|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Партнери УАВПП |
6 травня 2008
В Україні відносно невеликий рівень грубих порушень принципів свободи слова
Врешті, після скандального ув’язнення головного редактора газети „Свобода” Олега Ляшка в 2003 році жодних специфічно медійних арештів не відбувалося, всі затримання були короткотривалими та завершувалися щонайбільше за кілька годин, як це сталося в єдиному за 2007 рік випадку з фотокореспондентом тижневика „Коментарі” Олексієм Солодуновим. Очевидним позитивним моментом можна вважати те, що позачергові парламентські вибори 2007 року не представили жодного випадку несправделивого затримання журналістів під час висвітлення голосування й підрахунку голосів. То є очевидним прогресом порівняно до президентських виборів 2004 року та парламентських – 2006-го. Поза тим, минулий рік так і не забезпечив бажаного прогресу в розслідуванні справи Гонгадзе. Розгляд в суді справи щодо виконавців убивства – колишніх високопосадовців МВС – тривав усі дванадцять місяців. Але жодних результатів у пошуку замовників та організаторів убивства не було досягнуто. Вирок виконавцям було винесено у березні 2008 року, але на цьому слідство зайшло в глухий кут: організатором злочину заочно визнано Олексія Пукача, котрий роками переховується від слідства. Інших свідків, котрі могли б вказати на реальних замовників убивства, у залі суду названо не було. Подібна ситуація спостерігається і в справі Ігоря Александрова, вбитого в липні 2001 року. Слідство нібито знайшло замовників злочину, але родина вбитого журналіста продовжує отримувати погрози. Компенсацію, яку призначив український суд рідним журналіста, виплачено не було, оскільки слідство не попіклувалося вчасно описати майно звинувачених. Щодо порушень, так би мовити, середнього ступеню тяжкості, а саме – побиттів, залякувань, погроз, - у 2007 виявлено занчно менше таких випадків, ніж у п’ять попередніх років. Утім, самі підтипи порушень залишаються незмінними. Це й сумнівні підпали автомобілів, за якими не було результативних розслідувань, і неоднозначні напади, за якими знову-таки правоохоронні органи не зробили чітких, обгрунтованих висновків. Далі більшість злочинів проти журналістів залишаються нерозслідуванними. 2007 рік в Україні видався роком політичного протистояння та нестабільності. У квітні Президент розпустив Парламент, а 30 вересня відбулись дострокові вибори Верховної Ради. Висока політична конфліктність, як і в минулі роки, призводить до численних спроб перешкоджати виконувати професійні обов’язки та до здійснення цензури в інтересах тих чи інших можновлаців, котрі не бажають свою владу втратити. Хоч загальна кількість перешкоджань, виявлених моніторингом ІМІ, зменшилася від 2006 до 2007 з 31 до 23 випадків, сама негативна тенденція залишається стабільною. Більшість порушень 2007 року стосувались не стільки цензури, скільки перешкоджання виконувати обов’язки через ненадання інформації. Типовими стали випадки відмови в акредитації до місцевих органів влади, ненадання відповідей на інформаційні запити та приховування інформації, яка за законом мала б бути відкритою. Не обійшлося без порушень і в день виборів. Напередодні голосування закрили Харківський медіа-центр «Трибуна-ТВ». Хоча ситуація не була однозначною, вона засвідчила, що повноцінної свободи слова Україна поки що не досягла. Виборча кампанія цього року стала, певно, найспокійнішою для медіа за історію незалежної України. Проте цей спокій – оманливий. Замість традиційної для українських медіа політичної цензури, цього року стала масовою «цензура грошей». Сиситемно поширилася «джинса» - замовні матеріали в медіа, які розміщувались під виглядом новин. «Джинсові» матеріали стосувалися будь-яких тем – не лише політичних. Отже, медіа розміщували позивну проплачену інформацію про всі «платоспроможні» політичні партії, виборці ж не отримували інформацію про менші політичні сили. Зарплатня журналіста частково складалась з відсотків за замовні матеріали. Тому більшість проблем між журналістами та їх медіа носили економічний характер – конфлікти та неузгодженості щодо зарплатні. Економічний аспект став найвагомішим способом тиску – це відображають дані моніторингу. За цей рік кількість випадків економічного тиску на ЗМІ та журналістів зросла з 15 до 22 зафіксованих ІМІ випадків. 2007 рік характеризується таким же свавіллям власників медіа щодо видань, як і в минулі роки. Доречно згадати справу Медіа-дому «Кієвлянінъ», коли трудовий колектив не зміг захистити свої права перед власником. Іншою яскравою справою стало звільнення Віталія Портнікова з посади головного редактора газети «24», за його словами, через політичну цензуру власника. Власник часопису не бажав визнати факти політичного втручання та наполягав на версії неефективності редактора. Українські власники все більше сприймають засоби масової інформації не як пропагандистсько-рекламне знаряддя, а як бізнес, але бізнес, який ще не став соціально відповідальним, а існує лише задля збільшення статків. Трансформація відносин власників та журналістів потребує серйозної роботи з боку профспілок, медіа-правників, законодавців та журналістських колективів. Помітним явищем залишаються конфлікти між комунальними ЗМІ та органами влади – їх засновниками. Місцева влада, як за радянських часів, прагне контролювати вміст публікацій заснованої ними преси, а коли той зміст не влаштовує, нерідко припиняє фінансування, або намагається поставити «своїх» людей на посади головних редакторів. Ця тенденція свідчить, що українські чиновники все ще не сприймають комунальні медіа як незалежних акторів. Проблему мало б допомогти розв’язати роздержавлення подібних видань (виходу органів влади зі складу засновників). Відповідний законопроект був зареєстрований Кабінетом Міністрів у Верховній Раді ще до розпуску Парламенту, проте через дострокові вибори та неефективну законотворчу роботу його прийняття затягується. Щодо судових позовів і до журналістів та медіа, і від них, загальна тенденція мало змінилася порівняно з попереднім роком. Навіть якщо сама кількість поданих проти журналістів позовів зменшилася майже удвічі, провідною причиною так і залишається гостра реакція посадовців та інших впливових осіб на критику. З року на рік не вирішується питання невиконання судових рішень. Позови, які подають самі журналісти, переважно стосуються відновлень на роботі та неоднозначних звільнень. Позитивним моментом можна вважати виграну справу з питання авторського права. У такий спосіб Україна поступово будує правове поле для цивілізованої журналістської праці. Наша хроніка, безумовно, не претендує на вичерпність. Ми змогли виявити та відстежити лише ті факти конфліктів представників журналістської спільноти та владних і приватних інституцій, які набули відповідної публічності. Відповідно, статистика ІМІ відбиває лише загальні тенденції, без претензії на математичну точність. Провідним висновком року, на нашу думку, може стати наступне міркування. Україна поступово покращує сиутацію по всіх „класичних” критеріях, за якими міжнародні правозахисні структури цілого світу відстежують ситуацію зі свободою слова. Поза тим, у державі міцніє інша небезпечна тенденція – це поширення „джинси” – замовних текстів приховано рекламного характеру. Ситуація може призвести аж до втрати права на професію, оскільки вона існує за мовчазної згоди власників мас-медіа, а також великої частини політиків та самих журналістів. Повну інформацію Ви знайдете тут
Колектив ІМІ КоментаріДодати коментар |
Україна поступово стає державою з відносно невеликим рівнем грубих порушень принципів свободи слова. Про це свідчить передовсім той факт, що у державі чотири роки поспіль не відбувається убивств та сумнівних зникнень журналістів. Жодний український журналіст не перебуває за гратами через злочин, пов’язаний з виконанням журналістської праці.