Журналіст і “пилососи”: хто переможе в інтелектуальній війні?

Не так давно УНІАН, втомившись від постійного несанкціонованого використання інформаційної продукції з боку деяких колег по журналістському цеху, заснував для таких медіа почесну антипремію – “Золотий пилосос” – та номінував на неї одне київське видання. Але не встигли вщухнути розбірки навколо цього інтелектуального протиборства, як у поле уваги інформагентства потрапила низка радіостанцій популярного ФМ-діапазону. Працівники радіо щогодини "клепали" свої випуски новин з інформаційного продукту, який за законом їм не належав. Бувало, їдеш у маршрутці, а блатні пісняки в ефірі перериваються текстом ведучого інформаційного випуску. Прислухаєшся... так це ж моє! Це я сьогодні зранку простояв декілька годин на морозі під Секретаріатом Президента і добув цю новину для рідного агентства... Натомість на радіо наголошували, що новина не є об’єктом авторського права, і що її можна брати із сайту та оприлюднювати без передплати інформаційного продукту, без посилання на джерело – просто так...

Тоді УНІАН, аби поки що не доводити справу до судів, пішов шукати справедливості в Комісії з журналістської етики. Високоповажна комісія розібралася в ситуації і звернула увагу журналістської спільноти на необхідність дотримання авторських прав працівників ЗМІ при роботі з інформацією. Комісія тоді констатувала: повага до інтелектуальної праці колег означає самоповагу журналіста, його повагу до власної праці. За порушення авторського права, права інтелектуальної власності встановлено юридичну відповідальність, отже, це є незаконним. Не кажучи вже про те, що є неетичним.

Але найсуворішому засудженню, на думку визнаних працівників гострого пера, підлягає саме плагіат – тобто оприлюднення, повністю, частково, з незначними редакційними змінами, чужого твору під власним іменем, або навіть без зазначення справжнього автора.

Саме ці, порушені УНІАНом та Комісією з журналістської етики наболілі проблеми стали предметом обговорення під час круглого столу «Плагіат та крадіжки інформації у ЗМІ: як протистояти інтелектуальним злодіям?», що відбувся днями у Києві в рамках проекту “Висока журналістика” за підтримки Посольства США.

Креатив крали, крадуть і крастимуть. Але…

- Періодично журналісти викривають випадки використання своїх творчих матеріалів колегами. При цьому відсутні посилання на джерело та виплати належного гонорару. Можливо, порушення цієї проблеми і видасться комусь нелогічним на фоні сьогоднішніх реалій, коли в країні можна викрасти цілий металургійний комбінат, пароплавство чи земельні масиви у тисячі гектарів... Але журналісти мають розібратися у проблемі і допомогти у цьому суспільству. Адже, якщо ми не наведено порядок у своєму професійному цеху, з крадіжками та аферами національного масштабу нам не справитись і поготів, - переконаний головний редактор інформагентства УНІАН Олександр Харченко.

На думку авторитетного вітчизняного журналіста, головного редактора газети “Дзеркало тижня” Володимира Мостового, в українському медійному середовищі проблема плагіату таки справді “допекла”. Метр навів приклад, коли декілька місяців тому очолювана ним Комісія журналістської етики отримала від УНІАН мотивовану заяву щодо привласнення інформації агентства кількома ФМ-радіостанціями (це щодо думок, які наводилися вище).

- Плагіат у тих випадках був очевидним. Це змусило комісію ретельно розібратися і виступити із відповідною заявою, - розповідає Володимир Мостовий. – Сповнений оптимізму і можу сказати, що заповіді “не укради” більше двох тисяч років. Але крали, крадуть і крастимуть – якщо погано лежить. Якщо інформація, насправді, належним чином не захищена.

- Проблема плагіату полягає у юридичній, етичній, психологічній чи, можливо, навіть у психічній площині. Ми з дитинства стаємо плагіаторами, коли на уроках просимо – дай списати! Після цього нам у магазині підсовують якусь підробку, і ми нею користуємося. Також плагіаторами сьогодні стають дуже багато студентів, адже інтернет надає великі можливості "скачати" навчальні і наукові роботи, - вважає журналіст “5-го каналу” Павло Кужеєв.

Тележурналіст запропонував доволі оригінальний метод боротьби з цим явищем, який, як на його думку, може бути ефективним з етичної сторони цього питання:

- Можна зателефонувати колезі-плагіатору і сказати: “Друже! Ти – молодець! Я пишаюся твоїм талантом!”

А якщо серйозно, то, за словами Павла Кужеєва, наприклад, телеканал, на якому він працює, від плагіату убезпечений. Секрет такої журналістської порядності полягає у положеннях редакційного статуту, де чітко і докладно виписано, у який законний спосіб та в якій формі можна використовувати продукцію інших інформаційних джерел.

Страх правової відповідальності як підґрунтя моральності журналістів

- Рівень українського законодавства у цій сфері є достатнім, щоб компетентний юрист міг успішно захистити права професійного журналіста, - вважає голова Державного департаменту інтелектуальної власності Микола Паладій. - Більше того, з позиції міжнародних експертів, українське законодавство у сфері авторського і суміжного права є, практично, європейським! Інша справа, як в Україні ці закони діють. Тут вже є нюанси.

З позиції голови держустанови, є сто відсотків для аргументації того, щоб відстояти права журналіста у будь-якому суді, у тому числі європейському. Водночас, експерт назвав інше протиріччя: в Україні професійна підготовка суддів, які розглядають справи щодо захисту інтелектуальної власності, є недостатньою.

- Якщо подивитися чесно в очі судді, то він може сказати: ми цього не вивчали в інституті, ми практично не знаємо цих нюансів і лише зараз починаємо вчитися, - оцінив рівень готовності суддівського корпусу України до розгляду справ у сфері захисту інтелектуальної власності та авторських прав голова профільного Держдепартаменту.

І це при тому, що, за словами Миколи Паладія, кількість таких справ на розгляді у судовій палаті у сфері інтелектуальної власності Вищого господарського суду України щоразу зростає у “геометричній прогресії”.

- Отже, тема плагіату в Україні є нагальною. Але не маю сумніву, що з нею можна успішно боротися і перемагати, - переконаний Микола Паладій.

- Вкрасти інформацію у тому сенсі, що вкладається у термін “крадіжка”, неможливо. Адже “крадіжка”, за визначенням, є таємним заволодінням чужим майном. А в даному випадку йдеться про відкрите заволодіння і відкрите використання. Тому саме інтелектуальна власність є особливим видом відносин, що регулюється особливою галуззю права, - констатує незалежний журналіст Володимир Бойко.

А відтак, захист авторського права є правовим питанням. З огляду на це, вважає він, страх правової відповідальності має стати підґрунтям для моральних вчинків журналістів. І тим самим запобігти випадкам, коли за відомим висловом одного нашого політика, журналісти чи видавці “тирять” у своїх колег не те, що окремі абзаци, а десятки сторінок книг, навіть з ілюстраціями. Як доказ Володимир Бойко показав книгу “Донецька мафія”, в якій кілька десятків сторінок займає “запозичений” у нього як автора текст.

Хто навчить журналістів етиці?

Перші фундаментальні кроки із запобігання плагіату повинні здійснюватися у вищих навчальних закладах, де готують журналістів, вважає Володимир Мостовий. А сьогодні таких в Україні за шість десятків. У метра виникає запитання, де взяти кадри для викладання журналістської етики? Адже це є базовий предмет, який повинен проникати в усі інші навчальні курси.

- Хто зараз навчає етиці журналістської творчості у вузах – аспіранти. Але це той предмет, де потрібен саме журналістський життєвий досвід. Життя підкидає стільки колізій, і розібратися з цим “жовторотикам” дуже важко. Адже це єдине, що дає журналістам право судити людські долі, зважувати цінність подій і фактів, - говорить Володимир Мостовий.

На переконання головного редактора "Дзеркала тижня", якісний журналістський диплом – це своєрідний контракт із суспільством, що останнє довіряє журналісту як професіоналу, який не вкраде, не збреше та не вчинить проти своєї громадянської совісті.

Наразі найкращі представники людства і досі сперечаються, яка ж професія є найдавнішою. Тут є декілька думок. Чимало учасників цієї суперечки стоїть на стороні саме журналістики. А відтак, і проблема плагіату сягає в історії свідомого людства давніх-давен і є досі не побореною. Можливо, тому, що завжди існували й існують деякі "діячі від журналістики", яких так і хочеться назвати представниками іншої найдавнішої професії. І від успішності боротьби з ними, від того, чи вдасться вигнати їх із журналістського цеху, залежить подальший авторитет журналістики як професії.

Андрій Лавренюк

джерело:http://human-rights.unian.net/

Додати коментар

Ім'я, Прізвище* E-mail Захист від спаму* Текст повідомлення*  

Додати коментар