 |
|
- Про асоціацію
- Членство в Української Асоціації Медіа Бізнесу (УАМБ)
- Новини ринку преси
- Юридичний сервіс
- Професійна освіта від УАМБ
- Календар подій
- Публікації
- Блоги
- Медіакарта
Партнери УАВПП
Приклади судової практики за участю журналістів
Приклади із судової практики
Історія 1. Суддя забороняє журналістами бути присутніми на відкритому судовому процесі: як громадяни – будь-ласка, як кореспонденти – ні.
21 вересня 2004 р. голова Херсонської облдержадміністрації (тоді це був Сергій Васильович Довгань) під час бесіди зі студентами Херсонського державного університету рекламував кандидата у Президенти України від влади, а його опонента звинувачував в усіх економічних проблемах України. Представникам виконавчої влади передвиборна агітація суворо забороняється Законом України “Про вибори Президента України”. Студентка Люба Єремічева наважилася оскаржити дії головного чиновника області у суді – вона заявила, що голова держадміністрації порушив її право на вільне формування волі (ст. 6 Закона України “Про вибори Президента України”). 30 вересня 2004 року під час судового засідання по розгляду скарги Люби Єремічевої суддя місцевого суду Суворовського району м. Херсона Наталя Вікторівна Грідіна відмовила в клопотанні Люби Єремічевої про допуск преси – без жодних пояснень про причини. Ухвала про відмову занесена в протокол.
Суддя Наталя Грідіна не заборонила журналістам бути присутніми на судовому процесі в якості фізичних осіб, але заборонила користуватися диктофонами під час судового засідання.
З точки зору Цивільно-процесуального Кодексу (ЦПК) України, який регламентує як повноваження судді при розгляді справ так і саму процедуру розгляду цей крок Наталі Грідіної був дивним. Адже ЦПК не містить жодної норми, яка б допускала додаткові обмеження щодо присутності саме журналістів у відкритому судовому процесі або обмеження їхнього права використовувати технічні засоби для фіксування інформації. Тому вважаючи, що суддя перевищила свої повноваження 4 журналіста газет “Вгору”, “Гривна” і “Точка зору” та 3 редактора газет “Вгору”, “Гривна” і “Вільний вибір” звернулись із скаргами на її дії до територіального управління державної судової адміністрації України в Херсонській області, голові Ради суддів при Херсонському апеляційному суді, голові Верховного Суду України, до регіональної кваліфікаційної комісії, до прокуратури Суворовського району м. Херсона. В них, зокрема, було зазначено, що суддя створила перешкоди законній професіональній діяльності журналістів та порушили вимоги ст. 10 Конвенції про захист прав і основних свобод людини щодо свободи одержувати і передавати інформацію, частину 2 статті 34 Конституції України – право на вільне збирання інформації, статей 29, 43, 45 Закону України „Про інформацію” – право на збір інформації в будь-якій формі з використанням будь-яких засобів. Прокуратуру представники медіа просили перевірити чи немає у діях судді складу злочинів передбачених ст.ст. 171 та 365 Кримінального Кодексу України, які передбачають відповідальність за перешкоджання законній професійній діяльності журналістів та перевищення влади або службових повноважень відповідно.
Через місяць журналісти отримали відповіді на скарги до вищеназваних установ. В. о. прокурора Суворовського району м. Херсона В. Петько відповів “винесена постанова про відмову в порушенні кримінальної справи в зв’язку з відсутністю складу злочину в діях судді”. Верховний Суд України, регіональна кваліфікаційна комісія передали скарги до Ради суддів Херсонської області, яка відповіла “...що в діях судді Грідіної Н. В. відсутні ознаки дисциплінарного проступку, а тому немає підстав притягання судді до дисциплінарної і до кримінальної відповідальності”. Підстава для такого висновку місцевої ради суддів була не менш дивною ніж дії судді: права журналістів щодо використання технічних засобів було обмежено на підставі того, що у суду є обов’язок фіксувати хід розгляду справ! З приводу демонстрації херсонським журналістам такого контролю судової системи України за діями херсонської судді на ім’я голови ВСУ від ХМАЖ «Південь» було направлено звернення. В ньому від вищого посадовця судової ланки влади вимагалося звернути таки увагу на проблему порушення прав журналістів і принципу гласності судового процесу, поставити її на обговорення Пленуму ВСУ аби дати відповідні роз’яснення з цього приводу суддям місцевих та апеляційних судів.
Історія 2. Херсонським журналістам вдалося подолати суддівську практику перешкоджання користуватися технічними засобами під час судового процесу.
Передісторія: У херсонській газеті „Честное слово” була надрукована серія викривальних статей про відому фірму “К”, якій, на думку автора, місцева влада допомагала чинити беззаконня й розоряти конкурентів. У липні 2004 р. фірма “К” подала на газету „Честное слово” позов до суду й оцінила моральну шкоду в 1700 грн. Після чергової викривальної статті позов було збільшено до 10 000 грн. Але позов до “Честного слова” суд тоді так і не розглянув – позивач на засідання суду не з’являвся і нічого більше не вимагав.
А 6.12.2004 р., газета опублікувала журналістське розслідування про розорення успішного заводу з виробництва соків. Автор звинуватив у змові проти підприємства з метою заволодіти його майном представників прокуратури, міліції та суду.
Наступного ж дня «старий» позов фірми “К” до газети „Честное слово” збільшився із 10 000 гривень до 100 000 гривень. Суд призначили на 13 грудня 2004 р. На той самий день у тому самому суді був призначений розгляд позову фірми “К” ще до однієї херсонської газети “ВІК”, яка надрукувала статтю, де автор прямо вказував, що директор фірми “К” для розорення чужих бізнесів використовує зв’язки у судах, прокуратурі та міліції.
Інтереси обох газет готувався захищати адвокат Ярослав Ващук. Але напередодні суду 10 грудня адвоката міліціонери закрили в ізоляторі тимчасового утримання – “за підозрою у скоєні злочину”. А 13 грудня суддя місцевого суду Суворовського району м. Херсона присудив газеті “Честное слово” відшкодувати фірмі “К” 100 000 гривень моральної шкоди, а з газети “ВІК” стягнути 20 000 гривень. Обидва рішення було винесено у відсутність представників від газет і адвоката.
3 січня 2005 р. редактор газети „Честное слово” та захисник адвоката звернулися до ХМАЖ «Південь». 6 січня 2005 р. було проведено засідання медіа-клубу, де перед журналістами виступили головний редактор газети “Честное слово”, захисник Ярослава Ващука Олег Іванюта, батько адвоката Віктор Іванович Ващук. Були запрошені представники правоохоронних і судових органів: прокурор Херсонської області Андрій Кузьменко, прокурор Дніпровського району м. Херсона Юрій Балабанов, начальник УМВС України в Херсонській області Сергій Семків, слідчий Дніпровського ВМ ХМВ УМВС України в Херсонській області Василь Паламарчук, голова Апеляційного суду Херсонської області Анатолій Іванищук, суддя місцевого суду Дніпровського району міста Херсона Павло Вадзінський. Але ніхто із правоохоронців і суддів не прийшов на засідання. Як пояснив захисник адвоката, кримінальну справу проти Ярослава Ващука сфабрикували, не маючи жодних фактів для неї.
Перед судовим засіданням 11 січня 2005 р. юристом проекту Олександром Бурмагіним було роз’яснено журналістам їхні права під час відкритого судового засідання. Також юрист підготував підбірку витягів із законодавства України, що закріплюють гласність і відкритість судового процесу та професійні права журналістів на користування технічними засобами яку роздав журналістам. Але 11 січня охорона не пропустила тележурналістку Наталю Мельникову із відеокамерою до залу суду, посилаючись на розпорядження судді. Суддя негативно реагувала і на зйомки фотокамерами.
Ініціативна група проекту й свідомі своїх законних прав журналісти перед наступним судовим засіданням провели нараду й вирішили, що не будуть більше покірно вимикати диктофони, відеокамери, ховати до кофрів фотоапарати на вимогу судді (як завжди робили досі, наприклад, у випадку із справою Люби Єремічевої). Наступного дня журналісти пояснили охоронцям-міліціонерам, що ті виконують протизаконну вказівку, за яку нестимуть відповідальність, і таким чином прорвалися крізь міліцейський заслон. У залі суду журналісти одностайно відмовилися підкоритися вимогам судді, яка намагалася заборонити вести аудіо і відео запис, фотографувати – вони наполягали на дотриманні законодавства. Суддя Вікторія Ратушна не змогла пояснити журналістам, на підставі якого закону вона чинить перепони їхній професійній діяльності. Координатор проекту Світлана Смаль від імені присутніх журналістів надала судді підготовлені юристом витяги із законів, попросила ознайомитися з ними і не чинити перепон журналістам у виконанні їхніх професійних обов’язків.
13 січня 2005 р. на черговому засіданні вже ніхто не перешкоджав журналістам фіксувати судовий процес технічними засобами. Так херсонським журналістам вдалося подолати суддівську практику обмеження прав журналістів єдиною підставою яких було «тому що, я так сказав…» Зробивши це один раз вони і надалі кожен раз у аналогічних ситуаціях відстоюють своє право на вільне одержання інформації.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 березня 2007 року Липовецьий районний суд Вінницької області
в складі: головуючого судді МОЧУЛЬСЬКОЇ Л.Т.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Липовці адміністративному справу за позовом Габрієль Олени Георгіївни до Турбівської селищної ради Липовецького району про визнання необґрунтованою відмову у наданні інформації та зобов’язанні її надати
В С Т А Н О В И В:
Позивач, являючись головним редактором та засновником друкованого засобу масової інформації - бюлетеня ''Ініціатива плюс'', звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідача, посилаючись на те, що він 17.04.06 РОКУ,11.06.2006 р., 11.08.2006 року та 08.11.2006 року звертався до Турбівської селищної ради з інформаційними запитами про надання копій рішень першої , другої, третьої та четвертої сесій Турбівської селищної ради, однак відповідач запитувану інформацію не надав, ПОРУШИВШИ ПРАВО ПОЗИВАЧА на одержання офіційної інформації, передбачене ст.ст.9,10, 32 Закону України ’’Про інформацію”. Тому просив визнати бездіяльність відповідача щодо ненадання інформації – протиправною та зобов’язати його надати запитувану інформацію.
В судовому засіданні позивач позов підтримав, пославшись на обставини, викладені в позовній заяві. Представники відповідача позов визнали частково. Суду пояснили, що не мають заперечень проти надання інформації, однак заперечують проти надання копії рішень сесій, оскільки сесія розглядає, як правило, велику кількість питань, в тому числі і по конкретних заявах громадян, які стосуються лише особистих інтересах цих громадян.
Заслухавши сторони, дослідивши інші докази та давши їм оцінку в сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню. Як встановлено судом, позивач, являючись головним редактором та засновником друкованого засобу масової інформації – бюлетеня „Ініціатива плюс”, 17.04.2006 року, 11.06.2006р., 11.08.2006 р., та 08.11.2006 р. звернувся до Турбівської селищної ради з інформаційними запитами про надання копій рішень першої, другої, третьої та четвертої сесій Турбіської селищної ради, однак відповідач запитувану інформацію не надав.
В той же час, відповідно до ст. 9 Закону України „Про інформацію” від 02 жовтня 1992 року ( далі Закону) всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних для реалізації ними своїх прав, свобод та законних інтересів, здійснення завдань та функцій. В силу ст. 10 цього ж Закону, право на інформацію забезпечується обов’язком органів державної влади та органів місцевого та регіонального самоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення. Стаття 32 ч. 2 Закону регламентує право громадянина звернутись до державних органів і вимагати надання будь-якого офіційного документа, незалежно від того, стосується цей документ його особисто чи ні, крім випадків обмеження доступу ту, передбачених цим Законом. А у ста. 35 Закону, ч. 9, вказано, що запитувачі мають право робити виписки з наданих їм для ознайомлення офіційних документів, фотографувати їх, записувати текст на магнітну плівку, тощо. Власник документів має право за відповідну плату виготовляти за бажанням запитувача копії запитуваних документів.
Виходячи з наведеного, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача обґрунтовані та підлягають задоволенню. На підставі ст.ст. 9, 10, 32, 35 Закону України „Про інформацію”, керуючись статтями 158-163 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Позов задовольнити.
Визнати необґрунтованою відмову Турбівської селищної ради Липовецького району у наданні інформації про рішення першої сесії 5-го кликання Турбівської селищної ради від 11.04.2006 року, другої сесії 5-го скликання від 24.05.2006 року, третьої сесії 5-го скликання від 25.07.2006 року та четвертої сесії 5-го скликання від 05.10.2006 року.
Зобов’язати Турбівську селищну раду Липовецького району Вінницької області надати позивачці зазначену інформацію у вигляді виготовлених за її рахунок копій вказаних рішень.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом 10 днів. Після закінчення цього строку, постанова набирає законної сили, якщо не буде подано заяви про апеляційне оскарження.
Суддя: підпис Л.Т. Мочульська
Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 14 березня 2006 року
колегія суддів судової палати в цивільних справах в складі: головуючого Славгородської Н.П., суддів: Мурлигіної О.Я., Базовкіної Т.М.,
за участю: представника позивача Гайденка В.П., відповідача Іванова В.Ю., його представника Бурмагіна О.О., розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою Іванова Віталія Юрійовича на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 грудня 2005 року за позовом Козловського Анатолія Михайловича до Всеукраїнського суспільне - політичного щотижневика «Причерноморье» та Іванова Віталія Юрійовича про захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИЛА:
У вересні 2005 року Козловський Анатолій Михайлович звернувся з позовом до щотижневика «Причерноморье» та його шеф - редактора Іванова Віталія Юрійовича про захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди. Він зазначав, що 10 серпня 2005 року в щотижневику на першій сторінці надрукована стаття Іванова В.Ю. під назвою «Источник ценних кадров или троянские лошадки». В статті викладені неправді відомості щодо його політичної діяльності і особистого життя, які принижують його честь, гідність та репутацію, як народного депутата України. Зокрема, Іванов В.Ю. неправдиво вказав, що «..Анатолий Козловський неожиданно решил, кстати, в пятый раз, перейти в иную фракцию, на этот раз во фракцию БЮТ. Да, именно в нее родную, про лидера которой он еще в недавнем прошлом, так неприлично отзывался на личных приемах граждан в гор. Первомайське», що він «.. у нас такое наворотил за кучмистов и донецьких, при этом себя не забывая!?». Однак, зазначав позивач, він оприлюднював причини переходу у фракцію БЮТ, не поділяючи людей за їх політичними поглядами та не допускаючи названих висловів щодо Тимошенко Ю.В. Крім того, в цій же статті викладені неправдиві відомості щодо його особистого життя. А саме, вказано про виділення йому земельної ділянки під будинок на території військового гарнізону Леваневців в м. Миколаєві з публікацією фотографії чотирьохповерхового будинку та коментарів до неї. Тоді як, в цьому будинку його дружині належить лише одна квартира загальною площею 104, 7 м.кв.
Посилаючись на викладене, позивач просив зобов'язати відповідачів спростувати недостовірні відомості шляхом публікації в тій же газеті, в спеціальній рубриці, на тій же самій смузі у черговому підготовлюваному випуску та стягнути з відповідачів 50 000 грн. моральної шкоди.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 грудня 2005 року позов задоволено частково. Інформацію, викладену в тижневику стосовно політичної діяльності позивача та його приватного життя, визнано такою, що не відповідає дійсності, порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача. Відповідачі зобов'язані спростувати вказану інформацію. З тижневика на користь позивача стягнуто 5 000 грн. моральної шкоди.
В апеляційній скарзі Іванов В.Ю. просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. На думку апелянта, висновки суду суперечать обставинам справи та вимогам матеріального права.
Представник позивача вважав рішення обґрунтованим, а тому підстав для його скасування не вбачає.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, місцевий суд виходив з того, що відповідачем навмисно розповсюджені недостовірні відомості відносно позивача, які принижують його честь, гідність та спричинили моральну шкоду.
Однак, з такими висновками суду погодитися не можна.
З матеріалів справи вбачається, що 10 серпня 2005 року у Всеукраїнському суспільне -політичному тижневику «Причерноморье» надрукована стаття під редакцією Іванова В. «Источник ценных кадров или троянские лошадки». В ній були висвітлені суспільно -політичні події, а також дана оцінка діяльності ряду посадових осіб, в тому числі - діяльності Козловського А.М., який є народним депутатом України. Зокрема, інформація про його п'ятиразовий перехід як народного депутата у різні фракції, в тому числі у фракцію БЮТ, незважаючи на попередні негативні висловлювання перед виборцями на адресу Тимошенко Ю.В., яка очолює цю фракцію. Також викладені відомості щодо передачі йому в користування земельної ділянки на території військового містечка в районі вулиці Леваневців в м. Миколаєві, яка прилягає до будинку, в якому він проживає. Визнаючи ці відомості недостовірними і такими, що принижують честь і гідність позивача, суд не дав належної оцінки зібраним по справі доказам та не врахував вимог законодавства, що регулює спірні правовідносини.
Так, позивач в 2002 році обраний народним депутатом України. Під час його обрання він був членом Аграрної партії України, а потім декілька разів переходив у різні фракції та був позафракційним депутатом. В тому числі, перебуваючи у фракції Народна партія, позивач перейшов у фракцію Юлії Тимошенко, про що було оголошено на прес - конференції Миколаївської обласної організації Народної партії у серпні 2005 року (а.с. 29 -30, 6). Данні про перебування позивача у фракції є відкритими і містяться на офіційному сайті Верховної Ради України. Допитаний в суді в якості свідка Стулін А.М. пояснив, що був очевидцем виступів Козловського А.М., який під час передвиборчої компанії президента України проводив агітацію за Януковича В.Ф. та публічно і на особистих прийомах критично висловлювався на адресу Тимошенко Ю.В. ( а.с. 38). Підстав вважати такі свідчення неправдивими не має.
Таким чином, судом встановлено, що протягом заняття депутатською діяльністю позивач переходив у фракції, які мали протилежні погляди на державний та суспільний устрій, принципи зовнішньої та внутрішньої політики. Також з матеріалів справи вбачається, що на території військового містечка, яке знаходиться в районі вулиці Леваневців в м. Миколаєві, провадиться забудова, проти чого заперечують громадяни, які проживають в тому ж районі, оскільки вважають, що це руйнує паркову зону.
Відповідно до наданих позивачем доказів, його дружині належить квартира, яка розташована у чотирьохповерховому будинку, збудованого саме в цьому районі. До будинку прилягає територія, яка огороджена парканом і якою користуються мешканці будинку. Цього не заперечував представник позивача в апеляційному суді, а в матеріалах справи є надана відповідачем копія схеми земельної ділянки, яка пропонується для передачі мешканцям будинку органами місцевого самоврядування (а.с. 28).
Такі обставини підтверджуються поясненнями допитаного у якості свідка, заступника голови комітету самоорганізації мікрорайону «Леваневців» Донця О.А. ( а.с.36-37). Визнаючи відомості щодо факту користування позивачем земельною ділянкою неправдивими, суд на вказані докази уваги не звернув, хоча вони також свідчать про поширення фактів, які мали місце. У зв'язку з викладеним, доводи позивача щодо мотивів його переходів із фракції у фракцію, не мають правового значення.
Також не є обгрунтованими посилання позивача на невідповідність інформації щодо об'єктів власності його сім'ї, оскільки, в публікації висвітлено не питання кількості та джерело доходів на які придбана квартира в будинку, що знаходиться на території містечка, а питання користування земельною ділянкою.
Також суд визнав недостовірними критичні і саркастичні висловлювання Іванова В.Ю., у формі припущення, відносно можливої реакції членів коаліції «Сила народу» від переходу позивача у іншу фракцію: «...Коалиция «Сила народа» была повергнута в шок. Вот так поборолись! Ведь он тут у нас такое наворотил за кучмистов и донецьких, при этом себя не забывая!?», та саркастичний підпис під фотографією будинку, в якому розташована квартира члена сім'ї позивача: « Хто в хатинці живе,! - народний обранець! Стріха помаранчева, стіни синьо - білі, фундамент червоний...».
Однак, суд дійшовши до таких висновків не врахував положень ст. 34 Конституції України, ст. 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі - Конвенція), яка як міжнародний договір є частиною національного законодавства, а також рішень Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) юрисдикція якого є обов'язкової для України. Як наслідок цього, суд не розрізнив фактів та оціночних суджень, даючи оцінку.
Зокрема, ухвалюючи рішення в цій частині, суд не взяв до уваги що зазначені висловлювання носять характер оціночних суджень, а тому їх правдивість не можна довести. Крім того, суд не звернув уваги на те, що в рамках п.2 ст. 10 Конвенції сфера для обмеження політичних висловлювань чи дебатів щодо питань, які становлять громадський інтерес є дуже малою, а межі прийнятної критики політиків, є більшим ніж приватних осіб.
Оскільки, позивач є публічною особою та на відміну від інших громадян, свідомо відкривається для прискіпливого аналізу кожного свого слова та вчинку з боку журналістів і громадськості, він повинен бути більш терпимим до критики.
За таких обставини, наведені оціночні судження не є підставою для обмеження прав відповідачів передбачених ст. 10 Конвенції та втручання держави у свободу слову. Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що позовні вимоги не є обґрунтованими.
Що стосується оціночних суджень відносно діяльності осіб, які за висловлюванням автора публікації диктували ціни на сільгосптехніку, то висновки суду в мотивувальній частині рішення щодо таких суджень, які безпосередньо не відносяться до позивача, є правильними. Але зміст резолютивної частини рішення, свідчить про задоволення позову і в цій частині. У зв'язку з чим, колегія суддів вважає, що рішення згідно з вимогами п.3 ст. 309 ЦПК України слід скасувати в повному обсязі та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позову.
Оскільки позивач при зверненні до суду не сплатив державне мито за вимоги про відшкодування моральної шкоди, то відповідно до ст.88 ЦПК України з нього слід стягнути 2500 грн. державного мита, виходячи зі ст.. 1 п. ж Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито». Керуючи ст.ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія судів
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу Іванова Віталія Юрійовича задовольнити.
Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 грудня 2005 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Відмовити в задоволенні позову Козловського Анатолія Михайловича про захист честі та гідності та відшкодування моральної шкоди.
Стягнути з Козловського Анатолія Михайловича 2500 грн. мита в доход держави.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але протягом двох місяців з цього часу може бути оскаржено до Верховного Суду України.
Головуючий: підпис Судді: підписи
Інформація УАВПП
Даниий матеріал буде корисний для журналістів та юристів видавництв. На конкретному прикладі представлено варіанти перешкоджання роботі журналістів та шляхи (у тому числі реальні юридичні документи) за допомогою яких вдалося їх захистити.