Роздержавлення «в обличчях». «Трудова Слава», смт. Новотроїцьке

Новотроїцька РДА подає наступні дані про газету «Трудова Слава»:

За результатами щорічного конкурсу Національної спілки журналістів України Новотроїцька районна газета «Трудова слава» визнана кращою районною газетою. Це комунальне видання вже 28 років очолює секретар Національної спілки журналістів України з питань комунальної преси, заслужений журналіст України Валерій Горобець.

За останні 20 років газета має найвищу насиченість та передплатний тираж серед районних видань Херсонщини, і він весь час зростає (за останні 8 років, незважаючи на суттєве зростання передплатної вартості (в 6,3 рази), він збільшився на 16,5%). І це - на фоні загального падіння тиражів друкованих видань в країні і світі. Наразі він сягає 5400-5500 примірників на 36 тисяч жителів району.

Журналісти редакції постійно вчаться, переймають досвід найуспішніших видань, завдяки чому зріс обсяг видання до 20 сторінок на тиждень, газета стала чітко структурованою за тематикою.

Окремо слід зазначити, що газета є єдиною в Україні, яка отримує це звання втретє (2005, 2011, 2014 роки).

УАВПП: Що саме лежить в основі економічної незалежності газети «Трудова Слава»?

Валерій Горобець: Ми знайшли власну «золоту середину» щодо обсягу та змісту газети, яка подобається людям, і яка потрібна їм. Це, і тільки це, є основою. Тому що наш район - сільськогосподарський, депресивний – ніякої промисловості тут немає взагалі. В районі проживає близько 35000 населення. У селах - суцільне безробіття, люди бідно живуть. Херсонська область - на останньому в Україні місці по всім соціально-економічним показникам. Крім цього, район дуже складний з точки зору логістики. 44 населених пункти розкидані по величезній площі – це найбільший за своєю територією район в Україні. Відстань від районного центра до найдальшого села - 78 кілометрів. Можна степом їхати хвилин 10-15 і не бачити нічого, окрім степу.

Тому у нас не було іншого вибору, як зробити таке видання, яке потрібно людям, щоб вони його купували. Ми йшли до цього 10 років, постійно змінюючи газету: спочатку мали 12 сторінок, потім 16 сторінок, зараз 20. Газета у нас дорога: передплатна ціна на рік - 180 гривень. За минулий рік ми заробили 1 мільйон 18 тисяч гривень. Дохід за цей рік вже склав 1 мільйон 30 тисяч, тобто на кінець року буде більше.

На моє глибоке переконання, у місцевої газети економічний успіх може бути тільки з однієї причини: якісний контент. На рекламі в селі багато не заробиш, щоб ти там не придумував. Це не означає, звісно, що реклами зовсім немає. У нас, наприклад, 4-5 рекламних блоків на першій сторінці викуповуються на рік наперед (за нижчою ціною, але на рік наперед). Крім того, ми змогли привчити людей поминати своїх родичів: спочатку запропонували спробувати безкоштовно - і вони почали поминати, бо от сусід дав в газету, значить і я маю дати. Інколи поминання займають цілу сторінку. Але коли видання має 20 сторінок, з яких 9-10 - журналістські матеріали, то це нормально, коли є ще сторінка поминань, сторінка привітань, сторінки дві реклами. Секрети абсолютно прості.

УАВПП: Що на Вашу думку дає сьогоднішній комунальній газеті можливість працювати як повноцінне комерційне видання?

В.Г.: Ми розуміємо, що газета - це бізнес. Дуже мало редакторів розуміє, що це бізнес – вони думають, що «творять історію», ведуть якийсь «літопис» свого району, мають ще якісь «захмарні міркування».

Я дуже вдячний покійному Ігорю Федоровичу Лубченко, який ще у 2007 році попросив мене зробити фінансово-економічний аналіз тих видань, які мали йти в пілотний проект з роздержавлення, адже вже тоді був відповідний законопроект. 52 газети хотіли тоді йти в пілотний проект: вони подали заяви, провели збори. І мені довелося кілька тижнів сидіти з їхніми звітами. Саме тоді я почав заглиблюватись в економіку місцевої преси. Після того зрозумів, що у видань,які я вивчаю, немає ніяких закономірностей: можуть бути два сусідніх райони з однаковою кількістю мешканців, але в одному районі газета в 10 разів сильніша, ніж в сусідньому. Все в людях, звісно… але і в економіці також.

З тої пори я дуже детально веду фінансово-економічний аналіз свого видання: бачу, куди ми йдемо, маю 7-8 таблиць по різним напрямкам, і бачу в динаміці, як наші кроки та рішення позначаються на тиражі, на інших важливих результатах. Без такого аналізу незрозуміло, для чого ми все це робимо.

Отже, формула є приблизно такою. Для кого ми працюємо? Зрозуміло, для людей. Що ми робимо? Зрозуміло, масову газету з універсальним змістом. Для чого ми це робимо? Щоб заробляти гроші, виплачувати людям нормальну зарплату, нормальні гонорари, щоб вони відчували, що вони з кожним роком отримують більше, що ми їх захищаємо, що для них впроваджено нормальний соціальний пакет.

УАВПП: Ваш співзасновник – партнер для редакції чи експлуататор?

В.Г.: Наш роботодавець - це не наш співзасновник. Роботодавцем для нас є передплатник. Ми на них працюємо, вони нас «експлуатують». Тому що вони добровільно несуть 180 гривень на поштові відділення, щоб отримати газету. А із співзасновниками (районна рада, адміністрація і трудовий колектив) у мене давно склались робочі стосунки: вони знають, що я не переступлю якусь умовну риску, але і зігнути мене не можна, ну просто ніяк. Тому що не дамся. Я вже майже 30 років працюю в газеті, то вже вибудував певні стосунки.

УАВПП: Ці стосунки - виключно завдяки вашій власній позиції?

В.Г.: Так, це тільки позиція редактора. У мене завжди було переконання - подалі від влади. Я ніколи з ними «сто грам не пив», умовно кажучи. Хоча була маса можливостей ввійти в їхнє «ближнє коло», стати їхнім «другом». І багато редакторів пішли цим хибним шляхом. А цього ніколи допускати не можна: треба бути з ними на рівні, і завжди підкреслювати в розмові, що ми – партнери, а не «керівник» та «підлеглий». «Якщо я ходжу до Вас на апаратну нараду, то тільки для того, щоб почути свіжі новини», - кажу я їм. Бо інколи приходять нові голови адміністрацій і просять на апаратній нараді доповісти, розказати, що у нас там. Я ж завжди відповідаю: «Я вам не звітуюсь. Я тут для іншого. А якщо вам дійсно цікаво - я зайду до вас особисто, і розкажу».

УАВПП: В чому, на Вашу думку, полягає найбільша відмінність того, як працює районка «Трудова слава» від того, як працює успішне комерційне видання, яке розповсюджується на подібній території?

В.Г.: Дуже велика різниця. Через те, що ми - комунальне видання, працюємо на загальній системі оподаткування. Вони теж працюють на загальній системі, але дуже багато чого роблять через різноманітні ПП, і притому абсолютно офіційно - тобто легально оптимізують податки, їм це легше зробити. Вони взагалі можуть як підприємство працювати на фіксованому податку. Тобто у них є набагато більше можливості маневру, а у нас такого немає.

От коли ми реформуємося, то зможемо багато чого змінювати, легально зменшувати податкове навантаження, і зовсім по-іншому стимулювати людей. Це дуже важливо!

УАВПП: Як ви розвиваєте колектив, як підвищуєте професіоналізм працівників, як стимулюєте людей?

В.Г.: Це насправді дуже важко, тому що знайти журналіста в сільській місцевості ой як непросто - ніхто сюди не йде працювати, і причини дуже різні. От наприклад, три роки тому до мене з обласного телебачення, з Херсону, прийшли працювати дві журналістки, обидві родом з Новотроїцька. І прийшли вони тому, що почули, що у нас зарплата більша (а у нас, дійсно, зарплата вдвічі більша, ніж на обласному телебаченні). Але виявилося, що вони абсолютно не готові до роботи в газеті. Вони по сім років працювали на телебаченні…, а в газету треба написати матеріал, і він має абсолютно іншу структуру, інші підходи. Там просто йде пряма мова, монтаж - а тут потрібні інші підходи: логіка, початок, аналіз, кульмінація… Якась одна, інша думка, та й власні думки туди не треба вклинювати - і так далі.

А вчити дуже важко, якихось таких курсів ніде немає, взагалі практично не існує. Тому ми дуже цінуємо журналістів з досвідом. Наприклад, у мене є дві пенсіонерочки, які вже десятки років пропрацювали в газеті. Я їм доплачую, і вони працюють над кожним матеріалом наших журналістів - сідають разом і працюють. «Дивись, в тебе ось це треба перенести вниз, а це - вверх, ось це взагалі прибрати, а тут ти повторюєшся» - вони пояснюють, чому і як матеріал треба змінювати. Таким чином відбувається і навчання людей, звичайно. Інколи приходить молодий журналіст, і я кажу: «от візьми і прочитай підшивку нашої газети за два роки, щоб ти розумів, куди прийшов: що таке тема номеру, що таке розповідь про людину, що таке інформація, що таке репортаж, що таке дослідження і т.д. Місяць будеш читати, а ми будемо платити тобі гроші». От таким чином це й відбувається. Більше у сільських газет немає можливості для підвищення кваліфікації. І тому контент в більшості районних газет надзвичайно слабкий.

УАВПП: А як Ви працюєте зі своєю аудиторією?

В.Г.: Ми не робимо опитування… Колись робили, але приходить 15-20 анкет, і це не база для якогось висновку. Люди в цьому плані інертні. Якщо ж питання про те, звідки ми знаємо, що для людей актуально - то ми це бачимо, відчуваємо. Життя погіршується - а тираж не падає. Значить, все правильно робимо. Крім цього, завжди важлива географія: люди хочуть почитати про своє село, про свої проблеми. Обов’язково кожного року тема номера буде про це конкретне село - це полоса, на першій сторінці фотографія, тексту не багато і четверта полоса повністю: всі проблеми села, що у них з водою, де вони заробляють, а які проблеми з пасовищами, працевлаштуванням, доїздом,  соціальною сферою і т.д.

Ми нічого не змінимо, але людям важливо, щоб хтось почув про їхні проблеми, і хтось написав про їхні проблеми. Ми про це пишемо - і тому нам довіряють. Крім того, пишемо про людей: наприклад, яка вона хороша, а як вона дітей в дитячому садочку виховує, де її діти навчаються, як вона з чоловіком своїм зустрілася. Прості теплі речі в кожному номері. І це дає нам успіх.

Ми уважно слідкуємо за географією: не повинно бути так, щоб про якусь галузь, чи якесь село, чи з якоїсь теми не було нічого в газеті. Такого не може бути. Це система інструментів. І ми бачимо, що на правильному шляху, бо газету за 180 гривень купують і тираж не падає.

УАВПП: Для отримання цієї інформації у Вас є спеціальні кореспонденти, чи окремі люди яким Ви дзвоните, щоб дізнатись як справи в селі?

В.Г.: Є у нас свої інформатори, а крім того, ми розподілили географічні зони району за кожним журналістом, і кожен відповідає за якусь кількість сільрад. А ще ми розподілили зони впливу за тематиками: медицина, освіта, влада, силові структури і т.п. І кожен журналіст має базу своїх інформаторів з телефонами: землевпорядник, голова сільради, секретар, завідувачка дитячим садком, власниця магазину, фермер і т.п.

Журналіст свої контакти обдзвонює, розпитує – «а що у вас нового?» І коли розмова зав’язується, маємо інформацію з багатьох питань. Ми знаємо, хто там у нас є в селі, хто може піти зняти на цифру і відправити в редакцію і т.п. І вже не обов’язково їхати. А вже коли тема номера – тоді ми, звісно, самі їдемо: у нас є автомобіль, який постійно в дорозі.

УАВПП: Ми заговорили про пілотний проект: чи буде Ваша газета йти в пілотний проект?

В.Г.: Будемо іти, звичайно. Мені не можна не йти в пілотний проект. Я секретар НСЖУ з питань комунальної преси, я людей переконую, у прийнятому законі велика частка і моєї інтелектуальної праці - ми разом все це писали в спілці. Тому мені не можна не йти, та й треба йти: у мене з владою нормальні стосунки, я у них давно не беру грошей.

До речі, у нас ніколи не вимагали, щоб ми показали, що пишемо. Бо вони знають, що це неможливо. Але, на жаль, в дуже багатьох місцях полоси носять на затвердження і знімають матеріали.

Правда, у нас певна самоцензура була: ми ніколи не критикували голову районної адміністрації чи голову районної ради, не ставили під сумнів правильність їхніх рішень. І якщо таке було десь в Україні – то це подвиг редактора, який поставив під удар не тільки себе, а й весь колектив і всю газету. І цього треба позбуватися – саме таку можливість дасть нам реформування. Воно підштовхне нас стати нормальними медіа, які не будуть оглядатися на те, що хтось там у владі подумає. А сьогодні серед «комунальників» дуже мало є газет, де співзасновником є трудових колектив. Це означає, що редактора можна зняти на будь якій сесії районної ради. Це – залежність.

Про роздержавлення

УАВПП: Що є найбільш проблемним для редакцій, які підуть на роздержавлення у першому ешелоні?

В.Г.: Я бачу головні проблеми в тому, щоб це все було зроблено правильно, без помилок. Ми є юридично безграмотними: навіть найкращі з нас. А трансформуватися в приватне підприємство потрібно правильно: провести збори, чітко розуміючи, які рішення на цих зборах приймати.

Треба ясно бачити, що на перших зборах ми тільки приймаємо рішення, що входимо в реформування, і більше нічого. Це вже потім, як вийдуть співзасновники, будуть інші збори – де буде розподіл майна, де буде затверджуватись статут, і так далі. Треба знати, як лист написати районній раді після зборів, яке там формулювання має бути.

Тобто треба зробити базу таких документів, покрокову інструкцію. І все рівно, навіть з цією покроковою інструкцією багато хто наробить помилок…

Ми будемо на пленумі НСЖУ про це говорити, після Різдва будемо активом зустрічатися на кілька днів і розробляти ці всі документи. Потім опублікуємо на сайті спілки, але все одно питань буде ще дуже багато. Я бачу головні ризики саме в цьому зараз. Тому що в пілот підуть ті, хто готовий (які можуть жити без бюджетних дотацій зараз), і ті, кого вже «дістало так, що немає куди вже діватися» (навіть не самодостатні фінансово, вони розуміють, що вони вже просто не витримають тиску влади).

УАВПП: А з чим стикнуться ті, хто піде в другий етап?

В.Г.: Вони можуть стикнутися з тим, що коли влада дізнається про прийнятий закон (бо багато хто з обласних і районних рад досі не знають, що цей закон прийнятий, не знають його суті), коли вони це усвідомлять, то буде бажання змінити редакторів, проставити туди зручну людину. Гадаю, думки будуть приблизно такими: «Якщо це буде приватне підприємство, якщо ми їм віддаємо безкоштовно газету, та ще й приміщення даємо на 15 років, то хай там буде моя людина, щоб вона була лояльна до мене». Саме в цьому небезпека - в намаганні змінити редакторів.

І тут велике значення матиме те, наскільки міцно тримається редактор, наскільки у нього сильна позиція, як його колектив поважає і підтримує, наскільки він здатен себе захистити. Багато є редакцій, які мають приміщення в адміністрації, районній раді – звичайно, приватному виданню там залишатися буде важко, і з цим можуть бути проблеми: виселять десь на задвірки, або дадуть таке приміщення, що потребує капітального ремонту і т.д.

Будуть і намагання влади відібрати приміщення, закрити газету ще до реформування (такі приклади вже є).

Тобто, трансформація буде дуже важкою. Хоча є і багато таких, які просто не хочуть іти на реформування - наприклад, Львівська обл. і т.д. Вони будуть тягнути просто до пенсії, не будуть входити в реформування, через три роки газету ліквідують, а він вже вийде на пенсію. Але в принципі я рекомендував би деяким редакціям не поспішати в пілотний проект: використати цей рік для того, щоб покращити контент, збільшити кількість сторінок, наростити передплатну ціну з наступного півріччя і на майбутній 2017 рік, підняти вартість номеру десь на 50% (так, буде невеличке падіння тиражу, але зате буде якийсь фінансовий ресурс), використати ще якимось чином бюджетну дотацію 2016 року (найняти нового журналіста, зробити ще якісь структурні речі).

УАВПП: Що саме має проаналізувати і вирішити для себе кожна редакція просто зараз – для того, щоб визначити: йти на роздержавлення у першому ешелоні чи почекати другого етапу?

В.Г.: Головний фактор - фінансова спроможність жити самостійно. Поки що я не чую ніяких оптимістичних слів про те, що нам, пілотникам, хтось реально допоможе. В законі дуже нечітко сказано - що «може надаватися державна підтримка за рішенням Кабміну». Я вважаю, що підтримка має бути всім реформованим виданням. Вона не має носити довгостроковий характер, це має бути рік, чи краще два роки - просто як «выходное пособие». Але вона знадобиться, в принципі, всім.

УАВПП: Яким Ви бачите критерій для розрахунку розміру такої підтримки?

В.Г.: Найпростіший критерій – з розрахунку на кількість мешканців. Наприклад, 4 гривні на одного жителя. Ці гроші знадобляться всім - навіть тим, хто не потребує поточного фінансування з бюджету: для того щоб оновити технічну базу, збільшити обсяг газети, вийти на інший рівень. Було б непогано, щоб держава підтримала всіх, хто йде в реформування - хоча б як плата за те, що всі ці десятки років ми працювали на владу. Хоча я й не думаю, що це буде, але в малих районах – там, де дуже мала кількість мешканців живе - така підтримка необхідна надовго, і це - нормальна державна політика. Тому що в таких районах навіть найкраща газета не має тої передплатної і рекламної бази, щоб виживати самостійно. Це робиться у всьому світі, такі газети підтримуються, навіть в таких країнах як Німеччина, Франція, в багатих країнах.

Без такої підтримки в малих районах, де населення менше 35 тисяч, газети зникнуть. Це значить, що зникне велика кількість мікроскопічних інформаційних просторів, які ніхто не займе - туди не прийде бізнес, і не буде робити газету, бо це збитки. Приватні газети з’являються тільки там, де 50 тис. населення і більше. В менших районах я приватних газет не бачив.

УАВПП: Тобто, на даному етапі немає якихось вагомих переваг для тих хто піде в перший етап роздержавлення?

В.Г.: Можуть бути переваги. Пілотний проект буде тривати рік: можуть підключитись європейські партнери, і вони дадуть якусь підтримку. Можливо якісь будуть гранти на навчання: не тільки редакторів вчити (економічному мисленню, розумінню фінансової ситуації в своїх газетах), але й бухгалтерів, дизайнерів, журналістів, допомагати їм проходити стажування в успішних газетах. ІРРП років 7-9 тому двічі проводили проект стажування, невеликий, по 10 комунальних газет (як вони їх відбирали я не знаю, але моя газета потрапила до проекту). Ми їздили по 12 найспішніших приватних газетах – це був дуже прекрасний досвід, вони просто оплачували нам дорогу, давали добові і все - але ми могли приїхати і поспілкуватися. І це стажування – на 50% успіх нашого видання! Щоправда, я цілий рік їздив! В деякі місця навіть двічі. Деякі видання були інертними і відмовлялися від участі. А я просив, щоб мене взяли стільки раз, скільки можливо – і вони на мене перерозподіляли кошти, і я їхав ще, і ще, і ще… Бо я там не добрав, чи там, а там почув і думаю, о, це ж цікаво треба ще раз поїхати. От такі речі потрібні.

УАВПП: Як ви вважаєте, як зміниться газетний ринок після роздержавлення? Чи не забагато в Україні газет? Скільки з них, скоріш за все, закриється і чому?

В.Г.: У нас є 550 комунальних газет – це кожний район. В деяких є по дві газети. Після реформування, думаю, що 30% припинять своє існування - десь через рік, півтора. Бо не впораються. Економічна безграмотність поголовна. Як сформувати ціну на газету – не знають, порахувати собівартість річного комплекту бухгалтер і редактор не можуть, а що вже казати про собівартість сантиметра рекламної площі… Тобто, я думаю, що 30% щезнуть, і їх ніхто не замінить. Обласна газета їх не замінить, бо вона ніколи не буде системно висвітлювати проблеми конкретно цього маленького регіону. Ми втратимо газети з місцевою унікальною інформацією. Але страшного я в цьому нічого не бачу, бо вони, слабкі районні газети, і так не висвітлювали це системно, а «забивали» свою площу аби чим.

УАВПП: Як ви оцінюєте перспективи цифрових газет у районах? Коли вони стануть не менш потужними, ніж традиційні друковані? На чому ґрунтується ваш прогноз?

В.Г.: У мене унікальна думка з цього приводу, і вона ґрунтується суто на економіці. Я не люблю робити щось погано. Якщо робити сайт - то це не має бути дзеркалом газети, тому що для чого? Щоб люди перестали передплачувати і читали в Інтернеті? Я ж так втрачу гроші! Щоб робити нормальний сайт, треба, як мінімум, дві людини. А навіть 1 працівник - це 60 тисяч в рік на зарплату з відрахуваннями + адміністрування і т.д., тобто до 100 тис. в рік витрат. Принесе мені цей сайт 100 тисяч доходів, щоб хоча б покрити видатки? Не принесе. У багатьох питав: чи приносить сайт саме не дохід, а прибуток? Ні, не приносить. Єдине виключення – «РІА Вінниця». Тому не бачу поки що актуальності в моєму сільському районі створювати сайт, де люди не заходять в Інтернет за інформацією, а заходять щось завантажити, в ігри пограти.

Я коли захочу - тоді і створю сайт. Тому що ніхто в нашому районі не вміє створювати новини, якісний контент, крім нас. Ми створимо нормальний сайт тоді, коли буде нормальна заробітна плата, коли люди будуть себе нормально почувати, коли можна буде монетизувати деякий контент.

От я зараз заробляю на газеті. 67% доходів у нас - це реалізація тиражу, при середньому по Україні 40%. Тобто, висока ціна і хороший тираж. На рекламі я заробляю набагато менше. Тому навіщо зараз робити це цифрове ЗМІ, якщо воно не принесе прибутку? От, деякі кажуть: «ти його розвивай, розвивай - і воно стане прибутковим». А навіщо довго «мучитись»? Коли ми його зробимо - то відразу зробимо успішним. Я знаю, що така думка не популярна, але вона у мене саме така.

УАВПП: Зараз генеруються міфи про те що роздержавлення призведе до загибелі місцевої преси. Як ви думаєте, кому це вигідно?

В.Г.: Я б переформулював: хто чекає на загибель місцевої преси? В принципі, це можуть бути обласні газети, які думають, що підвищать тираж за рахунок того, що деякі маленькі видання вимруть. Вони сподіваються, що коли не буде районних газет, то люди будуть купувати обласну газету – бо більше нічого. Можливо, це і так. Генерують ці міфи ті, хто не розбирається в ситуації.

Якщо подивитись аналіз, то ситуація не така вже й страшна. В середньому по країні за 2014 рік бюджетна дотація на всю комунальну пресу – це лише 20% від валових доходів. Не смертельно. Але є ж велика кількість таких, які взагалі не отримують дотації, а є й такі, що критично від неї залежать. 22% не отримує дотацій і ще десь для 20% ця дотація не критична. Тобто я не бачу аж таких суттєвих підстав, щоб місцева преса мусила загинути. Тим більше, що світова тенденція показує: тиражі загальнонаціональних видань падають, а місцева преса тримається на плаву. Тому що вона найближча до споживачів і дає капілярну інформацію. Місцеву інформацію взагалі дають тільки вони. І в цьому - наше невичерпне джерело і найбільша сила.

Хто загине? Ті, хто цей простий рецепт – робити потрібний людям унікальний за змістом інформаційний продукт - не використає у роботі. Багато хто ж в села не їздить взагалі… Пишуть усіляке таке, нікому непотрібне… Гороскопами цілі розвороти забивають. Ось там щось з культури, там щось в школі, якийсь вечір - і газета цим забита.

Я колись, років 7 тому, взяв річний комплект газети «Каховська зоря»… Тиражна газета - 6 тисяч екземплярів на 72 тисячі населення. Я почав гортати, а там: танцюємо, співаємо владу прославляємо... Все, ніяких проблем в районі взагалі не має - щоб влада не образилась.

А ми в своїй піднімаємо проблеми і обговорюємо доцільність деяких проектів, на які витрачаються гроші, доцільність витрачання бюджетних коштів, пишемо про те, що в районному центрі немає жодного нормального громадського туалету… «Приспічило» - отака назва статті була, або «Сто кроків від влади» - взяли «білий дім» і накреслили уявне коло радіусом в сто кроків - і показали всі відкриті люки, всі смітники, все, все. Їм це не подобається, звичайно, але… Ходили по відділеннях районної лікарні: де нормальний ремонт, а де штукатурка полопала - і це все даємо в газету. Люди бачать, що газета на їх стороні, і щось і змінюється. В одному селі не було води - і люди ходили в канал, брали воду відрами. Слава богу, що канал є, бо річок немає, колодці не викопаєш… Степ - глибоко треба копати. І кожного номера на першій сторінці: «В Водославці 48 днів немає води». В наступному номері: «В Водославці 54 днів немає води». В наступному: «В Водославці 61 день немає води»… Влада вже на колінах стояла: «Та перестаньте ви…» Я сказав, що ні, в кожному номері буде, поки не буде води. І потім на першій сторінці «В Водославці вже є вода». Отак ми цю проблему вирішили.

УАВПП: Тобто яким є найголовніший аргумент «за» те, що місцева преса житиме?

В.Г.: Все залежить від нас самих. Ми, комунальна преса, вже настільки стагнували, що в деяких редакціях колектив 3 людини: редактор, бухгалтер і верстальник. У нас в області є такі газети: 8 сторінок, з них 4 програма, ще дві поминаємо-вітаємо, а там сесія на полосу і все. От такі напевно зникнуть. І їх десь 30%.

З презентацією Валерія Германовича Горобця "Економіка місцевої газети" можна ознайомитись за посиланням

Додати коментар

Ім'я, Прізвище* E-mail Захист від спаму* Текст повідомлення*  

Додати коментар