Підготовлено Управлінням забезпечення доступу до публічної інформації
Департаменту інформації та комунікацій з громадськістю
Секретаріату Кабінету Міністрів України
та Відділом законопроектної роботи Держкомтелерадіо України
Щоби демократія справно працювала, громадськість повинна знати про все, що робить держава в особі її органів та посадових осіб. І саме механізм доступу до офіційних документів має стати важливим кроком для досягнення максимальної прозорості діяльності публічних органів. Це не лише проливає світло на те, як функціонують публічні органи, але й заохочує громадськість брати участь у дебатах (дуже часто – критичного характеру) з приводу корупції в органах влади, – саме в такому контексті сформульовано заключний пояснювальний меморандум (від 26 травня 2008 року), підготовлений до проекту Конвенції про доступ до офіційних документів, розроблений Комітетом Міністрів Ради Європи.
Як юридична категорія
таке право вперше виникло в Сполучених Штатах Америки у 1928 році, коли
суддя Верховного суду Л. Брандейс офіційно заявив про наявність в
Конституції США "права бути залишеним в спокої".
Про те, як створювався Порядок та, як здійснювати громадську експертизу, розповідають автори Порядку сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади.
В попередній статті «Неоднозначне враження», присвяченій судовій практиці по справах про спростування інформації, ми звернули увагу читачів на суперечливість практики вирішення спорів щодо інформації, викладеної в заявах, скаргах та інших документах, звертаючись із якими громадяни намагаються захистити свої права. На даній проблемі необхідно зупинитися детальніше, зважаючи на її масштаби.
З 2003 року українське законодавство містить термін «суспільно значуща інформація», тобто така, яка є «предметом громадського інтересу». Цей термін згадано двічі: в частині 11 статті 30 Закону України «Про інформацію» та в частині 3 статті 47-1 того ж Закону, причому у зв’язку з можливим поширенням конфіденційної інформації без згоди її власника.
Як же визначити, що саме ця інформація є предметом громадського інтересу? І навіщо це визначення журналістам?
Інтерв’ю як журналістський жанр передбачає запитання журналіста та відповіді особи – це загальновідомо і зрозуміло. Але з правової точки зору термін «інтерв’ю» викликає плутанину. За жанром це може бути інтерв’ю‚ а за правовим регулюванням це буде інформаційний запит. То ж яким чином повинні узгоджуватись такі матеріали перед публікацією?
Наполегливість з боку держави у залякуванні журналіста відповідальністю за порушення «таємниці слідства» (зокрема у резонансній історії з допитом Сергія Лещенка) змушують вдатися до аналізу – що саме, згідно з чинним законодавством України, є такою таємницею і які негаразди можуть впасти на голову особи, яка її порушила.
Важливе місце в інстуційному механізмі прав та свобод людини і громадянина займає омбудсман. Сьогодні ідея заснування інституту уповноваженого з прав людини знайшла своє втілення вже у понад 120 країнах світу. Однак, особливо актуальним незалежний контроль, в зв’язку з систематичним порушення права на доступ до інформації органами державної влади та місцевого самоврядування, є для України.
Обов’язок органів влади оприлюднювати офіційну інформацію – що, кому і як. А як щодо іншої інформації органів влади? Чи існує позитивний обов’язок оприлюднювати інформацію? Це питання цікаве для журналістів, бо якщо існує обов’язок, то можна щонайменше вимагати його виконувати… чи бодай «голосно говорити» про його невиконання…
Правда, як кажуть, у кожного своя. Але відверта неправда, або, як каже дехто, брехня – завжди однакова. Ми ж із вами люди освічені, тому будемо говорити про відповідність певних відомостей реальним фактам, подіям і явищам, тобто про достовірність або недостовірність інформації.
Свобода слова не є абсолютною. Авторитет правосуддя та право особи на справедливий судовий розгляд є тими факторами, через які свобода слова може бути правомірно обмеженою. На це вказують як міжнародні акти, так і українське законодавство.
Відповідно до ст. 2 Закону України “Про доступ до судових рішень” відкритість судових рішень забезпечується такими способами: 1. Проголошенням судового рішення в залі судового засідання; 2. Забезпеченням доступу до матеріалів справи та наданням копії рішення; 3. Оприлюдненням судових рішень у мережі Інтернет; 4. Публікацією текстів судових рішень у друкованих виданнях.
регламентується чинним матеріальним та процесуальним законодавством: Цивільним кодексом України (далі – ЦК України), Цивільним процесуальним кодексом України (далі – ЦПК України), Господарським процесуальним кодексом України (далі – ГПК України), Кодексом адміністративного судочинства України (далі – КАС України) та Кримінально-процесуальним кодексом України (далі – КПК України). Відповідно до ст. 302 ЦК України фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.
Підготовлено Управлінням забезпечення доступу до публічної інформації
Департаменту інформації та комунікацій з громадськістю
Секретаріату Кабінету Міністрів України
та Відділом законопроектної роботи Держкомтелерадіо України