Проведення перевірок суб’єктів медійної сфери: нове законодавство

Повноваження органів державної влади на проведення перевірок має бути передбачене виключно законом. Звичайно, таке повноваження може детально регламентуватися у підзаконному акті. Щоправда, в такому випадку підприємці мають право впливати на дотримання принципу законності прийняття подібного акта (через механізм регуляторної діяльності, встановлений Законом України «Про основи державної регуляторної політики в сфері господарської діяльності»). З іншого боку, законодавство України містить гарантії захисту інтересів суб’єктів підприємництва у ході перевірок.

Доволі прогресивні нормативи, ефективні, насамперед, для захисту інтересів підприємця, заклав Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі – закон про перевірки) від 5 квітня 2007 року, який повністю набрав законної сили з 1 січня 2008 року і який встановлює правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов’язки та відповідальність суб’єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю). Даний закон став «продовженням» дерегулювання господарської діяльності, започаткованої Указом Президента України від 23.07.1998 № 817/98 «Про деякі заходи по дерегулюванню підприємницької діяльності».

Одразу зауважимо, що зазначений закон протягом як мінімум 2008 року не буде поширюватися на перевірки органів державної податкової служби. Адже Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» з предмету регулювання закону про перевірки було виключено відносини, що виникають під час здійснення заходів «контролю податкового законодавства, контролю за дотриманням порядку проведення розрахунків, за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів».

Крім того, закон у первісній редакції не поширюється на перевірки, пов’язані з валютним і митним контролем, контролем за дотриманням бюджетного законодавства, за використанням державного та комунального майна, банківського і страхового нагляду, іншими видами спеціального державного контролю за діяльністю суб’єктів господарювання на ринку фінансових послуг, а також державний контроль за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції. Закон про перевірки, зрозуміло, не поширюється на оперативно-розшукову та кримінально-процесуальну діяльність.

Стаття 5 закону про перевірки визначає, що орган державного нагляду (контролю) визначає у віднесеній до його відання сфері критерії, за якими оцінюється ступінь ризику від здійснення господарської діяльності. З урахуванням значення прийнятного ризику для життєдіяльності всі суб’єкти господарювання, що підлягають нагляду (контролю), відносяться до одного з трьох ступенів ризику: з високим, середнім та незначним.

Залежно від ступеня ризику органом державного нагляду (контролю) визначається періодичність проведення планових заходів державного нагляду (контролю). Планові перевірки суб’єктів господарювання з високим ступенем ризику проводяться щороку, з середнім – один раз на три роки, з незначним – один раз на п’ять років.

Критерії, за якими оцінюється ступінь ризику від здійснення господарської діяльності і періодичність проведення планових заходів, мають, відповідно до закону про перевірки, затверджуватися Кабінетом Міністрів України за поданням органу державного нагляду (контролю).

Однак, на момент написання статті затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2007 р. №1324 був лише Порядок розподілу суб’єктів господарювання за ступенем ризику їх господарської діяльності для безпеки життя і здоров’я населення, навколишнього природного середовища щодо пожежної безпеки.

Держкомпідприємництва ж у рішенні своєї колегії, затвердженому наказом №145 від 12.12.2007 р., стосовно подання на розгляд Кабміну проектів рішень щодо затвердження критеріїв оцінки ступеня ризику від здійснення господарської діяльності та періодичності проведення планових заходів, визнало недостатньою роботу таких контролюючих і наглядових органів: Міністерства освіти і науки України, Державного агентства земельних ресурсів України, Департаменту санітарно-епідеміологічного нагляду Міністерства охорони здоров’я України, Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Міністерства регіонального розвитку та будівництва України, Державного комітету водного господарства України, Державного комітету лісового господарства України, Міністерства промислової політики, Міністерства вугільної промисловості України, Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту, а також Державної інспекції з контролю за цінами.

Утім, така ситуація «на руку» підприємцям медійної сфери. Адже, за законом про перевірки, якщо не затверджено критерії розподілу суб’єктів господарювання за ступенями ризику їх діяльності, періодичність планових заходів та перелік питань для їх здійснення, то такі суб’єкти вважаються суб’єктами господарювання з незначним ступенем ризику та підлягають держконтролю не частіше одного разу на п’ять років!

Окремі міністерства і відомства заявляли про непоширення закону про перевірки на їх контрольно-наглядову діяльність (зокрема, Фонд соціального страхування, Пенсійний фонд, Державна інспекція з контролю за цінами). Хоча їхні аргументи не досить обґрунтовані.

Відповідно до закону про перевірки, органи державного нагляду здійснюють планові заходи з держконтролю за умови письмового повідомлення суб’єкта господарювання про проведення такого заходу не пізніш як за десять днів до дня здійснення перевірки.

Повідомлення повинно містити:

– дату початку та дату закінчення здійснення планового заходу;

– найменування юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи – підприємця, щодо діяльності яких здійснюється захід;

– найменування органу державного нагляду (контролю).

Повідомлення надсилається рекомендованим листом чи телефонограмою за рахунок коштів органу державного нагляду або вручається особисто керівнику чи уповноваженій особі суб’єкта господарювання під розписку.

Строк здійснення планового заходу не може перевищувати п’ятнадцяти робочих днів, а для суб’єктів малого підприємництва – п’яти робочих днів (звісно, якщо інше не передбачено законом). Продовження цього строку не допускається. Зрозуміло, що протягом як мінімум 2008 року діятиме положення закону «Про державну податкову службу» стосовно тривалості планової виїзної податкової перевірки (вона не повинна перевищувати 20 днів, а відносно суб’єктів малого підприємництва – 10 днів) і можливості продовження такої перевірки (у загальному випадку на 10 робочих днів, а для суб’єктів малого підприємництва – на п’ять).

Закон про перевірки визначає такі підстави для здійснення позапланових заходів:

– подання суб’єктом господарювання письмової заяви до відповідного органу державного нагляду (контролю) про здійснення заходу державного нагляду (контролю) за його бажанням;

– виявлення та підтвердження недостовірності даних, заявлених у документах обов’язкової звітності, поданих суб’єктом господарювання;

– перевірка виконання суб’єктом господарювання приписів, розпоряджень або інших розпорядчих документів щодо усунення порушень вимог законодавства, виданих за результатами проведення планових заходів органом державного нагляду (контролю);

– звернення фізичних та юридичних осіб про порушення суб’єктом господарювання вимог законодавства. Позаплановий захід у цьому разі здійснюється тільки за наявності згоди центрального органу виконавчої влади на його проведення;

– неподання у встановлений термін суб’єктом господарювання документів обов’язкової звітності без поважних причин, а також письмових пояснень про причини, які перешкоджали поданню таких документів.

Проведення позапланових заходів із інших підстав, крім передбачених вище, забороняється (якщо інше не передбачається законом або міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України).

Крім того, під час позапланового заходу з’ясовуються лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цього заходу, з обов’язковим зазначенням цих питань у посвідченні (направленні) на проведення державного нагляду (контролю). Суб’єкт господарювання повинен ознайомитися з цією підставою й отримати копію відповідного документа. Строк здійснення позапланового заходу не може перевищувати десяти робочих днів, а щодо суб’єктів малого підприємництва – двох робочих днів, якщо інше не передбачено законом. Продовження строку здійснення позапланового заходу так само не допускається.

Закон про перевірки визначає, що для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ, у якому міститься найменування суб’єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки. На підставі наказу оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу, яке підписується керівником або заступником керівника органу державного нагляду (контролю) (із зазначенням прізвища, ім’я та по батькові) і засвідчується печаткою, у ньому зазначаються:

– найменування органу державного нагляду (контролю), що здійснює захід;

– найменування суб’єкта господарювання та/або його відокремленого підрозділу або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи – підприємця, щодо діяльності яких здійснюється захід;

– місцезнаходження суб’єкта господарювання та/або його відокремленого підрозділу, щодо діяльності яких здійснюється захід;

– номер і дата наказу, на виконання якого здійснюється захід;

– перелік посадових осіб, які беруть участь у здійсненні заходу, із зазначенням їх посади, прізвища, ім’я та по батькові;

– дата початку та дата закінчення заходу;

– тип заходу (плановий або позаплановий);

– вид заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд, інспектування тощо);

– підстави для здійснення заходу;

– предмет здійснення заходу;

– інформація про здійснення попереднього заходу (тип заходу і строк його здійснення).

Посвідчення (направлення) є чинним лише протягом зазначеного в ньому строку здійснення заходу.

Перед початком такої перевірки посадові особи органу державного нагляду (контролю) зобов’язані пред’явити керівнику суб’єкта господарювання або уповноваженій ним особі посвідчення (направлення) та службове посвідчення, що засвідчує посадову особу органу державного нагляду (контролю), і надати суб’єкту господарювання копію посвідчення (направлення). Суб’єкт господарювання має право не допускати посадових осіб органу держнагляду (контролю) до здійснення заходу, якщо вони не пред’явили зазначених документів. Вимагати копію службового посвідчення суб’єкт господарювання не може.

Посадова ж особа органу держнагляду (контролю) без відповідного посвідчення (направлення) на здійснення заходу та службового посвідчення не має права здійснювати державний нагляд (контроль) суб’єкта господарювання.

За результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю), у разі виявлення порушень вимог законодавства, складає акт, який повинен містити такі відомості:

– дату складення акта;

– тип заходу (плановий або позаплановий);

– вид заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо);

– предмет державного нагляду (контролю);

– найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім’я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід;

– найменування юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи – підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід.

Посадова особа органу держнагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб’єктом господарювання, а в разі невиконання – детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства. В останній день перевірки два примірники акта підписуються посадовими особами органу держнагляду (контролю), які здійснювали захід, та суб’єктом господарювання або уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законом. Якщо суб’єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує акт із зауваженнями. Такі зауваження суб’єкта господарювання щодо здійснення державного нагляду (контролю) є невід’ємною частиною акта органу державного нагляду (контролю). У разі відмови суб’єкта господарювання підписати акт посадова особа органу державного нагляду (контролю) вносить до такого акта відповідний запис. Один примірник акта вручається суб’єкту господарювання або уповноваженій ним особі, а другий зберігається в органі державного нагляду (контролю).

Закон про перевірки визначає наступні права органів державного нагляду (контролю) у межах повноважень, передбачених законом (конкретних для кожного органу), під час здійснення державного нагляду (контролю):

– вимагати від суб’єкта господарювання усунення виявлених порушень вимог законодавства;

– вимагати припинення дій, які перешкоджають здійсненню державного нагляду (контролю);

– відбирати зразки продукції, призначати експертизу, одержувати пояснення, довідки, документи, матеріали, відомості з питань, що виникають під час державного нагляду (контролю), відповідно до закону;

– надавати (надсилати) суб’єктам господарювання обов’язкові для виконання приписи про усунення порушень і недоліків;

–накладати штрафні санкції та вживати заходи, передбачені законом.

Органи державного нагляду (контролю) та їх посадові особи під час здійснення заходів державного нагляду (контролю) зобов’язані:

– повно, об’єктивно та неупереджено здійснювати державний нагляд (контроль) у межах повноважень, передбачених законом;

– дотримуватися ділової етики у взаємовідносинах із суб’єктами господарювання;

– не втручатися і не перешкоджати здійсненню господарської діяльності під час здійснення заходів державного нагляду (контролю), якщо це не загрожує життю та здоров’ю людей, не спричиняє небезпеки виникнення техногенних ситуацій і пожеж;

– забезпечувати нерозголошення комерційної таємниці суб’єкта господарювання, що стає доступною посадовим особам у ході здійснення державного нагляду (контролю);

– ознайомити керівника суб’єкта господарювання або його заступника, або уповноважену ним особу з результатами державного нагляду (контролю) в строки, передбачені Законом про перевірки;

–надавати суб’єкту господарювання консультаційну допомогу щодо здійснення державного нагляду (контролю).

Відповідно до п. 7 Указу Президента України від 23 липня 1998 року №817/98 «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності», всім підприємствам рекомендовано вести журнали реєстрації перевірок. Форма таких журналів затверджена Наказом Держкомітету України з питань розвитку підприємництва від 10.08.98 №18.

Ведення журналу здійснюється суб’єктами підприємницької діяльності на добровільних засадах із метою недопущення несанкціонованих перевірок. Журнал не підлягає вилученню, прошивається суб’єктом підприємницької діяльності і завіряється печаткою і підписом директора або власника (для юридичних осіб) або тільки підписом (для фізичних осіб) суб’єкта підприємницької діяльності. Представник контролюючого органа перед початком перевірки повинен обов’язково зробити запис у журналі, заповнюючи всі передбачені графи, і поставити свій підпис.

Суб’єкт підприємницької діяльності медійної сфери має право перевірити наявність відповідних повноважень особи, що здійснює перевірку, до початку перевірки, у тому числі подзвонивши до відповідного контролюючого органа. Відмова особи, що здійснює перевірку, поставити підпис у журналі є підставою для недопущення її до проведення перевірки. Крім того, суб’єкт підприємницької діяльності медійної сфери має право в триденний термін надіслати письмове повідомлення до відповідного контролюючого органа про факт відмови особи, що здійснює перевірку, залишити підпис у журналі.

Анатолій Марущак, кандидат юридичних наук, доцент, лауреат премії ім. Івана Франка у галузі інформаційної діяльності у номінації за найкращу наукову роботу в інформаційній сфері

Анатолій Марущак, для «Телекритики»

http://www.telekritika.ua

Повноваження органів державної влади на проведення перевірок має бути передбачене виключно законом. Звичайно, таке повноваження може детально регламентуватися у підзаконному акті. Щоправда, в такому випадку підприємці мають право впливати на дотримання принципу законності прийняття подібного акта (через механізм регуляторної діяльності, встановлений Законом України «Про основи державної регуляторної політики в сфері господарської діяльності»). З іншого боку, законодавство України містить гарантії захисту інтересів суб’єктів підприємництва у ході перевірок.

Доволі прогресивні нормативи, ефективні, насамперед, для захисту інтересів підприємця, заклав Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі – закон про перевірки) від 5 квітня 2007 року, який повністю набрав законної сили з 1 січня 2008 року і який встановлює правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов’язки та відповідальність суб’єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю). Даний закон став «продовженням» дерегулювання господарської діяльності, започаткованої Указом Президента України від 23.07.1998 № 817/98 «Про деякі заходи по дерегулюванню підприємницької діяльності».

Одразу зауважимо, що зазначений закон протягом як мінімум 2008 року не буде поширюватися на перевірки органів державної податкової служби. Адже Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» з предмету регулювання закону про перевірки було виключено відносини, що виникають під час здійснення заходів «контролю податкового законодавства, контролю за дотриманням порядку проведення розрахунків, за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів».

Крім того, закон у первісній редакції не поширюється на перевірки, пов’язані з валютним і митним контролем, контролем за дотриманням бюджетного законодавства, за використанням державного та комунального майна, банківського і страхового нагляду, іншими видами спеціального державного контролю за діяльністю суб’єктів господарювання на ринку фінансових послуг, а також державний контроль за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції. Закон про перевірки, зрозуміло, не поширюється на оперативно-розшукову та кримінально-процесуальну діяльність.

Стаття 5 закону про перевірки визначає, що орган державного нагляду (контролю) визначає у віднесеній до його відання сфері критерії, за якими оцінюється ступінь ризику від здійснення господарської діяльності. З урахуванням значення прийнятного ризику для життєдіяльності всі суб’єкти господарювання, що підлягають нагляду (контролю), відносяться до одного з трьох ступенів ризику: з високим, середнім та незначним.

Залежно від ступеня ризику органом державного нагляду (контролю) визначається періодичність проведення планових заходів державного нагляду (контролю). Планові перевірки суб’єктів господарювання з високим ступенем ризику проводяться щороку, з середнім – один раз на три роки, з незначним – один раз на п’ять років.

Критерії, за якими оцінюється ступінь ризику від здійснення господарської діяльності і періодичність проведення планових заходів, мають, відповідно до закону про перевірки, затверджуватися Кабінетом Міністрів України за поданням органу державного нагляду (контролю).

Однак, на момент написання статті затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2007 р. №1324 був лише Порядок розподілу суб’єктів господарювання за ступенем ризику їх господарської діяльності для безпеки життя і здоров’я населення, навколишнього природного середовища щодо пожежної безпеки.

Держкомпідприємництва ж у рішенні своєї колегії, затвердженому наказом №145 від 12.12.2007 р., стосовно подання на розгляд Кабміну проектів рішень щодо затвердження критеріїв оцінки ступеня ризику від здійснення господарської діяльності та періодичності проведення планових заходів, визнало недостатньою роботу таких контролюючих і наглядових органів: Міністерства освіти і науки України, Державного агентства земельних ресурсів України, Департаменту санітарно-епідеміологічного нагляду Міністерства охорони здоров’я України, Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Міністерства регіонального розвитку та будівництва України, Державного комітету водного господарства України, Державного комітету лісового господарства України, Міністерства промислової політики, Міністерства вугільної промисловості України, Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту, а також Державної інспекції з контролю за цінами.

Утім, така ситуація «на руку» підприємцям медійної сфери. Адже, за законом про перевірки, якщо не затверджено критерії розподілу суб’єктів господарювання за ступенями ризику їх діяльності, періодичність планових заходів та перелік питань для їх здійснення, то такі суб’єкти вважаються суб’єктами господарювання з незначним ступенем ризику та підлягають держконтролю не частіше одного разу на п’ять років!

Окремі міністерства і відомства заявляли про непоширення закону про перевірки на їх контрольно-наглядову діяльність (зокрема, Фонд соціального страхування, Пенсійний фонд, Державна інспекція з контролю за цінами). Хоча їхні аргументи не досить обґрунтовані.

Відповідно до закону про перевірки, органи державного нагляду здійснюють планові заходи з держконтролю за умови письмового повідомлення суб’єкта господарювання про проведення такого заходу не пізніш як за десять днів до дня здійснення перевірки.

Повідомлення повинно містити:

– дату початку та дату закінчення здійснення планового заходу;

– найменування юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи – підприємця, щодо діяльності яких здійснюється захід;

– найменування органу державного нагляду (контролю).

Повідомлення надсилається рекомендованим листом чи телефонограмою за рахунок коштів органу державного нагляду або вручається особисто керівнику чи уповноваженій особі суб’єкта господарювання під розписку.

Строк здійснення планового заходу не може перевищувати п’ятнадцяти робочих днів, а для суб’єктів малого підприємництва – п’яти робочих днів (звісно, якщо інше не передбачено законом). Продовження цього строку не допускається. Зрозуміло, що протягом як мінімум 2008 року діятиме положення закону «Про державну податкову службу» стосовно тривалості планової виїзної податкової перевірки (вона не повинна перевищувати 20 днів, а відносно суб’єктів малого підприємництва – 10 днів) і можливості продовження такої перевірки (у загальному випадку на 10 робочих днів, а для суб’єктів малого підприємництва – на п’ять).

Закон про перевірки визначає такі підстави для здійснення позапланових заходів:

– подання суб’єктом господарювання письмової заяви до відповідного органу державного нагляду (контролю) про здійснення заходу державного нагляду (контролю) за його бажанням;

– виявлення та підтвердження недостовірності даних, заявлених у документах обов’язкової звітності, поданих суб’єктом господарювання;

– перевірка виконання суб’єктом господарювання приписів, розпоряджень або інших розпорядчих документів щодо усунення порушень вимог законодавства, виданих за результатами проведення планових заходів органом державного нагляду (контролю);

– звернення фізичних та юридичних осіб про порушення суб’єктом господарювання вимог законодавства. Позаплановий захід у цьому разі здійснюється тільки за наявності згоди центрального органу виконавчої влади на його проведення;

– неподання у встановлений термін суб’єктом господарювання документів обов’язкової звітності без поважних причин, а також письмових пояснень про причини, які перешкоджали поданню таких документів.

Проведення позапланових заходів із інших підстав, крім передбачених вище, забороняється (якщо інше не передбачається законом або міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України).

Крім того, під час позапланового заходу з’ясовуються лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цього заходу, з обов’язковим зазначенням цих питань у посвідченні (направленні) на проведення державного нагляду (контролю). Суб’єкт господарювання повинен ознайомитися з цією підставою й отримати копію відповідного документа. Строк здійснення позапланового заходу не може перевищувати десяти робочих днів, а щодо суб’єктів малого підприємництва – двох робочих днів, якщо інше не передбачено законом. Продовження строку здійснення позапланового заходу так само не допускається.

Закон про перевірки визначає, що для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ, у якому міститься найменування суб’єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки. На підставі наказу оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу, яке підписується керівником або заступником керівника органу державного нагляду (контролю) (із зазначенням прізвища, ім’я та по батькові) і засвідчується печаткою, у ньому зазначаються:

– найменування органу державного нагляду (контролю), що здійснює захід;

– найменування суб’єкта господарювання та/або його відокремленого підрозділу або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи – підприємця, щодо діяльності яких здійснюється захід;

– місцезнаходження суб’єкта господарювання та/або його відокремленого підрозділу, щодо діяльності яких здійснюється захід;

– номер і дата наказу, на виконання якого здійснюється захід;

– перелік посадових осіб, які беруть участь у здійсненні заходу, із зазначенням їх посади, прізвища, ім’я та по батькові;

– дата початку та дата закінчення заходу;

– тип заходу (плановий або позаплановий);

– вид заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд, інспектування тощо);

– підстави для здійснення заходу;

– предмет здійснення заходу;

– інформація про здійснення попереднього заходу (тип заходу і строк його здійснення).

Посвідчення (направлення) є чинним лише протягом зазначеного в ньому строку здійснення заходу.

Перед початком такої перевірки посадові особи органу державного нагляду (контролю) зобов’язані пред’явити керівнику суб’єкта господарювання або уповноваженій ним особі посвідчення (направлення) та службове посвідчення, що засвідчує посадову особу органу державного нагляду (контролю), і надати суб’єкту господарювання копію посвідчення (направлення). Суб’єкт господарювання має право не допускати посадових осіб органу держнагляду (контролю) до здійснення заходу, якщо вони не пред’явили зазначених документів. Вимагати копію службового посвідчення суб’єкт господарювання не може.

Посадова ж особа органу держнагляду (контролю) без відповідного посвідчення (направлення) на здійснення заходу та службового посвідчення не має права здійснювати державний нагляд (контроль) суб’єкта господарювання.

За результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю), у разі виявлення порушень вимог законодавства, складає акт, який повинен містити такі відомості:

– дату складення акта;

– тип заходу (плановий або позаплановий);

– вид заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо);

– предмет державного нагляду (контролю);

– найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім’я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід;

– найменування юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи – підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід.

Посадова особа органу держнагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб’єктом господарювання, а в разі невиконання – детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства. В останній день перевірки два примірники акта підписуються посадовими особами органу держнагляду (контролю), які здійснювали захід, та суб’єктом господарювання або уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законом. Якщо суб’єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує акт із зауваженнями. Такі зауваження суб’єкта господарювання щодо здійснення державного нагляду (контролю) є невід’ємною частиною акта органу державного нагляду (контролю). У разі відмови суб’єкта господарювання підписати акт посадова особа органу державного нагляду (контролю) вносить до такого акта відповідний запис. Один примірник акта вручається суб’єкту господарювання або уповноваженій ним особі, а другий зберігається в органі державного нагляду (контролю).

Закон про перевірки визначає наступні права органів державного нагляду (контролю) у межах повноважень, передбачених законом (конкретних для кожного органу), під час здійснення державного нагляду (контролю):

– вимагати від суб’єкта господарювання усунення виявлених порушень вимог законодавства;

– вимагати припинення дій, які перешкоджають здійсненню державного нагляду (контролю);

– відбирати зразки продукції, призначати експертизу, одержувати пояснення, довідки, документи, матеріали, відомості з питань, що виникають під час державного нагляду (контролю), відповідно до закону;

– надавати (надсилати) суб’єктам господарювання обов’язкові для виконання приписи про усунення порушень і недоліків;

–накладати штрафні санкції та вживати заходи, передбачені законом.

Органи державного нагляду (контролю) та їх посадові особи під час здійснення заходів державного нагляду (контролю) зобов’язані:

– повно, об’єктивно та неупереджено здійснювати державний нагляд (контроль) у межах повноважень, передбачених законом;

– дотримуватися ділової етики у взаємовідносинах із суб’єктами господарювання;

– не втручатися і не перешкоджати здійсненню господарської діяльності під час здійснення заходів державного нагляду (контролю), якщо це не загрожує життю та здоров’ю людей, не спричиняє небезпеки виникнення техногенних ситуацій і пожеж;

– забезпечувати нерозголошення комерційної таємниці суб’єкта господарювання, що стає доступною посадовим особам у ході здійснення державного нагляду (контролю);

– ознайомити керівника суб’єкта господарювання або його заступника, або уповноважену ним особу з результатами державного нагляду (контролю) в строки, передбачені Законом про перевірки;

–надавати суб’єкту господарювання консультаційну допомогу щодо здійснення державного нагляду (контролю).

Відповідно до п. 7 Указу Президента України від 23 липня 1998 року №817/98 «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності», всім підприємствам рекомендовано вести журнали реєстрації перевірок. Форма таких журналів затверджена Наказом Держкомітету України з питань розвитку підприємництва від 10.08.98 №18.

Ведення журналу здійснюється суб’єктами підприємницької діяльності на добровільних засадах із метою недопущення несанкціонованих перевірок. Журнал не підлягає вилученню, прошивається суб’єктом підприємницької діяльності і завіряється печаткою і підписом директора або власника (для юридичних осіб) або тільки підписом (для фізичних осіб) суб’єкта підприємницької діяльності. Представник контролюючого органа перед початком перевірки повинен обов’язково зробити запис у журналі, заповнюючи всі передбачені графи, і поставити свій підпис.

Суб’єкт підприємницької діяльності медійної сфери має право перевірити наявність відповідних повноважень особи, що здійснює перевірку, до початку перевірки, у тому числі подзвонивши до відповідного контролюючого органа. Відмова особи, що здійснює перевірку, поставити підпис у журналі є підставою для недопущення її до проведення перевірки. Крім того, суб’єкт підприємницької діяльності медійної сфери має право в триденний термін надіслати письмове повідомлення до відповідного контролюючого органа про факт відмови особи, що здійснює перевірку, залишити підпис у журналі.

Анатолій Марущак, кандидат юридичних наук, доцент, лауреат премії ім. Івана Франка у галузі інформаційної діяльності у номінації за найкращу наукову роботу в інформаційній сфері

Анатолій Марущак, для «Телекритики»

Джерело: www.telekritika.ua

Додати коментар

Ім'я, Прізвище* E-mail Захист від спаму* Текст повідомлення*  

Додати коментар