Головна зброя проти цензури - професіоналізм

Вже другий місяць провідні українські журналісти навчають студентів протистояти цензурі та замовній журналістиці. У рамках ініціативи «Краще не брехати» журналісти з відомими іменами та доброю репутацією передають свій досвід студентам факультетів журналістики шести вищих навчальних закладів України. Більшість учасників ініціативи були активістами «журналістської революції» 2004 року. На своїх лекціях журналісти діляться своїм не дуже приємним, але цінним для молодих колег досвідом протистояння цензурі, моделюють реальні ситуації, з якими їм доводилось стикатись у медіа, та вчать відстоювати свою свободу, репутацію та право на професію.  Серед учасників ініціативи, що проводять тренінги для студентів, Єгор Соболєв (5 канал), Микола Вересень (незалежний журналіст), Іларіон Павлюк (К1), Марічка Падалко («1+1»), Анатолій Борсюк («1+1»), Наталія Лигачова («Телекритика», Іванна Коберник (ICTV), Євген Глібовицький (незалежний експерт) та інші. Нещодавно цей список поповнився несподіваним для багатьох прізвищем. Внести свою лепту до журналістської ініціативи вирішив Олексій Мустафін. Олексій – відомий тележурналіст та медіа-менеджер, заступник голови СДУ(о), з січня 2006 року – заступник голови правління з інформаційного мовлення каналу СТБ. У 2001-2005 роках Олексій Мустафін працював шеф-редактором інформаційної служби каналу «Інтер».  26 жовтня Олексій Мустафін дебютував у ролі одного з ведучих лекції в Інституті журналістики Київського Національного Університету імені Т.Шевченка. Разом із ним зі студентами працювали Іларіон Павлюк, Єгор Соболєв та Іванна Коберник.  «Телекритика» попросила Олексія прокоментувати свою участь в ініціативі «Краще не брехати». -

Алексей, почему вы решили принять участие в проекте «Краще не брехати»?

- Потому что, действительно, «краще не брехати». Тот скромный опыт работы в разных условиях, который у меня есть, был бы полезен для будущих журналистов. Очень часто я сталкиваюсь с тем, что люди, которые приходят работать не осознают до конца с чем они сталкиваются. Часто это имеет не самые лучшие последствия для их карьеры, профессиональной деятельности. Чем больше рассказывать людям, что их ждет, какие риски существуют, тем лучше будут результаты, к тому же будут более подготовленными. А я, как редактор, знаю, что подготовленные люди могут сделать качественный продукт. - 

Свобода слова под угрозой?

- Свобода слова всегда  под угрозой, как и демократия! У Ортега-и-Гассета есть высказывание «нация – это ежедневный плебисцит». Так и демократия, свобода слова  – ежедневный плебисцит среди публичных людей, журналистов.      

Если сейчас желание у политиков поруководить СМИ?

- У политиков всегда есть желание поруководить! Главное - не допускать, чтобы эти желания стали реальностью. 

Вы говорили, что проблема журналистов в самих журналистах. Какова именно проблема?

- Непрофессионализм. Иногда отсутствие образования, иногда лень, слабохарактерность, общественные условия. Но, во всяком случае, это преломляется через непрофессионализм. 

Что нас может ожидать на следующих парламентских выборах?

- Нас может ожидать ровно все то, что мы позволим. Если мы позволим то, что с нами происходило в 2004 году, то и будет. Я не считаю, что СМИ развивается одинаково. Развитие может быть зигзагообразным. Все зависит от самих СМИ. 

Став шеф-редактором новостей СТБ, каких вы достигли результатов?

- Когда я пришел на СТБ работать в службу новостей, я естественно говорил с менеджментом, и наши взгляды на роботу «Вікон» совпали. Мы имеем определенную концепцию развития новостей и движемся поступательно к ее реализации. Это, конечно, не то, чего мы хотели достигнуть в конечном итоге, но меня вполне устраивает, как мы работаем. Мы движемся достаточно активно, конечно, без  ошибок не обходиться, но в целом я доволен. К тому же мне интересно, ведь это другой канал, опыт, специфика.

Несколько советов для журналистов, как бороться с цензурой?

- Главное оружие против цензуры – это профессионализм. Если журналист понимает, что является манипулированием и реализация принципов журналистики, то это самый лучший способ борьбы. Конечно, есть ряд факторов, которые играют определяющую роль – убежденность, чувство самоуважения. Но, ко всему этому, материальный фактор очень значим. Но «значительный» – это еще не «определяющий».   На лекції 26 жовтня журналісти запропонували студентам наступну вправу. Була організована прес-конференція, присвячена ситуації в партії Народний Союз «Наша Україна», зокрема, проблемі керівництва партії. Викладачі виступали у ролі відомих політиків – Арсенія Яценюка, Романа Безсмертного, Віктора Ющенка та Миколи Катеринчука. Студенти ставили їм запитання, а потім, розділившись на 3 групи, писали сюжети. При цьому різні групи були піддані цензурному тиску в різній мірі.

 

 Підсумовуючи, Олексій Мустафін наголосив на двох основних помилках, яких припустилися журналісти, готуючи сюжет. Перша: вони отримували інформацію не з власних джерел, а від редактора. «У нормальній ситуації такого не має бути за визначенням. Уся інформація в сюжеті має бути отримана журналістом, який підпише сюжет власним іменем, і ним же перевірена», - пояснив Олексій. Друга: у жодному разі не можна під тиском редактора обмежувати джерела власної інформації. Професійний журналіст бере інформацію з усіх джерел, які йому доступні.  «Кожен журналіст має переконання. Але щойно ці переконання починають впливати на роботу, вам треба або закінчувати з журналістикою, або йти в політику. В жодному разі політиків не можна ділити на «наших» і «не наших». Політики ніколи не бувають нашими», - додав Олексій Мустафін.  Коментуючи поведінку молодих журналістів у складній ситуації, Олексій сказав: «Протест завжди можливий. Але, з іншого боку, чи завжди він може бути ефективним? Я не певен, що протест за часів президентських виборів міг серйозно вплинути на ситуацію. Не було прецеденту. Скоріше байдужість і невпевненість в ефективності протестів.  Ця непевність культивувалася. Як в радянському анекдоті: «ну, проб‘єш ти головою стінку, але що ти будеш робити в сусідній камері?» Ну, вийдете на протести, ну, звільнять вас. На ваші місця прийдуть інші, а ви підете на інші канали, де така ж ситуація. Заява на звільнення – це теж не вихід. Звільнення - не вирішення, це втеча від проблеми. Ефективно це лиш тоді, якщо є куди тікати». Іларіон Павлюк, нині шеф-редактор каналу К1, також працював на «Інтері» за часів цензури.  

Іларіоне, чи вам не здається, що студенти запротестували не тому, що зрозуміли у редакторських вказівках цензуру, а тому, що просто відчули, що щось негаразд?

- На початку ініціативи, ми казали, що хочемо, аби у журналістів, які виходять з університету, не було враження, що замовна журналістика і цензура – це нормально, це реалії життя. Ми хочемо, що б у них палали очі, щоб вони вірили, що є справедлива журналістика.  Якщо порівняти їхню реакцію на лекції 26 жовтня і сьогодні – це просто різні люди. Тоді вони з'їдали все, що ми їм казали. Студенти – як солдати-новобранці. Вони ще не бійці, хоча вже вміють складати автомат, стріляти. Це ще не воїн, але вже бойова одиниця.  Вони мають гостро відчувати, що так, а що не так. Вже потім буде професіоналізм, досвід. Зараз вони вже розрізняють, що добре, а що погано. Для них було відкриттям те, що сюжет, формально побудований нібито за принципами журналістики, може бути абсолютно брехливим. Непідготовлений журналіст може, навіть здобувши певний досвід, лишитись непідготовленим на все життя. Якщо у суспільстві стануться зміни на гірше, такий журналіст просто не зможе на них відповісти.  Хоча будь-хто з нас у реальному житті міг би зробити так, аби ніхто зі студентів не піднявся з місця і не почав протестувати. Але, принаймні, вони зрозуміли, що є цензура, і з нею треба боротись.  

Є колективне розуміння, що так неправильно. Колектив реагує, протестує. Але, як показує досвід української журналістики, цензура таки перемагає. Що з цим робити?

- Але ж організований опір цензурі в Україні почався тоді, коли з‘явилась журналістська спільнота, в якій це обговорювалось. Сьогоднішні студенти - зачатки такої спільноти. Хтось з них стане журналістами, хтось піде працювати в інші сфери. Але вони збережуть між собою зв‘язки. Головне, що б у них залишалась мрія бути чесним журналістом.  

Якщо В'ячеслав Піховшек висловить бажання взяти участь у «Краще не брехати», як ви поставитесь до цього?

- Особисто я був би радий, якби В‘ячеслав до нас приєднався. За умови, що він поділятиме наші ідеї і чесно визнає, що був людиною, яка була по інший бік барикад тоді, під час президентських виборів. Для студентів було б просто корисно, якби людина, що зблизька знала про впровадження цензури, змогла розповісти про такі механізми.  

У 2004 році на «Інтері» Олексій Мустафін був вашим керівником. У ті часи протестувати не вдавалося, бо можливостей не було?

- Я вважаю, що реакція таки була. Олексій допоміг зробити так, щоб люди вийшли на Майдан. Можна по різному оцінювати цю допомогу. Він не пішов попереду нас зі словами «давайте всі разом». Він фактично дозволив мені це зробити, хоча я зробив би це у будь-якому разі. Але коли я прийшов до редактора і сказав, що це буде, почув відповідь «ідіть». Це морально дуже допомогло. Я вважаю, що якраз участь Мустафіна у цих двох лекціях була дуже важливою тому, що він знає про механізми цензури зсередини. Згоден з Іларіоном і Єгор Соболєв, голова ГО «За професійну журналістику», журналіст 5 каналу:

- Олексій, безперечно, додав нашим лекціям. В його особі журналісти зустріли справжнього редактора-ворога, якій вміє зманіпулювати журналістами і змусити їх працювати «як треба». Це і є мета ініціативи – підготувати цих чудових дітей до реального життя дорослих журналістів, де багато бруду і забруднених. Не менш вдало наприкінці нашого зайняття Олексій пояснив журналістам, де і коли вони почали програвати бій цензорам. Тепер наше завдання на наступних лекціях – навчити їх вигравати. Що прекрасно, вони самі вже цього просять. Все йде супер!

Телекритика

Додати коментар

Ім'я, Прізвище* E-mail Захист від спаму* Текст повідомлення*  

Додати коментар