення читачів до того, що публікує видання, 2 рази на рік або частіше. При цьому 53% роблять це дуже рідко або взагалі не роблять. Ті самі 47% коригують свою роботу з контентом раз на квартал або частіше. Ніколи цього не роблять 37%.

Активно працюють з контентом, залучаючи до його створення експертів, читачів та інших «зовнішніх» спеціалістів (тобто не журналістів редакції) менше третини видань – лише 31%. При цьому мають певні переваги у доступі до інформації (наприклад, гарантований та оперативний доступ до усієї офіційної інформації місцевих органів влади) 67%.

Такі тенденції ми вважаємо дуже тривожними. Насамперед – для галузі преси в цілому. Бо неякісний контент – перша причина недовіри до ЗМІ. І саме ця причина, на нашу думку, є одним з найбільш потужних де-мотиваторів для людей стосовно читання. Бо навіщо витрачати час на читання, якщо інформація не приносить користі, не допомагає жити краще, не стимулює до розвитку, не навчає?

Для місцевої ж преси це створює додаткові ризики – і в першу чергу, економічного характеру. Бо нецікаве видання не приваблює ані читачів, ані рекламодавців. Саме тому ми наполегливо рекомендуємо вжити рішучих та термінових заходів для посилення якості контенту та верстки багатьом місцевим виданням.

Як це зробити – у кожного свій рецепт. Але досвід колег може стати у нагоді багатьом. Тому читайте далі.

Частина 2 – вивчення досвіду колег за кордоном

Що вони робили і роблять для того, щоб розвивати друковані місцеві газети? Яку функцію виконують місцеві газети – таку, за яку люди готові платити гроші?

«Великобританія, про яку не пишуть: хто слідкуватиме за її життям без місцевих газет?» - цей матеріал The Guardian вийшов у рубриці «Регіональні та місцеві газети». Оригінал публікації – тут: http://www.theguardian.com/society/2015/apr/23/unreported-britain-without-local-newspapers-who-is-keeping-tabs

Переклад на українську опублікував Редакторський Портал – запрошуємо прочитати цей переклад повністю. Але окремі тези, на наш погляд найбільш важливі у контексті цієї публікації, наведемо тут додатково.

The Guardian зазначає, що закриття 150 місцевих видань у Великобританії, починаючи з 2008 року, створило місцевим жителям проблеми в організації протестних акцій будь-якого рівня – від впливу на розмір муніципальних зборів і до закриття доріг.

Майк Хутін, організатор кампанії проти закриття з’їзду номер 41 з магістралі до міста Порт-Талбот (Junction 41), згадує велике значення Port Talbot Guardian. він стверджує, що «без газети нам стало ще важче збирати людей на щомісячні мітинги протесту. Також стало складніше шукати людей, які могли б розповісти про свої страждання від цієї ситуації, ‒ наприклад, до нас на зустріч приходила акушерка, якій довелося приймати пологи у породіллі вдома через те, що дістатися лікарні було неможливо внаслідок закриття дороги».

Проте місцеві видання зникають дуже швидко. За даними британської Національної спілки журналістів (National Union of Journalists), з 2008 року зникло 150 місцевих видань, а чотири найбільші в країні медіа компанії місцевого рівня ‒ Trinity Mirror, Newsquest, Local World та Johnston Press – змушені були скоротити витрати у зв’язку зі зменшенням доходів від реклами. У листопаді минулого року Trinity Mirror закрила 7 друкованих видань, включаючи Reading Post та Surrey Herald.

«Мати свою місцеву газету – ось реальна демократична цінність», – стверджує Мартін Мур з Media Standards Trust. «Це не просто джерело інформації для місцевих жителів про те, що відбувається навколо. Це також присутність на засіданнях місцевих рад журналіста, який стежить за поведінкою політиків, тим самим примушуючи їх працювати відповідальніше, й інформує громадськість про їх роботу.

Оскільки у маленьких містечках ці видання або закрились, або були витіснені з офісів і займаються збором новин у великих містах, за сотні миль від, власне, життя людей ‒ ми поступово створюємо серйозний дефіцит демократії. За останнє десятиліття кількість професійних журналістів, які працюють у сфері місцевих новин, значно зменшилась. На сьогодні у Великобританії є цілі райони, у яких фактично взагалі відсутнє професійне відслідковування новин».

Неможливо оцінити реальний вплив того, що події не були висвітлені, і відсутність ретельного громадського спостереження за діями посадових осіб та організацій. Але у місцях, де відбувається робота з суто місцевим новинним контентом, яка часто здійснюється волонтерами, а іноді фінансується з благодійних джерел, є яскраві приклади викриття корупційних дій і роботи громадських кампаній на чолі з молодими лідерами нових місцевих ЗМІ.

Trinity Mirror (власник Western Mail) ‒ інша регіональна газета, до географічного околу охоплення якої входить і Порт-Талбот, «принципово не згодна» з тим, що у висвітленні місцевих новин відбувся певний спад.

«Ми сприймаємо ці зміни спокійно, вони не впливають на якість та глибину висвітлення місцевих новин, а пристосовуються, швидше, до змін у суспільстві, і полягають у тому, коли, як і де люди хочуть отримувати місцеві новини. Нездатність адаптуватися, намагання просунути продукт ХХ-го століття у ХХI-ше були б ще небезпечнішими», - стверджується в її заяві.

А от американці стверджують, що в США «Друковані видання процвітають у маленьких містах та завдяки місцевим інвестиціям». Повний текст українською ви можете також прочитати на «Редакторському Порталі». За рахунок чого таке відбувається?

«Газети у власності місцевого капіталу, як правило, є більш близькими до читачів та дозволяють їм підтримувати прямі стосунки з власниками видання, - зауважує Майк Дженнер з регіональної газетної корпорації Houston Harte, професор журналістики Університету Міссурі. - Ви можете стояти поряд з видавцем або власником у черзі до каси магазину, або бачити як він іде вулицею чи зустрітися з ним на засіданні Ротарі-клубу».

Якщо дивитися з точки зору падіння доходів від реклами і зменшення тиражу - майбутнє газет може виглядати похмурим. І саме це призвело до зникнення великих видань по всій території США. Але журналістика місцевих громад – зовсім інша історія.

«На практиці місцеві новини огороджені високим парканом», - пояснює Дженнер, - а газети громад часто є єдиним джерелом новин цих територій. Ніхто інший не висвітлюватиме зустрічі правління школи або засідання міської ради, не друкуватиме весільні оголошення чи співчуття».

«Довіра до місцевої газети надзвичайна», - стверджує Стен Шварц, директор з комунікацій Національної газетної асоціації. Він наводить результати опитування асоціації за 2013 рік, які показують, що близько двох третин дорослого населення малих міст читає газети своїх громад. Місцеві видання або їх веб-сайти були основним джерелом новин для 4 з 10 осіб.

Важливість видань громад не пройшла повз Кей Вілсон, яка у 1996 році відкрила The Nodaway News Leader – ще одну щотижневу газету в Меревілі, центрі округу Нодавей – для конкуренції з Daily Forum, яка, на її погляд, надто далеко відірвався від реального життя. «Продає журналістика громади. Обличчя продають», ‒ додає вона. «Люди хочуть бачити в газеті своїх друзів і сусідів, дітей і онуків».

Хоча The News Leader висвітлює переважно муніципальні новини, такі як засідання міської ради і правління школи, у квітні газета розмістила статтю про випускний бал в одній з семи шкіл округу, яка перемогла у конкурсі благодійного збору продуктів харчування.

«Ми вважаємо, що майбутнє друкованих ЗМІ знаходиться в області журналістики громад», ‒ пише Кобб у редакторській колонці Forum, ‒ «це саме та журналістика, яка створює для вас те, що вам захочеться вирізати й причепити на холодильник».

За власності Кобба The Daily Forum повернулася до пріоритету місцевих новин, з такими статтями на першій шпальті як розповідь про місцевого підприємця, який виготовляє рибальські приманки, матеріал про від'їзд популярного вчителя з місцевої школи та розповіді про кандидатів на місцевих виборах.

Кобб називає The News Leader «серйозною конкуренцією». Обидва власники вважають, що їхні видання володіють унікальними рисами ‒ і водночас вважають, що місто і округ можуть підтримувати обидві газети.

За словами Кобба тираж Forum зростає «повільно» ‒ від нижньої позначки у 1483 примірника в грудні до 1606 на час написання статті (фактично за 4 місяці). Він стверджує, що отримує прибуток, однак останній включає й доходи від The Post.

Всі вони – Кобб, Фолл та Браун - зверталися до людей з проханням залишати свої відгуки про газету. Вони прагнуть змінити ставлення людей до видання, яке тривалий час розчаровувало своїх читачів. Кобб хоче, щоб газета стала «найнадійнішим джерелом інформації» для громади. Він пояснює, що прагне, щоб «коли ви чуєте сирени на вулиці ‒ то йшли на наш сайт, щоб дізнатися, що відбувається».

Видання активно використовує інструменти соціальних медіа ‒ сайт, Facebook і Twitter. Першоквітневий жарт про напад розлюченої пуми на місцевих гольфістів зібрав майже 60000 лайків у Facebook.

«Ми старомодні газетярі», ‒ усміхається Браун. «І, звичайно, я кажу це в якості компліменту. Ми вважаємо, що знаємо, якою повинна бути газета».

«Ми будуємо мрію», ‒ підсумовує Кобб. «Якщо ми добре, докладно пишемо з думкою про нашого читача ‒ люди читатимуть нас».

Додати коментар

Ім'я, Прізвище* E-mail Захист від спаму* Текст повідомлення*  

Додати коментар