ПРАВА ЖУРНАЛІСТІВ В РОБОТІ З ІНФОРМАЦІЄЮ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ УКРАЇНИ

Доступ до відкритої або інформації про державні органи

Право журналіста на отримання відкритої або інформації про роботу державних органів може бути реалізоване в двох площинах: як фізичної особи (громадянина України), так і як особи що виконує свої професійні обов’язки - журналіста.

Право людини та журналіста на одержання й поширення інформації гарантується низкою міжнародних нормативно-правових актів - Загальною декларацією ООН прав людини; Європейською Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод; Міжнародним пактом про громадянські і політичні права; Окінавською хартією глобального інформаційного суспільства; Орхуською Конвенцію про доступ до інформації, тощо; та вітчизняним законодавством - статтею 34 Конституції України, Цивільним кодексом України, Законами України "Про інформацію", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про телебачення і радіомовлення", "Про інформаційні агентства" та іншими.

Гарантії діяльності журналіста і ЗМІ та захист професійної діяльності журналіста закріплені також в Конституції України, Кримінальному кодексі України, Кодексі адміністративних правопорушень, Законах України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про боротьбу з корупцією", тощо.

За українським законодавством журналіст має право:

– на вільне одержання відкритої за режимом доступу інформації (розрив чи змішування змісту офіційної інформації, що оприлюднюється, коментарями засобу масової інформації або журналістом не допускається);

- проводити власне дослідження і аналіз діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, давати їй оцінку, коментувати;

–відвідувати державні органи влади, органи місцевого і регіонального самоврядування, а також підприємства, установи і організації та бути прийнятим їх посадовими особами;

– відкрито здійснювати записи, в тому числі із застосуванням будь-яких технічних засобів, за винятком випадків, передбачених законом;

– на безкоштовне задоволення запиту щодо доступу до офіційних документів;

–звертатися до спеціалістів при перевірці одержаних інформаційних матеріалів.

Законодавство України встановлює чіткі гарантії захисту прав журналіста.

1. Так, ч. 4, ст. 45-1 Закону України "Про інформацію" передбачено, що "умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналістів та/або переслідування журналіста за виконання професійних обов'язків, за критику, здійснювані посадовою особою або групою осіб за попередньою змовою, тягне за собою кримінальну відповідальність відповідно до Кримінального кодексу України".

А відповідно до статті 171 Кримінального кодексу України "Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів", "умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналістів карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років". При цьому "переслідування журналіста за виконання професійних обов'язків, за критику, здійснюване службовою особою або групою осіб за попередньою змовою, карається штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням права обіймати певні посади на строк до трьох років".

Кваліфікуючою ознакою цього злочину є наявність суспільної небезпеки діяння.

2. Крім того відповідно до статті 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення, за "неправомірну відмову в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, у випадках, коли така інформація підлягає наданню…" встановлено адміністративну відповідальність у вигляді накладання штрафу в розмірі від п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

3. Пунктом "г", ст. 5 Закону України "Про боротьбу з корупцією" державному службовецю або іншій особі, уповноваженій на виконання функцій держави, заборонено "відмовляти фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, умисно затримувати її, надавати недостовірну чи неповну інформацію".

4. Проте, найбільш жорсткий механізм захисту свободи слова та діяльності журналіста передбачено Законом України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" №540/97-ВР вiд 23.09.1997. Статтею 17 Закону закріплено, що:

"Відповідальність за скоєння злочину проти журналіста у зв'язку з виконанням ним професійних обов'язків або перешкоджання його службовій діяльності прирівнюється до відповідальності за скоєння таких же дій проти працівника правоохоронного органу.

Службова діяльність журналіста не може бути підставою для його арешту, затримання, а також вилучення зібраних, опрацьованих, підготовлених ним матеріалів та технічних засобів, якими він користується у своїй роботі".

Таким чином журналіст, у зявзку зі здійсненням ним професійних обов’язків, не лише захищений законом від арешту, затримання, чи вилучення зібранних ним метеріалів, але й, злочинна діяльність проти особи журналіста прирівняна до діяльності проти працівника правоохоронного органу, й, відповідно до ст..ст. 343, 345, 347, 348, 349, тощо Кримінального кодексу України карається суттєвими строками позбавлення волі, аж до довічного ув’язнення.

Відповідальність за поширення інформації

(в т.ч. державної, комерційної, банківської та іншої "таємниці")

Законодавством України не дозволяється одержувати, використовувати, поширювати та зберігати інформацію з обмеженим доступом. Відповідно до статті 30 Закону "Про інформацію" до категорії таємної належить інформація, яка становить "державну та іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі". КК України передбачено відповідальність за розголошення державної таємниці у вигляді позбавлення волі строком до 8 років (ст.328; військових відомостей - ч.1, ст. 422), лікарської таємниці – виправними роботами до 2 років (ст. 145); комерційної або банківської таємниці – позбавленням волі до 3 років (ст. 232).

Детальне регулювання обігу інформації віднесеної до державної таємниці та режим доступу до інформації, що являє собою державну таємницю, встановлюється Законом України "Про державну таємницю". У статті 31 цього закону "Обмеження на оприлюднення секретної інформації" вказано, що "під час підготовки матеріалів для опублікування, поширення у пресі та інших засобах масової інформації … підприємства, установи, організації та громадяни з метою охорони секретної інформації зобов'язані керуватися Законом України "Про інформацію", цим Законом та іншими нормативно-правовими актами про державну таємницю. Контроль за додержанням законодавства про державну таємницю з метою запобігання її поширенню у пресі та інших засобах масової інформації здійснює центральний орган виконавчої влади з питань інформаційної політики". В статті 39 встановлюється адміністративна та дисциплінарна відповідальність громадян за розголошення державної таємниці.

Разом з тим Законом України "Про державну таємницю" не передбачено конкретний ступінь покарання за порушення у сфері державної таємниці. Більше того, незважаючи на закріплення за Службою безпеки України статусу "спеціально уповноваженого органу державної влади у сфері забезпечення охорони державної таємниці" (стаття 5 Закону), контроль за дотримання законодавства про державну таємницю в ЗМІ покладено на центральний орган виконавчої влади з питань інформаційної політики – Державний комітет телебачення та радіомовлення України.

Законом "Про державну таємницю" передбачено і таке порушення законодавства як "безпідставне засекречування інформації" (ст. 39). Це ж правопорушення вчинене посадовою особою, відповідно до статті 212-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення тягне за собою покарання у вигляді накладання штрафу у розмірі від 3 до 10 неоподаткованих мініумів доходів громадян. Цією ж статтею встановлено аналогічне покарання для посадових осіб за засекречування інформації:

"про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися та загрожують безпеці громадян;

про стан здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти та культури населення;

про факти порушень прав і свобод людини і громадянина;

про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб; тощо".

Крім того, статтею 47-1 Закону України "Про інформацію" передбачено звільнення особи від відповідальності (у тому числі від кримінальної)" за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно значимою". При цьому правове значення ст. 47-1 розяснюється в статті 30 Закону "Про інформацію" - "інформація з обмеженим доступом може бути поширена без згоди її власника, якщо ця інформація є суспільно значимою, тобто якщо вона є предметом громадського інтересу і якщо право громадськості знати цю інформацію переважає право її власника на її захист".

Захищає журналістів і стаття 42 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", якою звільнено редакції ЗМІ та журналістів від відповідальності за публікацію відомостей, … якщо в них зокрема розголошується таємниця, яка спеціально охороняється законом, проте ці відомості не було отримано журналістом незаконним шляхом.

Законом України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", статтею 17 встановлено, що "журналіст та/або засіб масової інформації звільняються від відповідальності за поширення інформації, що невідповідає дійсності, якщо суд встановить, що журналіст діяв добросовісно та здійснював її перевірку".

Таким чином, журналіст звільняється від відповідальності за оприлюднення інформації у разі якщо:

1. Оприлюднена інформація визнана судом суспільно значимою;

2. Оприлбюднені відомості отримані законним шляхом;

3. Суд встановив що журналіст діяв добросовісно та здійснив перевірку інформації.

Виїмка інформації правоохоронними органами. обшук, допит

Відповідно до статті 36 Закону України "Про державну таємницю» оперативно-розшукові заходи щодо охорони державної таємниці здійснюються відповідно до Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність". При цьому нагляд за такою діяльністю правоохоронних органів покладено на прокуратуру (ст.14).

Процедура здійснення обшуку, допиту та примусового вилучення, виїмки інформації у разі відкритті кримінальної справи регламентується Кримінально-процесуальним кодексом України. Цієї процедури зобов’язані чітко й неухильно дотримуватися працівники правоохоронних органів. У разі недотримання вимог КПК щодо процедури обшуку, чи виїмки, докази та інформація отримана таким шляхом не може прийматися за докази у справі.

Для запобігання порушення процедури обшуку (виїмки) з боку правоохоронних органів можна вжити кількох превентивних заходів:

1. Надання розголосу фактові візиту правоохоронних органів. Для цього найкраще запросити "прийняти участь" в обшуку (виїмці) колег-журналістів, адвоката, правозахисників, народниих депутатів України, що суттєво звузить поле неправомірних дій з боку правоохоронців;

2. Постійне й наполегливе звертання уваги працівників правоохоронних органів на необхідність чітко дотримуватися положень законодавства та процедури обшу й виїмки:

- обов’язок правоохоронців "неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших", й на те, що "незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності" (стаття 68 Конституції України);

- положення Конституції України, що "Ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За віддання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність" (стаття 60 Конституції України);

- "Діяльність Служби безпеки України здійснюється на основі дотримання прав і свобод людини. Органи і співробітники Служби безпеки України повинні поважати гідність людини" (стаття 5 Закону України "Про службу безпеки України") та "співробітники Служби безпеки України повинні відмовитись від виконання будь-яких наказів, розпоряджень або вказівок, які суперечать чинному законодавству. За протиправні дії та бездіяльність вони несуть дисциплінарну, адміністративну та кримінальну відповідальність" (стаття 35 Закону України "Про службу безпеки України";

- "Міліція виконує свої завдання неупереджено, у точній відповідності з законом. Ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції. Міліція поважає гідність особи і виявляє до неї гуманнее ставлення, захищає права людини незалежно від її соціального походження, майнового та іншого стану, расової та національної належності, громадянства, віку, мови та освіти, ставлення до релігії, статі, політичних та інших переконань" (стаття 5 Закону України "Про міліцію".

ОБШУК ТА ВИЇМКА ІНФОРМАЦІЇ ПРАВООХОРОННИМИ ОРГАНАМИ

Статею 177 Кримінально-процесуального кодексу України, встановлено, що підставою для проведення обшуку є припущення слідчого, що документи, у тому числі певний вид інформаційної продукції (відеокасети, аудіозаписи тощо), які мають значення для встановлення істини у кримінальній справі, знаходяться у приміщенні редакції ЗМІ чи в якої-небудь особи з числа працівників суб’єкта інформаційної діяльності.

Обшук у приміщенні ЗМІ може бути проведений за вмотивованою постановою слідчого із санкції прокурора чи його заступника, а в невідкладних випадках (перелік яких законом не встановлено) – без санкції прокурора, але з наступним його повідомленням у добовий термін. Проте, для того щоб провести обшук житла чи іншого володіння журналіста, слідчий має надати уже виключно вмотивовану постанову судді.

Джерела інформації можуть також вилучатися у межах кримінально-процесуального заходу виїмки, яка проводиться у випадках, коли слідчий точно знає, що певні документи знаходяться в конкретного журналіста чи в певному місці, скажімо, відео із зображенням злочинних дій чи документи про протиправну діяльність, отримані журналістом, знаходяться у приміщенні відеофондів телеканалу, редакції журналу і т.д.

Для проведення виїмки в приміщенні ЗМІ достатньо вмотивованої постанови слідчого, якщо ж слідчий має точні дані про те, що у журналіста є документи, важливі для кримінальної справи, вдома – потрібна вмотивована постанова судді.

Незважаючи на свободу слова й широкі права журналістів, журналісти та інші працівники ЗМІ, відповідно до статті 179 КПК, не мають права відмовлятися пред’явити або видати документи чи їх копії, які вимагає слідчий під час обшуку і виїмки. Видача і огляд документів, що містять дані, які становлять державну та/або банківську таємницю, провадяться з додержанням існуючих правил, що забезпечують охорону державної та/або банківської таємниці.

Разом з тим статтею 17 Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" №540/97-ВР вiд 23.09.1997 гарантується право журналіста не видавати отриману в результаті службової діяльності інформацію та матеріали:

"Службова діяльність журналіста не може бути підставою для його арешту, затримання, а також вилучення зібраних, опрацьованих, підготовлених ним матеріалів та технічних засобів, якими він користується у своїй роботі".

Як ми бачимо, на очі очевидна колізія норм. Але журналісти і ЗМІ мають право наполягати на чинній нормі закону "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" та непідкорятися незаконним спробам обшуку чи виїмки. Таку суперечку може вирішувати тільки суд, куди і варто спрямовувати у такому разі правоохоронців.

Більше того законодавство не встановлює вимоги щодо повної видачі інформацію, без залишання у ЗМІ копії інформації, або й навіть оригіналу.

Під час здіснення обшуку або виїмки правоохоронні органи зобов’язані чітко дотримуватися процедури обшуку та виїмки встановленої статтями 180-189 Кримінально-процесуального кодексу України та Законом україни "Про оперативно-розшукову діяльність".

Обшук і виїмка провадяться в присутності двох понятих і представника ЗМІ. Понятими повинні бути особи, не зацікавлені у справі. Понятими не можуть бути працівники правоохоронних органів або прокуратури, потерпілий, родичі підозрюваного, обвинуваченого і потерпілого. Основним завданням понятих є засвідчення відповідності записів у протоколі виконаним діям.

Перед обшуком або виїмкою слідчий пред’являє постанову представникові ЗМІ або іншого суб’єкта інформаційної діяльності, де проводиться обшук або виїмка, і пропонує видати зазначені в постанові предмети або документи. У разі відмови виконати його вимоги слідчий проводить обшук або виїмку у примусовому порядку.

У випадку початку обшуку чи виїмки представнику ЗМІ варто перевірити:

- повноваження осіб, що збираються проводити обшук або виїмку (уважно перевірте і перепишіть службові посвідчення цих осіб (прізвище, ім'я, по-батькові, номер посвідчення, коли і ким видане, посада, звання), чи співпадають фотокартки у посвідченнях з обличчями їх власників, чи дійсне посвідчення, дату, до якою воно дійсне);

- постанову на проведення обшуку, або виїмки (вона повинна містити номер та дату її винесення, номер та дату порушення кримінальної справи, щодо якої проводиться обшук (виїмка), підстави для проведення обшуку (виїмки). Окрім того, у верхньому правому куті постанови повинна стояти санкція прокурора (санкція прокурора не отримується в разі невідкладності проведення обшуку чи виїмки);

- наявність постанови суду на проведення обшуку або виїмки в приватному помешкані особи (у разі здійснення таких дій).

Також необхідно:

- записати прізвище, ім’я та по батькові, домашню адресу та телефон кожного з понятих для виклику їх до суду з метою захисту власних інтересів;

- вести фото та відео зйомку слідчих дій (законодавством не заборонено);

- уважно стежити за всіма діями слідчих, понятих та інших осіб, які беруть участь у проведенні обшуку (виїмки) (таким чином ви зможете вчасно помітити та припинити порушення з їхнього боку, наприклад, підкидання у ваше помешкання сторонніх речей (найчастіше - набоїв, зброї, наркотиків);

- невідкладно та голосно звертати увагу понятих на можливі порушення з боку слідчих.

Крім того, статтею 184 КПК України передбачено можливість проведення обшуку журналіста або іншого працівника ЗМІ та виїмки у них предметів і документів. Причому, слідчий може без постанови обшукати журналіста, якщо має достатні підстави вважати, що останній приховує при собі предмети або документи, які мають значення для встановлення істини у кримінальній справі.

Проте, якщо слідчі забажають оглянути ваші особисті речі або речі ваших співробітників, нагадайте їм, що ці речі не належать до майна підприємства, а тому для проведення обшуку (виїмки) щодо них потрібно вимагати окрему постанову. Перегляньте разом зі слідчими постанову про проведення обшуку (виїмки) та перевірте, на проведення яких дій вона видана. Якщо постанова видана на "обшук приміщення громадської організації" (установи, підприємства), то за такою постановою на обшук (виїмку) особистих речей можна не погоджуватися, а "достатність підстав" оспорювати.

У разі вилучення предметів і документів слідчий зобов’язаний пред’явити їх понятим та іншим присутнім особам і перелічити у протоколі обшуку або виїмки (чи в доданому до нього описі) із зазначенням їх назви, кількості, міри, ваги, матеріалу, з якого вони виготовлені, та індивідуальних ознак.

Оскільки обшук (виїмка) проводяться лише у присутності представника підприємства, не варто допускати проведення обшуку паралельно в декількох кімнатах ЗМІ без контролю з боку його представника. У випадку порушення законодавства представнику ЗМІ, необхідно звернути на це увагу понятих та вимагати занесення відповідної інформації до протоколу обшуку (виїмки).

Представнику ЗМІ також необхідно вимагати внесення своїх заяв та зауважень до протоколу обшуку (виїмки) (наприклад, про порушення процедури обшуку чи виїмки, чи про причини знаходження у приміщенні ЗМІ певного документа або іншого носія інформації). Це право надається ч. 2 ст. 188 Кримінально-процесуального кодексу України. Якщо слідчий відмовиться вносити заяву (зауваження) до протоколу, нагадайте йому про вимогу ст. 188 Кримінально-процесуального кодексу України, і зверніть увагу понятих на цей факт, а також написати зауваження на окремому аркуші паперу та надіслати рекомендованим листом з повідомленням про отримання до відповідного органу разом із заявою на ім’я його керівника про порушення права ЗМІ, процедури обшуку чи виїмки, протизаконні дії працівників правоохоронних органів, тошо.

Про проведення обшуку або виїмки слідчий складає протокол у двох примірниках, у якому зазначає наступне: підстави для обшуку або виїмки; приміщення в якому проводяться ці дії; дії слідчого і результати обшуку або виїмки тощо. При цьому, другий примірник протоколу й опису вилучених документів і предметів обов’язково залишається в редакції ЗМІ.

Перш ніж підписати протокол обшуку (виїмки), необхідно перевірити:
- чи правильно зафіксовано дії слідчих;

- чи заповнено всі графи протоколу, поставлено номер та дату складання протоколу;

- чи вказано підстави для проведення обшуку (виїмки);

- чи зазначено посаду та прізвище особи, що проводила обшук (виїмку);

- чи вказано приміщення ЗМІ, в якому було проведено обшук (виїмку);

- перевірити достовірність викладеної в документі інформації;

- закреслити вільні місця та графи в підсумковому документі (таким чином ви зможете бути впевнені, що в ньому не з'явиться те, чого не було на момент його підписання вами);

Протоколи слідчих дій в більшості випадків доцільно підписувати. Адже непідписання не тягне за собою ніяких юридичних наслідків. А у разі підписання, можна внести свої зауваження, які можна подіти рекомендованим листом і пізніше.

Якщо під час обшуку у вашому помешканні (установі) знайдуть предмети, заборонені законодавством, або ті, що підтверджують вашу вину у справі, вас може бути затримано. А слідчий може видати постанову про арешт.

ДОПИТ

Журналісти як громадян України користуються загальним імунітетом від безпідставного переслідування. Правовою основою такого імунітету є статті 19 та 60 Конституції України. Перша передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Друга встановлює, що ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази.

Процесуальний порядок допиту регламентується нормами КПК України (статті 107, 143-146, 166-171, 201, 300, 303, 304, 307, 308, 311), дотримання яких є обов'язковим. Недотримання процесуальних правил проведення допиту є порушенням закону і тягне за собою недійсність проведеної дії та недопустимість отриманих показань як джерела доказів.

Тому журналіст зобов’язаний виконувати лише ті вимоги працівника правоохоронних органів, які ґрунтуються на законі, і оформлені у чіткій відповідності до закону.

Якщо йдеться про здійснення допиту, то правові основи його проведення визначені у Кримінально-процесуальному кодексі України.

Особа може бути допитана як підозрюваний, як свідок, або як обвинувачений (однак цьому має передувати пред’явлення звинувачення).

І у першому і у другому випадку допит можливий виключно в рамках розслідування кримінальної справи або проведення дізнання, тому перше, чого належить вимагати від представників правоохоронного органу, – це інформації про те, на якій підставі проводиться допит.

Крім того, слід пам’ятати, що будь-яка особа (незалежно від того, чи є вона свідком чи підозрюваним) повинна викликатися на допит за допомогою повістки слідчого. У цій повістці має бути вказано:

- кого викликають;

- хто викликає;

- у ролі кого і для чого викликають;

- на який час і куди викликають.

Обов’язковість виклику з допомогою повістки передбачена у статтях 106 (для підозрюваного) 134 (для обвинуваченого) та 166 (для свідка) Кримінально-процесуального кодексу України.

Якщо працівник міліції вимагає проведення допиту, однак не пред’являє повістки слідчого, такі вимоги є повністю протиправними і можуть бути проігноровані без загрози застосування будь-яких санкції.

Щоправда, представники правоохоронних органів у таких випадках часто погрожують застосувати привід (примусове доставлення до місця проведення допиту). Однак така погроза (у разі відсутності повістки) є безпідставною, бо привід, у відповідності до статті 135 КПК, може бути застосований виключно у тому випадку, коли особа ухиляється від явки за повісткою.

Знаючи про те, що правоохоронні органи зобов’язані надати повістку, не слід забувати і про те, що вони позбавлені права проникати до вашого житла або заарештувати особу без санкції суду (ст. 29, 30 Конституції України, які повністю дублюються в КПК). Санкція суду – це письмове рішення суду, в якому має зазначатися, хто, коли, з яких підстав і з якою метою має право проникнути до приміщення певної особи або заарештувати певну особу. Отже, без санкції суду так само відверто можна ігнорувати погрози працівників правоохоронних органів застосуванням арешту чи вимоги впустити їх до помешкання.

Згідно зі статтями 143, 167 КПК України допит можна проводити у місці про­вадження досудового слідства або в місці перебування допитуваного, як правило, у денний час. Допитувані дають показання віч-на-віч зі слідчим, за винятком випадків, прямо передбачених у законі (присутність захисника, педагога, законних представників неповнолітнього та ін.).

Перед допитом слідчий встановлює особу свідка, повідомляє його, в якій справі він викликаний, і попереджає про обов'язок розповісти все відоме йому в справі, а також про кримінальну відповідальність за відмову дати показання і за дачу завідомо неправдивих показань. Потім слідчий з'ясовує стосунки між свідком і підозрюваним або обвинуваченим, а також потерпілим і починає допит. Після того як свідок закінчить дачу показань, слідчий ставить йому запитання. Забороняється ставити запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї (навідні запитання). Будь-який допит завжди повинен супроводжуватись веденням протоколу.

В будь-якому разі ви маєте можливість скористатися правом, яке надає стаття 63 Конституції України (і КПК України), і відмовитись давати свідчення, посилаючись на те, що ви не можете бути змушені давати показання щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів: «Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається зако­ном».

Отже, у випадку візиту представників правоохоронних органів з вимогою прибути на допит журналістові належить пересвідчитись у законності такої вимоги. Для цього необхідно вимагати вручення повістки слідчого, з якої можна отримати інформацію про зміст та підстави майбутнього допиту.

Якщо повістка працівниками правоохоронніх органів не вручається, їх вимоги можна повністю ігнорувати. При цьому треба пам’ятати, що увійти до вашого помешкання або заарештувати вас вони матимуть тільки при наявності санкції суду.

У тому разі, коли вимоги про допит оформлені належним чином, однак у вас існують підозри щодо дійсних підстав проведення такої слідчої дії, можна послатися на статтю 63 Конституції України і відмовитись давати показання або пояснення щодо себе.

Крім того, потрібно пам’ятати про статтю 17 Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" №540/97-ВР вiд 23.09.1997, що гарантується право журналіста не видавати отриману в результаті службової діяльності інформацію та матеріали, імунітет від арешту чи затримання.

Література:

1. Анатолій Марущак. Доступ до інформації: права журналістів http://www.uapp.org/uk/legal_library/11/21.html;

2. Анатолій Марущак. Свобода слова: юридичний "рентген" http://www.telekritika.ua/media-rinok/regulyuvannya/yuridichna-consultaciya/2008-04-23/38021;

3. Анатолій Марущак. Якщо до вас прийдуть на світанку… http://ipc.kiev.ua/?p=19

Автор статті: Руслан Бортнік

джерело: http://media.parlament.org.ua

Додати коментар

Ім'я, Прізвище* E-mail Захист від спаму* Текст повідомлення*  

Додати коментар