 |
|
- Про асоціацію
- Членство в Української Асоціації Медіа Бізнесу (УАМБ)
- Юридичний сервіс
- Професійна освіта від УАМБ
- Календар подій
- Публікації
- Блоги
- Медіакарта
Партнери УАВПП
Другий «подарунок» від Мороза для „Української правди”
Не зважаючи на високу посаду і неодмінно пов’язану з цим зайнятість Голова Верховної Ради Олександр Олександрович Мороз не забуває подбати про підтримання свого доброго імені та репутації.
Про перший позов теперішнього Голови Парламенту до Інтернет-видання „Українська правда” засоби масової інформації вже неодноразово повідомляли. Другий позов не спричинив такого медіа-резонансу, але був би цікавим, на нашу думку, широкій громадськості. Відповідачем по справі, крім редакції Інтернет-видання „Українська правда”, є Валентина Таличенко, відомий адвокат, яка бере участь, зокрема, і в судовому розгляді по справі Георгія Гонгадзе. Справа в тому, що 20 лютого минулого року на сайті www.pravda.com.ua було опубліковано інтерв’ю з пані Теличенко. В цьому інтерв’ю вона заявила, що деякі політики „ігнорували запрошення слідчих” (очевидно, що запрошення на допити), а на уточнююче запитання: „Можете сказати про кого саме йдеться?”, назвала зокрема прізвище та ім’я Олександра Мороза.
Через деякий час Валентина Теличенко, як особа, що на думку Олександра Мороза висловила про нього „негативну та недостовірну інформацію”, та „Українська правда”, як засіб масової інформації, що поширив цю інформацію, отримали копії позовної заяви і повістки про виклик у суд.
Цікавим у цій справі є те, на чому базувала такі свої висловлювання Валентина Теличенко. Інституту масової інформації адвокат надала копії двох документів, які вона подала суду і які були долучені до матеріалів справи. Перший з них – рапорт слідчого Генпрокуратури на ім’я заступника Генерального прокурора України від лютого 2001 року, в якому слідчий Г.Гарбуза пояснює причини, з яких йому не вдалося допитати О.О.Мороза. Особливо цікавим є останній (другий) абзац рапорту.
Чого остерігався Олександр Олександрович точно не відомо, але на той момент – лютий 2001-го (як і зараз) він володів депутатською недоторканністю, зокрема міг бути притягнутий до кримінальної відповідальності лише за згодою Верховної Ради України (226-и депутатів).
Другий документ – відповідь Генеральної прокуратури на запит пані Теличенко щодо спроб слідчих прокуратури допитати О.О.Мороза.
Як видно з цього документа, Олександр Мороз був допитаний 5-7 грудня 2000 року. Наступний допит відбувся аж у травні 2005-го. Але зіставивши два документи можна зробити висновок, що на початку лютого 2001 року (через два місяці після допитів у грудні 2000-го) Генеральна прокуратура намагалася провести принаймні ще один допит пана Мороза, про це не сказано у відповіді на клопотання В.Теличенко, але випливає з рапорту слідчого Гарбузи. Як видно з другого документа - відповіді ГПУ – слідчим вдалося поспілкуватися з теперішнім Головою Верховної Ради лише через чотири роки після складення відповідного рапорту – 12 та 16 травня 2005 року.
Суд першої інстанції наведені вище документи-докази не переконали і позов було задоволено: відомості, що містяться в оскаржених твердженнях Валентини Теличенко, визнано „неправдивими” і зобов’язано в місячний строк після набуття чинності рішенням опублікувати в Інтернет-виданні „Українська правда” спростування.
Проте таке рішення суду законної сили ще не набуло. Відповідачі оскаржують судове рішення в апеляційному порядку, тому відповідна справа більш-менш остаточно вирішиться з винесенням рішення Апеляційним судом міста Києва, чого слід очікувати через декілька місяців.
Роман Головенко,
Інститут масової інформації