Коментар до Закону України "Про рекламу"

КОМЕНТАР ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ ПРО РЕКЛАМУ

Стаття 1. Визначення термінів

У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

зовнішня реклама - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг;

Даний термін визначає окремий спосіб (форма) розповсюдження реклами, а саме такої, що є доступною для сприйняття поза межами приміщень, просто неба. Зовнішня реклама може розповсюджуватись аудіо-, візуальними та комбінованими засобами.

Одними з найбільш поширених засобів зовнішньої реклами є візуальна зовнішня реклама. Така реклама може розміщуватись як на спеціальних (тимчасових чи стаціонарних) конструкціях, призначених виключно для розміщення зовнішньої реклами, так і безпосередньо на зовнішніх поверхнях будинків, будівель, споруд, на елементах вуличного обладнання.

При розміщенні зовнішньої реклами в межах населених пунктів, органами місцевої влади визначаються спеціальні порядки, правила та обмеження щодо розміщення носіїв зовнішньої реклами, що пов’язано з урахуванням місцевої містобудівної ситуації та естетичними вимогами.

Не належить до зовнішньої реклами інформація, яка відповідає визначенню реклами, але розміщена на зовнішніх поверхнях будівель та споруд підприємств транспорту громадського користування, а також транспортних засобів, оскільки така реклама, відповідно до положень Закону, вважається “рекламою на транспорті”.

Попередня редакція Закону “Про рекламу” містила норму, якою визначалось, що інформація (вивіска) про особу, розміщена на фасаді, біля входу (в'їзду), або про її продукцію у вітрині споруди, в якій ця особа займає приміщення, не потребує отримання дозволу місцевого органу влади”. Дана норма, щодо зазначених видів інформації, переважно сприймалась як підстава для невіднесення її до “реклами”, як такої. Діючий Закон містить норму, відповідно до якої не належить до рекламної інформація про виробника товару та/або товар у місцях, де цей товар реалізується чи надається споживачеві. Відповідно, у випадках, визначених згаданою нормою діючого Закону, розміщення інформації про виробника або товар на відкритій місцевості не вважається рекламою.

реклама на транспорті - реклама, що розміщується на території підприємств транспорту загального користування, метрополітену, зовнішній та внутрішній поверхнях транспортних засобів та споруд підприємств транспорту загального користування і метрополітену;

Законом України “Про рекламу”, з урахуванням досвіду європейського законодавства визначено такий спосіб (форма) розповсюдження реклами як реклама на транспорті. На відміну від попередньої редакції закону, до реклами на транспорті, крім реклами на транспортних засобах, в метрополітені та на автомобільних і залізничних шляхах, віднесено рекламу, що розміщується на території підприємств транспорту загального користування (в тому числі внутрішня і зовнішня реклама в межах територій підприємств), рекламу на внутрішніх поверхнях транспортних засобів, а також внутрішній і зовнішній поверхнях споруд підприємств транспорту загального користування та метрополітену.

рекламні засоби - засоби, що використовуються для доведення реклами до її споживача;

До таких засобів слід відносити будь-які засоби і прийоми, за допомогою яких можна здійснювати поширення рекламної інформації. Ними можуть бути як спеціальні носії, призначені виключно для розміщення та поширення реклами, так і будь-які інші носії і способи донесення інформації до невизначеного кола осіб.

Визначити сутність рекламних засобів найпростіше шляхом наведення приблизного переліку таких засобів. Значна кількість законодавчих та інших нормативно-правових актів наводить приклади таких засобів.

Зокрема, статтею 9 Закону “Про рекламу”, в контексті реклами на радіо і телебаченні, згадуються аудіо-, відео-, комбіновані засоби, титри, рекламний логотип та коментарі ведучих.

Частиною 8 статті 1 Закону “Про рекламу” афіші визначено рекламними засобами.

Статтею 11 Декрету Кабінету Міністрів України “Про місцеві податки і збори” згадуються такі рекламні засоби, як оголошення і повідомлення, які передають інформацію з комерційною метою за допомогою засобів масової інформації, преси, телебачення, афіш, плакатів, рекламних щитів, інших технічних засобів, майна та одягу; на вулицях, магістралях, майданах, будинках, транспорті та в інших місцях.

Законом встановлюються певні вимоги до засобів, за допомогою яких здійснюється поширення рекламної інформації. Так, одним з принципів реклами визначено використання форм та засобів, які не завдають споживачеві реклами шкоди (стаття 7 Закону “Про рекламу”). Частиною 1 статті 8 Закону “Про рекламу” забороняється використовувати засоби і технології, які діють на підсвідомість споживачів реклами.

рекламодавець - особа, яка є замовником реклами для її виробництва та/або розповсюдження;

Рекламодавцем може виступати будь-яка особа (див. коментар до терміну “особа”), на замовлення якої, виробниками реклами створюється рекламна інформації, або окремі її елементи, а також особа, яка замовляє розміщення та розповсюдження рекламної інформації третім особам (розповсюджувачам реклами). Треба зазначити, що рекламодавцем може виступати і виробник реклами, який на підставі повноважень, наданих замовником такої реклами, вступає з третіми особами у відносини по розміщенню та розповсюдження рекламної інформації.

розповсюджувач реклами - особа, яка здійснює розповсюдження реклами;

Розповсюджувачами реклами можуть бути як фізичні особи, так і юридичні особи чи представництва юридичних осіб нерезидентів, які здійснюють встановлення, розміщення та поширення реклами будь-якими рекламними засобами.

соціальна реклама - інформація будь-якого виду, розповсюджена в будь-якій формі, яка спрямована на досягнення суспільно корисних цілей, популяризацію загальнолюдських цінностей і розповсюдження якої не має на меті отримання прибутку;

Оскільки визначенням терміну “соціальна реклама” встановлено, що такою рекламою є інформація будь-якого виду, розповсюджена в будь-якій формі, значна кількість винятків і обмежень, застосовуваних до інших видів рекламної інформації не стосуються соціальної реклами. Серед іншого, при безкоштовному розміщенні соціальної теле- і радіо реклами, на неї не поширюються вимоги і обмеження, передбачені для інших видів рекламної інформації.

Основною відмінністю соціальної реклами від інших видів реклами, є її спрямованість на досягнення суспільно корисних цілей, популяризацію загальнолюдських цінностей. Функція віднесення тих чи інших цілей до суспільно корисних, так само, як і визначення кола загальнолюдських цінностей належить до компетенції органів державної влади у сфері ідеологічної політики, культури, духовності, охорони здоров’я.

Неоднозначним є ставлення до реклами, яка частково відповідає визначенню соціальної реклами, але крім того має і комерційний підтекст. З цього приводу слід зауважити, що “соціальною” реклама може бути виключно за умови відсутності мети отримання прибутку від її поширення.

Стаття 2. Сфера застосування Закону

1. Цей Закон регулює відносини, пов'язані з виробництвом, розповсюдженням та споживанням реклами на території України.

2. Дія цього Закону не поширюється на відносини, пов'язані з розповсюдженням інформації, обов'язковість розміщення та оприлюднення якої визначено іншими законами України.

3. Дія цього Закону не поширюється на оголошення фізичних осіб, не пов'язані з підприємницькою діяльністю.

1. Дана стаття окреслює коло об’єктів правового регулювання, яке здійснюється на підставі положень закону.

2. Слід відзначити, що дія Закону обмежується територіально. При цьому, його дія поширюється на відносини, що виникають, продовжуються чи завершуються між учасниками рекламного ринку саме на території України (наприклад, статтею 13 Закону регулюється питання розповсюдження на території України рекламної продукції, виробництво якої здійснюється за межами її території).

4. Під виробництвом реклами слід розуміти діяльність по створенню, переробці рекламної інформації, надання їй матеріальної форми (закріплення на матеріальних носіях). Виробництвом реклами слід вважати як весь процес, пов’язаний зі створенням рекламної інформації, її матеріальним закріпленням, так і окремі його стадії.

Діяльність, пов’язана із виробництвом реклами не обов’язково є підприємницькою, оскільки може здійснюватись фізичними особами (зокрема, у випадках цивільно-правових відносин підряду, трудових відносин, відносин інтелектуальної власності), а також юридичними особами без мети отримання прибутку.

Діяльність по створенню носіїв реклами, в тому числі призначених виключно для розміщення реклами, у випадку, якщо такі носії реклами не містять рекламної інформації, не може вважатися виробництвом реклами.

5. Розповсюдженням реклами є діяльність, спрямована на донесення рекламної інформації до невизначеної кількості споживачів реклами у будь-якій формі та в будь-який спосіб, за допомогою різноманітних рекламних засобів.

Розповсюдження реклами, як правило, здійснюється в межах підприємницької (з метою отримання прибутку) або господарської діяльності.

6. Споживанням реклами є процес сприйняття будь-якими фізичними особами (громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства) рекламної інформації.

7. Статтею 2 Закону “Про рекламу” визначаються у якості винятків види інформації про осіб чи товари, спрямовані на невизначене коло споживачів інформації, які не вважаються рекламою. Такою, передусім, є інформація, обов'язковість розміщення та оприлюднення якої визначено іншими законами України. Прикладами такої інформації є обов’язкове розміщення в друкованих ЗМІ відомостей про емісію цінних паперів, річних звітів акціонерних товариств, відомостей про ліквідацію підприємств тощо. Закон також робить виняток для оголошень фізичних осіб, не пов’язаних з підприємницькою діяльністю (наприклад, оголошення про продаж, купівлю, оренду особистого майна громадян, шлюбні оголошення тощо).

Стаття 6. Мова реклами

Застосування мови у рекламі здійснюється відповідно до чинного законодавства України про мови.

Знаки для товарів і послуг наводяться у рекламі у тому вигляді, в якому їм надана правова охорона в Україні відповідно до чинного законодавства, зокрема статті 6^{quinquies Паризької конвенції про охорону промислової власності}

Під чинним законодавством України про мови слід розуміти всю сукупність законів та підзаконних нормативно-правових актів України, які регулюють відносини, пов’язані із застосуванням мови взагалі. Зокрема законодавство України про мови складається з Конституції України, Закону УРСР “Про мови в Українській РСР”, Закону України "Про інформацію", Закону “Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин”, Указу Президента “Про вдосконалення забезпечення реалізації державної мовної політики”, Постанови Верховної Ради “Про Рекомендації парламентських слухань "Про функціонування української мови в Україні", Рішення Конституційного Суду України “Про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України щодо застосування державної мови органами державної влади, органами місцевого самоврядування та використання її у навчальному процесі в навчальних закладах України (справа про застосування української мови). Справа N 1-6/99” і т. інше.

Аналіз діючого законодавства дозволяє вивести таке трактування даної статті:

Згідно зі ст. 33 Закону „Про мови в Українській РСР” в Українській РСР мовою офіційних засобів масової інформації є українська мова.

Мовою офіційних засобів масової інформації можуть також бути мови інших національностей.

Водночас ст.4 Закону України від 16 листопада 1992 року N 2782-XII „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” (далі Закон України „Про ЗМІ”) встановлює, що друковані засоби масової інформації в Україні видаються державною мовою, а також іншими мовами. Слід зазначити також, що ст. 12 цього Закону передбачає, що при реєстрації друкованого засобу масової інформації зазначається назва видання, мова видання, сфера розповсюдження та категорії читачів.

Аналогічна ситуація з телерадіоорганізаціями. Відповідно до ст. 9 Закону України від 21 грудня 1993 року № 3759-XII „Про телебачення і радіомовлення” телерадіоорганізації ведуть мовлення державною мовою.

Мовлення на певні регіони може здійснюватися також мовою національних меншин, що компактно проживають на даній території. Для отримання ліцензії на право користування каналами мовлення, телерадіоорганізація подає заяву до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення з обов’язковим зазначенням мови (мов), якою (якими) вестимуться передачі, а також території, на яку передбачається розповсюдження програм чи передач.

Але стаття 35 Закону УРСР „Про мови в Українській РСР” встановлює що тексти офіційних оголошень, повідомлень, плакатів, афіш, реклами і т.ін. виконуються українською мовою. Поряд з текстом, викладеним українською мовою, може бути вміщено його переклад іншою мовою. З цього випливає, що мова реклами є українська мова.

Водночас згідно з положеннями Європейської хартії регіональних мов або мов меншин (Україна приєдналася до зазначеної Хартії Законом України від 15 травня 2003 року №802 – IV), зокрема, з підпунктом „с” пункту 1 статті 13 Хартії, встановлено, що Сторони зобов’язуються, в межах своєї країни запобігати практиці, яка заважає використанню регіональних мов або мов меншин в економічній або соціальній діяльності.

Слід зазначити, що відповідно до постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року N 1545-XII „Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР” Закон УРСР „Про мови в Українській РСР” діє за умови, що він не суперечить Конституції і законам України.

Також у даному випадку починає діяти ч. 2 ст. 3 Закону України „Про рекламу” яка є колізійною нормою права, що створена для врегулювання конфліктних ситуацій при зіткненні норм права. А саме: „Якщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про рекламу, застосовуються правила міжнародного договору”.

Виходячи із вищевказаного, якщо при реєстрації друкованого засобу масової інформації або телерадіоорганізації вказана інша (наприклад російська) мова, то цей друкований ЗМІ або телерадіоорганізація можуть використовувати у рекламі мову реєстрації. Слід мати на увазі, що це стосується регіональних ЗМІ і не стосується реклами державних органів, установ та організацій, зовнішньої реклами, реклами на транспорті а також центральних (національних) каналів мовлення.

Щодо рекламування знаків для товарів та послуг, то зараз питань не виникає, вони розповсюджуються у рекламі у такому виді, у якому їм надана правовий захист. Тому що логотип – це не слово або фраза, а зображення.

Стаття 12. Соціальна реклама

Соціальна реклама - інформація будь-якого виду, розповсюджена в будь-якій формі, яка спрямована на досягнення суспільно корисних цілей, популяризацію загальнолюдських цінностей і розповсюдження якої не має на меті отримання прибутку;

1. Рекламодавцем соціальної реклами може бути будь-яка особа.

2. Соціальна реклама не повинна містити посилань на конкретний товар та/або його виробника, на рекламодавця, на об'єкти права інтелектуальної власності, що належать виробнику товару або рекламодавцю соціальної реклами.

Обмеження щодо посилання на рекламодавця соціальної реклами випливають з визначення реклами. Таким чином, навіть у випадку, коли реклама відповідає всім іншим умовам соціальної, проте містить відомості про рекламодавця такої реклами, вона не може вважатися соціальною і, відповідно, її розповсюдження не може здійснюватись з використанням пільг, передбачених для соціальної реклами.

3. На осіб, які безоплатно виробляють і розповсюджують соціальну рекламу, та на осіб, які передають свої майно і кошти іншим особам для виробництва і розповсюдження соціальної реклами, поширюються пільги, передбачені законодавством України для благодійної діяльності.

На таких осіб поширюються, зокрема, податкові пільги, передбачені Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” , а також, у випадку, якщо зазначені дії здійснюються фізичними особами, що не є суб’єктами підприємницької діяльності, Законом України “Про податок на прибуток фізичних осіб”.

4. Засоби масової інформації - розповсюджувачі реклами, діяльність яких повністю або частково фінансується з державного або місцевого бюджетів зобов'язані розміщувати соціальну рекламу о рганів державної влади та органів місцевого самоврядування, громадських організацій безкоштовно в обсязі не менше 5 відсотків ефірного часу, друкованої площі, відведених для реклами.

Ця вимога логічно випливає із призначення соціальної реклами, що є досягнення суспільно корисних цілей, популяризація загальнолюдських цінностей з одного боку, та функцій органів державної влади та органів місцевого самоврядування з іншого. А також суспільної відоповідальності фінансуємих з державного або місцевих бюджетів ЗМІ, навіть якщо таке фінансування покриває бюджет деяких ЗМІ частково.

5. Засоби масової інформації - розповсюджувачі реклами, що повністю або частково фінансуються з державного або місцевих бюджетів, зобов'язані надавати пільги при розміщенні соціальної реклами, замовником якої є заклади освіти, культури, охорони здоров'я, які утримуються за рахунок державного або місцевих бюджетів, а також благодійні організації.

Слід зазначити, що Законом не встановлюються конкретні вимоги щодо розмірів таких пільг, а тому рішення щодо їх розміру приймаються відповідними засобами масової інформації самостійно.

Стаття 16. Зовнішня реклама

Детальніше питання правового регулювання зовнішньої реклами регулюються Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, що затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 року № 2067 (надалі – Правила) на виконання положень Закону “Про рекламу”.

1. Розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах провадиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. При видачі дозволів на розміщення зовнішньої реклами втручання у форму та зміст зовнішньої реклами забороняється.

Питання розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах відноситься до прерогативи органів місцевого самоврядування. Однак основні принципи розміщення зовнішньої реклами визначає Кабінет Міністрів України, який затверджує типові правила розміщення зовнішньої реклами. На основі цих типових правил виконавчі органи сільських, селищних та міських рад ухвалюють порядки розміщення зовнішньої реклами, у яких прописують місцеві особливості розміщення зовнішньої реклами. В цих правилах прописано порядок розміщення зовнішньої реклами, подачі заявок та отримання дозволів на розміщення зовнішньої реклами. Виконавчі органи сільських, селищних та міських рад при цьому грають роль дозвільних органів, які на підставі законодавчих норм видають або вмотивовано відмовляють у видачі дозволів на розміщення зовнішньої реклами. Однак в процесі видачі дозволів на розміщення зовнішньої реклами ніхто не може втручатися у форму та зміст зовнішньої реклами. Таким чином суворо заборонено відмовляти у видачі дозволів на розміщення зовнішньої реклами з огляду на форму та зміст зовнішньої реклами, або вимагати задля отримання такого дозволу зміни форми та змісту зовнішньої реклами.

Правилами надано визначення деяких термінів, що наводяться у Законі “Про рекламу”, зокрема, під “дозволом” слід розуміти документ установленої форми, виданий розповсюджувачу зовнішньої реклами на підставі рішення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, який дає право на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці.

Заборона органам, уповноваженим надавати дозволи на розміщення зовнішньої реклами, втручатися у форму і зміст розміщуваної реклами викликана чітким розподілом компетенції органів державної влади у сфері контролю за дотриманням законодавства у рекламних правовідносинах.

Зовнішня реклама на територіях, будинках та спорудах розміщується за згодою їх власників або уповноважених ними органів (осіб).

При розміщенні об’єктів зовнішньої реклами на територіях, будинках та спорудах, що знаходяться у приватній чи колективній власності, розповсюджувач реклами зобов’язаний отримати від їх власників або уповноважених ними органів (осіб) письмову згоду на розміщення зовнішньої реклами.

Розміщення зовнішньої реклами на територіях та об'єктах поза населеними пунктами провадиться лише за згодою їх власників або уповноважених ними органів (осіб).

При розміщенні об’єктів зовнішньої реклами на територіях, будинках та спорудах поза населеними пунктами, що знаходяться у приватній чи колективній власності, розповсюджувач реклами зобов’язаний отримати від їх власників або уповноважених ними органів (осіб) письмову згоду на розміщення зовнішньої реклами.

Стягнення плати за видачу дозволів забороняється.

2. Зовнішня реклама повинна відповідати таким вимогам:

розміщуватись із дотриманням вимог техніки безпеки та із забезпеченням видимості дорожніх знаків, світлофорів, перехресть, пішохідних переходів, зупинок транспорту загального користування та не відтворювати зображення дорожніх знаків;

Зовнішня реклама може бути розміщена лише за умови дотримання техніки безпеки, зокрема, вона не має перекривати дорожні знаки, світлофори, перехрестя, пішохідні переходи, зупинки транспорту загального користування. Крім того, заборонено відтворювати в сюжетах та формі зовнішньої реклами зображення дорожніх знаків, їх кольорові рішення.

освітлення зовнішньої реклами не, повинно засліплювати учасників дорожнього руху, а також не повинно освітлювати квартири житлових будинків;

Це означає, що світло об’єкту зовнішньої реклами не може бути настільки сильним, щоби заважати учасникам дорожнього руху побачити інші елементи дороги. Так само світло об’єкту зовнішньої реклами не має бути настільки сильним, щоби освітлювати квартири житлових будинків.

фундаменти наземної зовнішньої реклами, що виступають над поверхнею землі, можуть бути декоративно оформлені;

Фундаменти зовнішньої реклами – бетонні “тумби”, на яких кріпляться об’єкти зовнішньої реклами – можуть виступати над поверхнею землі, і власники таких конструкцій можуть по своєму бажанню декоративно їх оформити: кольоровою плиткою, зеленими насадженнями тощо. Однак органи влади не можуть вимагати обов’язкового декоративного оформлення таких фундаментів і не можуть втручатися у форму та зміст такого оформлення.

опори наземної зовнішньої реклами, що розташована вздовж проїжджої частини вулиць і доріг, повинні мати вертикальну дорожню розмітку, нанесену світлоповертаючими матеріалами, заввишки до 2 метрів від поверхні землі;

Якщо зовнішня реклама розміщується на опорах (стовпах) вздовж проїжджої частини вулиць і доріг, то задля дотримання норма техніки безпеки такі опори необхідно розфарбувати вертикальною дорожньою розміткою висотою до 2 метрів від поверхні землі. Розмітку необхідно наносити світлоповертаючими матеріалами.

нижній край зовнішньої реклами, що розміщується над проїжджою частиною, у тому числі на мостах, естакадах тощо, повинен розташовуватися на висоті не менше ніж 5 метрів від поверхні дорожнього покриття;

у місцях, де проїжджа частина вулиці межує з цоколями будівель або огорожами, зовнішня реклама може розміщуватися в одну з фасадами будівель або огорожами лінію.

3. Забороняється розташовувати засоби зовнішньої реклами:

на пішохідних доріжках та алеях;

Засоби зовнішньої реклами не можуть розміщатися на пішохідних доріжках та алеях, якщо вони перешкоджатимуть вільному руху пішоходів.

Правилами визначено, що під терміном “пішохідна доріжка” слід розуміти елемент дороги, призначений для руху пішоходів, облаштований у її межах чи поза нею і позначений дорожнім знаком. Термін “алея” означає дорогу в парку, саду, сквері, лісопарку, на бульварі, обсаджена, як правило, з обох боків деревами та чагарниками.

у населених пунктах на висоті менш ніж 5 метрів від поверхні дорожнього покриття, якщо їх рекламна поверхня виступає за межі краю проїжджої частини;

поза населеними пунктами на відстані менш ніж 5 метрів від краю проїжджої частини.

4. Розміщення зовнішньої реклами на пам'ятках та в межах зон охорони пам'яток національного або місцевого значення, в межах об'єктів природно-заповідного фонду дозволяється за погодженням з центральними або місцевими органами виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.

Дана вимога передбачає погодження з центральними або місцевими органами виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини виключно на предмет безпеки розміщення рекламних конструкцій для охоронюваних пам’яток, зон охорони пам'яток національного або місцевого значення, об'єктів природно-заповідного фонду, не завдання перерахованим об’єктам шкоди. Втручання зазначених органів у форму та зміст реклами не допускається.

5. Перелік обмежень та заборон щодо розміщення зовнішньої реклами, встановлений цим Законом, є вичерпним.

Стаття 18. Реклама на транспорті

Реклама на транспорті є ще одним рекламним засобом, що має багато спільних рис із зовнішньою та внутрішньою рекламою, проте в той же час, має і певні особливості.

Виділення реклами на транспорті в окремий вид реклами відповідає положенням законодавств багатьох розвинутих держав.

1. Розміщення реклами на транспорті погоджується лише з власниками об'єктів транспорту або уповноваженими ними органами (особами). При погодженні розміщення реклами на транспорті втручання у форму та зміст реклами забороняється.

Законом визначено, що для розміщення реклами на транспорті нема необхідності погоджувати таке розміщення з будь-якими органами державної влади чи місцевого самоврядування, а лише тільки з власниками об’єктів транспорту.

Під об’єктами транспорту слід розуміти як власне транспортні засоби, так і будівлі і споруди підприємств транспорту.

2. Розміщення реклами на транспорті повинно відповідати вимогам безпеки та правил дорожнього руху.

Вказана вимога відповідає принципу заборони завдання рекламою шкоди споживачам реклами.

3. За умови розміщення реклами на транспорті з дотриманням вимог безпеки і правил дорожнього руху забороняється вимагати від власників транспортних засобів отримання дозволів, погоджень, інших документів щодо розміщення реклами.

Повноваження щодо виявлення порушень вимог безпеки і правил дорожнього руху покладено на Державну автомобільну інспекцію України.

4. Забороняється розміщення на транспортних засобах:

реклами, яка повторює чи імітує кольорографічні схеми спеціальних та оперативних транспортних засобів;

реклами із нанесенням світлоповертаючих матеріалів;

реклами, яка супроводжується звуковими чи світловими сигналами.

Перераховані вимоги спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху, а також виконання правил дорожнього руху.

Забороняється розміщувати рекламу на скляних (прозорих) поверхнях транспортних засобів, за винятком випадків, коли для цього використовуються матеріали, які забезпечують безперешкодний огляд з салону транспортного засобу.

5. Забороняється розповсюдження реклами через радіотрансляційні або інші звукові мережі сповіщання пасажирів у транспортних засобах громадського користування, на станціях метрополітену, вокзалах, в портах та аеропортах, за винятком розповсюдження соціальної реклами.

Вказане обмеження спричинене правом особи на відмову від споживання рекламної інформації.

Стаття 22. Реклама алкогольних напоїв та тютюнових виробів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються алкогольні напої та тютюнові вироби

Особливості та обмеження, передбачені статтею 22 Закону “Про рекламу” базуються на положеннях статей 15-1, 15-2 та 15-3 Закону України “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів” № 481/95-BP від 19 грудня 1995 року.

Зокрема статтею 15-1 зазначеного Закону передбачено, що “обмеження шкідливого впливу споживання алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюється шляхом реалізації правових (законодавчих), економічних, медичних та адміністративних заходів, а саме:

- пропаганди здорового способу життя, вільного від споживання алкогольних напоїв та тютюнових виробів;

- включення до загальноосвітніх програм та професійних освітніх програм усіх навчальних закладів України незалежно від форми власності положень про шкідливий вплив споживання алкогольних напоїв та тютюнових виробів на організм людини, а також про переваги здорового способу життя;

- створення економічних та правових умов, що сприяють зменшенню споживання алкогольних напоїв та тютюнових виробів;

- охорони права тих, хто не курить, жити в середовищі, вільному від тютюнового диму;

- інформування про шкоду надмірного споживання алкогольних напоїв та тютюнових виробів та про рівні вмісту смол та нікотину в димі сигарети;

- лікування алкогольної та тютюнової залежності;

- протидії незаконному ввезенню та обігу алкогольних напоїв та тютюнових виробів”.

Крім того, відповідно до положень вказаного Закону, особливі вимоги статті 22 Закону “Про рекламу” базуються на обмеженні алкогольних напоїв та тютюнових виробів для продажу і споживання особами віком до 18 років.

Законом передбачено пракично рівні умови і обмеження як для самих тютюнових виробів та алкогольних напоїв, так і для знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються тютюнові вироби та алкогольні напої.

1. Реклама тютюнових виробів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються тютюнові вироби, забороняється: на радіо та телебаченні, на перших і останніх сторінках газет, перших і останніх сторінках обкладинок журналів та інших видань, засобами внутрішньої реклами, реклами на транспорті, за допомогою заходів рекламного характеру (крім спеціальних виставкових заходів).

Головна мета зазначеної норми є встановлення обмежень щодо використання певних видів реклами для формування та підтримання обізнаності споживачів реклами та їхнього інтересу щодо тютюнових виробів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються тютюнові вироби (далі для цілей цього коментарю – тютюнові вироби). Проте слід зазначити, що наведена норма не забороняє наступні види реклами (форми і способи розповсюдження інформації про тютюнові вироби): 1) реклама тютюнових виробів у друкованих засобах масової інформації, крім реклами на перших і останніх сторінках газет, перших і останніх сторінках обкладинок журналів та інших видань (ст. 14); 2) реклама у мережі Інтернет за умови дотримання передбачених іншими статтями закону вимог до реклами (ст. 15); 3) зовнішня реклама (ст. 16); реклама шляхом організації спеціальних виставкових заходів.

Відповідно до ст. 4 Концепції розвитку виставково-ярмаркової діяльності, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28 липня 2003 р. N 459-р, виставкові заходи поділяються на виставки та ярмарки. Концепція визначає виставку як захід, пов'язаний з демонстрацією продукції та послуг, просуванням їх на внутрішній та зовнішній ринок і вивченням з цією метою кон'юнктури ринку. У свою чергу, ярмарком слід вважати захід, безпосередньо пов’язаний з торгівлею (роздрібною чи оптовою), що проводиться регулярно в певному місці та у визначені строки. Таким чином, будь-які заходи, які передбачають демонстрацію тютюнових виробів з метою їхнього просування на ринок та вивчення кон’юктури ринку, є незабороненими способами реклами.

За вказаною статтею забороняється реклама тютюнових виробів за допомогою засобів рекламного характеру (крім спеціальних виставкових заходів). Проте необхідно зазначити, що законодавство України не містить визначення терміну „заходи рекламного характеру”. За таких умов питання про належність тих чи інших дій до заходів рекламного характеру слід вирішувати виходячи з наявності у цихдіях ознак реклами, визначених статтею 1 Закону.

При цьому слід зважати на те, що відповідно до ч. 7 ст. 8 Закону розміщення інформації про виробника товару та/або товар у місцях, де цей товар реалізується чи надається споживачеві, не вважається рекламою. Тому здійснення заходів, які передбачають інформування споживача про товар або його виробника, не може вважатися заходами рекламного характеру і не заборонене законодавством України. Наприклад, не є рекламою розміщення листівок (плакатів) із інформацією про тютюнові вироби біля кіосків, полиць, на яких розміщені тютюнові вироби, місць здійснення платежів за придбані тютюнові вироби. При цьому слід мати на увазі, що інформація може передаватися як за допомогою літер, так і графічних зображень (малюнків, фотографій, креслень тощо). Разом з тим, така інформація має бути об’єктивно необхідна споживачу для здійснення свідомого вибору, його належного використання, захисту своїх прав тощо (інформація про дійсні споживчі якості товару, про порядок його використання, утилізації тощо, про належні дії споживача у тих чи інших випадках у зв’язку з придбанням та використанням товару, контактна інформація про виробника і т. інше).

Зазначене щодо заходів рекламного характеру та спеціальних виставкових заходів стосується також реклами алкогольних напоїв, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються алкогольні напої.

2. Реклама алкогольних напоїв, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються алкогольні напої, забороняється: на радіо та телебаченні у період з 6 години до 23 години, на перших і останніх сторінках газет, перших і останніх сторінках обкладинок журналів та інших видань, засобами внутрішньої реклами, реклами на транспорті, за допомогою заходів рекламного характеру (крім спеціальних виставкових заходів).

Рекламу алкогольних напоїв, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються алкогольні напої дозволено в друкованих засобах масової інформації (за винятком перших і останніх сторінок), за допомогою реклами на радіо і телебаченні в період з 23 години до 6 години, засобами зовнішньої реклами. Законом не обмежено рекламу вказаних об’єктів за допомогою мережі Інтернет.

3. Реклама алкогольних напоїв та тютюнових виробів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються алкогольні напої та тютюнові вироби:

забороняється на товарах та у друкованих виданнях, призначених переважно для осіб віком до 18 років, або у розрахованих на зазначених осіб частинах інших друкованих видань;

Зазначені обмеження базуються на вищезгаданих положеннях Закону “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів”, які, зокрема, передбачають пропаганду здорового способу життя, вільного від споживання алкогольних напоїв та тютюнових виробів.

Діти, тобто особи віком до 18 років, є соціальною групою, що є, з одного боку, найбільш сприятливою до реклами, а з іншого – групою, для якої вживання алкогольних напоїв та тютюнових виробів є найбільш небезпечним.

Друкованими виданнями, призначеними переважно для осіб віком до 18 років є газети та журнали, призначені для дитячої, підліткової та юнацької аудиторії.

Під частинами друкованих видань, розраховані на осіб віком до 18 років слід розуміти як окремі дитячі, підліткові чи юнацькі рубрики у друкованих виданнях, так і дитячі, підліткові чи юнацькі додатки до інших видань.

забороняється з використанням осіб віком до 18 років як фотомоделей;

Вказане обмеження спрямоване на недопущення впливу на підсвідомість осіб, віком до 18 років, шляхом залучення до реклами алкогольних напоїв чи тютюнових виробів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються алкогольні напої та тютюнові вироби однолітків таких потенційних споживачів реклами.

не повинна містити зображення процесу паління тютюнових виробів або споживання алкогольних напоїв;

не може розташовуватися ближче ніж за 300 метрів прямої видимості від території дитячих дошкільних закладів, середніх загальноосвітніх шкіл та інших навчальних закладів, в яких навчаються діти віком до 18 років;

Зазначене обмеження передбачає недопущення розташування реклами вказаних об’єктів в межах прямої видимості на відстані до 300 метрів від території дитячих дошкільних закладів, середніх загальноосвітніх шкіл та інших навчальних закладів, в яких навчаються діти віком до 18 років. Під територією таких закладів слід розуміти як територію будівель чи приміщень таких закладів, так і територію земельних ділянок, навколо таких закладів. Слід зазначити, що якщо рекламоносій не знаходиться у зоні прямої видимості від території закладу, на нього це обмеження не розповсюджується.

Слід зазначити, що дане обмеження стосується не лише закладів, у яких навчаються переважно особи віком до 18 років, а будь-які навчальні заклади, в яких навчаються такі особи.

не може формувати думку, що паління або вживання алкоголю є важливим фактором досягнення успіху в спортивній, соціальній, сексуальній або інших сферах життя;

не повинна створювати враження, що вживання алкогольних напоїв чи паління тютюнових виробів сприятиме розв'язанню особистих проблем;

не може формувати думку, що алкоголь чи тютюнові вироби мають лікувальні якості або що вони є стимулюючими чи заспокійливими засобами;

Під формуванням відповідної думки чи створенням відповідного враження слід розуміти цілеспрямований процес нав’язування певних уявлень про значення і вплив алкоголю і тютюну на життя людини, її здоров’я чи здібності.

Всі перераховані обмеження спрямовані на недопущення нав’язування певних уявлень, що не відповідають дійсності (у формі недобросовісної реклами), або подають факти викривлено.

не повинна заохочувати до вживання алкогольних напоїв чи тютюнопаління або негативно розцінювати факт утримування від вживання тютюнових виробів та алкогольних напоїв;

Зазначена вимога полягає у забороні позитивних висловювань у рекламі зазначених об’єктів щодо процесу тютюнопаління чи вживання алкоголю, і, водночас, негативних висловлювань щодо утримування від таких дій.

не може містити зображень лікарів та інших професійних медичних працівників, а також осіб, зовнішній вигляд яких імітує зовнішній вигляд лікарів;

Вказане обмеження спричинене згадуваним вище напрямком діяльності держави у сфері затвердження засад обмеження шкідливого впливу споживання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, а саме – пропаганди здорового способу життя, вільного від споживання алкогольних напоїв та тютюнових виробів.

не повинна включати зображення популярних осіб або пряме чи опосередковане схвалення популярними особами паління чи вживання алкоголю;

Це обмеження полягає у недопущенні впливу на підсвідомість споживачів реклами.

не повинна створювати враження, що більшість людей палить або вживає алкогольні напої.

4. Спонсорування теле-, радіопередач, театрально-концертних, спортивних та інших заходів з використанням знаків для товарів та послуг, інших об'єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються тютюнові вироби, забороняється.

Дозволяється спонсорування теле-, радіопередач, театрально-концертних, спортивних та інших заходів з використанням знаків для товарів та послуг, під якими випускаються алкогольні напої.

5. Реклама тютюнових виробів повинна супроводжуватись інформацією про кількісний вміст у димі однієї сигарети смоли та нікотину.

6. Забороняються такі види діяльності з рекламування алкогольних напоїв та тютюнових виробів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються алкогольні напої та тютюнові вироби:

спонсорування заходів, призначених переважно для осіб віком до 18 років, з використанням знаків для товарів та послуг, інших об'єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються тютюнові вироби та алкогольні напої;

розповсюдження та продаж будь-яких товарів з використанням знаків для товарів та послуг, інших об'єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються тютюнові вироби та алкогольні напої, особам віком до 18 років.

7. Реклама тютюнових виробів та алкогольних напоїв, а також знаків для товарів та послуг, інших об'єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються дані вироби та напої, повинна супроводжуватися текстами попередження такого змісту: "Куріння може викликати захворювання на рак", "Надмірне споживання алкоголю шкідливе для вашого здоров'я". Кожному попередженню має бути відведено не менше 15 відсотків площі (обсягу) всієї реклами. Колір тексту попередження має бути контрастним щодо кольору фону попередження.

8. Рекламодавці алкогольних напоїв та тютюнових виробів зобов'язані у порядку, передбаченому законами України, спрямовувати на виробництво та розповсюдження соціальної реклами щодо шкоди тютюнопаління та зловживання алкоголем не менше 5 відсотків коштів, витрачених ними на розповсюдження реклами тютюнових виробів та алкогольних напоїв у межах України. Розпорядники цих коштів щоквартально оприлюднюють звіт щодо їх використання.

Стаття 27. Відповідальність за порушення законодавства про рекламу

1. Особи, винні у порушенні законодавства про рекламу, несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність відповідно до закону.

2. Відповідальність за порушення законодавства про рекламу несуть:

1) рекламодавці, винні:

у замовленні реклами продукції, виробництво та/або обіг якої заборонено законом;

У даному випадку йдеться як про замовлення виробництва реклами продукції, виробництво та/або обіг якої заборонено законом, так і замовлення розповсюдження такої реклами.

у наданні недостовірної інформації виробнику реклами, необхідної для виробництва реклами;

Під вказаним порушенням слід розуміти, зокрема, надання рекламодавцем виробнику реклами недостовірної інформації про:

а) права рекламодавця на використання тих чи інших об’єктів права інтелектуальної власності, знаків для товарів і послуг;

б) згоду фізичної особи на вміщення її зображення або використання її імені;

в) використання чи невикористання фонограм виконавцями музичних творів при виготовленні реклами послуг пов'язаних із концертною, гастрольною, гастрольно-концертною, конкурсною, фестивальною діяльністю;

г) умови, місце та строки проведення конкурсів, лотерей, розіграшів призів тощо;

д) місце, дату початку і закінчення зниження цін на продукцію, розпродаж, а також про співвідношення розміру зниження до попередньої ціни реалізації товару.

е) наявність сертифікату, спеціального дозволу чи ліцензії при виготовленні реклами товарів, які підлягають обов'язковій сертифікації або виробництво чи реалізація яких вимагає наявності спеціального дозволу, ліцензії.

у замовленні розповсюдження реклами, забороненої законом;

Вказане стосується замовлення до розповсюдження реклами, зміст чи форма якої не відповідає чинному законодавству України, тобто – замовлення:

а) недобросовісної реклами;

б) неправомірної порівняльної реклами та реклами, що не відповідає принципам недобросовісної конкуренції;

в) реклами, що не враховує особливу чутливість дітей і завдає їм шкоду;

г) реклами щодо товарів, виробництво, обіг чи ввезення на митну територію України яких заборонено законом;

д) реклами, в якій використовуються засоби і технології, що діють на підсвідомість споживачів реклами;

е) реклами товарів, які підлягають обов'язковій сертифікації або виробництво чи реалізація яких вимагає наявності спеціального дозволу, ліцензії, у разі відсутності відповідного сертифіката, ліцензії;

є) реклами, в якій імітуються або копіюються текст, зображення, музичні чи звукові ефекти, що застосовуються в рекламі інших товарів, у випадках, якщо такі дії суперечать законам України у сфері інтелектуальної власності.

у недотриманні встановлених законом вимог щодо змісту реклами;

Вказане порушення полягає у поданні для розповсюдження:

а) реклами, що містить інформацію або зображення, які порушують етичні, гуманістичні, моральні норми, нехтують правилами пристойності;

б) реклами, що містить твердження, які є дискримінаційними за ознаками походження людини, її соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, політичних поглядів, ставлення до релігії, за мовними ознаками, родом і характером занять, місцем проживання, а також такі, що дискредитують товари інших осіб;

в) реклами, що подає відомості або закликає до дій, які можуть спричинити порушення законодавства, завдають чи можуть завдати шкоди здоров'ю або життю людей та/чи довкіллю, а також спонукають до нехтування засобами безпеки;

г) реклами, в якій наводяться твердження, дискримінаційні щодо осіб, які не користуються рекламованим товаром;

д) реклами, в якій використовується або імітується зображення Державного Герба України, Державного Прапора України, звучання Державного Гімну України, зображення державних символів інших держав та міжнародних організацій, а також офіційні назви органів державної влади України, у випадках, непередбачених законом;

е) реклами, з вміщенням зображення фізичної особи або використанням її імені без згоди цієї особи;

є) реклами послуг, пов'язаних з концертною, гастрольною, гастрольно-концертною, конкурсною, фестивальною діяльністю, без інформації про використання чи невикористання фонограм виконавцями музичних творів;

ж) реклами, яка містить елементи жорстокості, насильства, порнографії, цинізму, приниження людської честі та гідності;

з) реклами про проведення конкурсів, лотерей, розіграшів призів тощо без інформації про умови, місце та строки їх проведення;

и) реклами видів діяльності, які відповідно до законодавства потребують спеціального дозволу, ліцензії, без посилання на номер спеціального дозволу, ліцензії, дату їх видачі та найменування органу, який видав спеціальний дозвіл, ліцензію;

і) реклами про зниження цін на продукцію, про розпродаж без відомостей про місце, дату початку і закінчення зниження цін на продукцію, розпродаж, а також про співвідношення розміру зниження до попередньої ціни реалізації товару;

ї) реклами послуг, що надаються з використанням електрозв'язку без наявності інформації про: зміст рекламованої послуги, вікові та інші обмеження, встановлені законодавством і виробником послуги щодо кола споживачів рекламованої послуги, платність чи безоплатність використання каналу телефонного зв'язку при наданні рекламованої послуги і вартість однієї хвилини телефонного зв'язку при отриманні послуги у відповідному регіоні, повне ім'я, найменування, адресу надавача рекламованої послуги;

й) реклами, викладеною мовою, з порушенням законодавства України про мови;

к) реклами послуг, що надаються з використанням електрозв'язку без зазначення інформації, передбаченої частиною 1 статті 15 Закону;

л) реклами, розрахованої на дітей, з порушенням вимог статті 20 Закону щодо змісту такої реклами;

м) реклами лікарських засобів, медичної техніки, методів профілактики, діагностики, лікування і реабілітації з порушенням вимог статті 21 Закону щодо змісту такої реклами;

н) реклами алкогольних напоїв та тютюнових виробів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються алкогольні напої та тютюнові вироби з порушенням вимог статті 22 Закону щодо змісту такої реклами (зокрема стосовно наявності інформації про кількісний вміст у димі однієї сигарети смоли та нікотину, а також наявності текстів попередження такого змісту: "Куріння може викликати захворювання на рак", "Надмірне споживання алкоголю шкідливе для вашого здоров'я" з урахуванням належного обсягу і кольору таких попереджень);

о) реклами зброї з порушенням вимог, щодо змісту такої реклами;

п) реклами послуг, пов'язаних із залученням коштів населення з порушенням вимог, щодо змісту такої реклами, встановлених статтею 24 Закону;

р) реклами цінних паперів з порушенням вимог, щодо змісту такої реклами, встановлених статтею 25 Закону.

у порушенні порядку розповсюдження реклами, якщо реклама розповсюджується ними самостійно;

Порушеннями порядку розповсюдження реклами слід вважати:

а) порушення вимог статті 5 Закону стосовно наведення будь-якої інформації рекламного характеру про спонсора та/або його товари, крім імені або найменування та знака для товарів і послуг спонсорів;

б) використання засобів реклами, які завдають споживачеві реклами шкоди;

в) порушення вимог частини 1 статті 8 Закону щодо обсягу інформації про послуги, пов'язані з концертною, гастрольною, гастрольно-концертною, конкурсною, фестивальною діяльністю на афішах, інших рекламних засобах щодо конкретної послуги (якщо така інформація займає менше 5 відсотків загальної площі, обсягу всієї реклами);

г) розміщення анонсів фільмів, які мають обмеження щодо глядацької аудиторії, розміщуються не у час, відведений для показу таких фільмів;

д) порушення вимог щодо гучності звуку реклами, що транслюється по телебаченню і радіо (перевищення гучності звуку поточної програми, передачі).

е) розміщення реклама у теле- і радіопередачах, програмах без відокремлення її від інших програм, передач на їх початку і наприкінці за допомогою аудіо-, відео-, комбінованих засобів, титрів, рекламного логотипу або коментарів ведучих з використанням слова "реклама";

є) розміщення інформаційного, авторського чи редакційного матеріалу, в якому привертається увага до конкретної особи чи товару та який формує або підтримує обізнаність та інтерес глядачів (слухачів, читачів) щодо цих особи чи товару, не під рубрикою "Реклама" чи "На правах реклами";

ж) розповсюдження прихованої реклами;

з) перевищення часу мовлення, відведеного на рекламу, протягом астрономічної доби телерадіоорганізацією будь-якої форми власності (крім випадкій, коли телерадіоорганізації здійснюють трансляцію на каналах мовлення, призначених виключно для розповсюдження реклами);

и) перевищення частки реклами протягом кожної астрономічної години фактичного мовлення;

і) недотримання вимог статті 13 Закону щодо переривання теле- та радіо програм, передач;

ї) наведення ведучими, дикторами та іншими учасниками інформаційних та інформаційно-аналітичних програм, передач споживчих властивостей товару та/або вказування банківських рахунків, контактних телефонів, місцезнаходження виробника товару, ціни товару;

й) трансляція (ретрансляція) реклами, яка міститься у програмах та передачах іноземних телерадіоорганізацій, що транслюються (ретранслюються) на територію України, у разі, якщо за трансляцію (ретрансляцію) такої реклами не сплачено юридичній особі України, незалежно від способу здійснення такої трансляції (ретрансляції);

к) перевищення друкованими засобами масової інформації, що розповсюджуються за передплатою, кількості реклами в загальному обсязі видання, передбаченої в умовах передплати;

л) розповсюдження реклами з використанням телексного або факсимільного зв'язку;

м) розповсюдження реклами з використанням безплатних номерів телефонів: міліції, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони та інших аварійних служб.

н) розміщення зовнішньої реклами з порушенням вимог статті 16 Закону стосовно порядку розміщення такої ректами;

о) розміщення внутрішньої реклами у приміщеннях органів державної влади та органів місцевого самоврядування, дошкільних навчальних закладах, середніх загальноосвітніх школах та спеціалізованих загальноосвітніх закладах освіти (за винятком соціальної реклами);

п) розміщення реклами на транспорті з порушенням вимог, передбачених статтею 18 Закону;

р) переривання для реклами демонстрації художніх і документальних фільмів у кінотеатрах, відеосалонах та інших місцях, де здійснюється публічний показ кіно-, відео-, слайдфільмів;

с) розміщення реклами тютюнових виробів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються тютюнові вироби на радіо та телебаченні, на перших і останніх сторінках газет, перших і останніх сторінках обкладинок журналів та інших видань, засобами внутрішньої реклами, реклами на транспорті, за допомогою заходів рекламного характеру (крім спеціальних виставкових заходів);

т) розміщення реклами алкогольних напоїв, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються алкогольні напої на радіо та телебаченні у період з 6 години до 23 години, на перших і останніх сторінках газет, перших і останніх сторінках обкладинок журналів та інших видань, засобами внутрішньої реклами, реклами на транспорті, за допомогою заходів рекламного характеру (крім спеціальних виставкових заходів).

у) розміщення реклами алкогольних напоїв та тютюнових виробів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються алкогольні напої та тютюнові вироби на товарах та у друкованих виданнях, призначених переважно для осіб віком до 18 років, або у розрахованих на зазначених осіб частинах інших друкованих видань;

ф) розташування реклами алкогольних напоїв та тютюнових виробів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються алкогольні напої та тютюнові вироби ближче ніж за 300 метрів прямої видимості від території дитячих дошкільних закладів, середніх загальноосвітніх шкіл та інших навчальних закладів, в яких навчаються діти віком до 18 років;

х) спонсорування теле-, радіопередач, театрально-концертних, спортивних та інших заходів з використанням знаків для товарів та послуг, інших об'єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються тютюнові вироби;

ц) спонсорування заходів, призначених переважно для осіб віком до 18 років, з використанням знаків для товарів та послуг, інших об'єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються тютюнові вироби та алкогольні напої;

ч) розповсюдження та продаж будь-яких товарів з використанням знаків для товарів та послуг, інших об'єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються тютюнові вироби та алкогольні напої, особам віком до 18 років;

ш) реклама зброї будь-якими засобами реклами, крім розповсюдження у відповідних спеціалізованих виданнях щодо зброї, безпосередньо у приміщеннях торговельних закладів (підприємств), які реалізують зброю, або на відповідних виставках (заходах).

2) виробники реклами, винні у порушенні прав третіх осіб при виготовленні реклами;

У даному випадку йдеться про використання рекламних матеріалів третіх осіб, при виготовленні реклами, права третіх осіб на об’єкти авторського права та інші об’єкти права інтелектуальної власності (зокрема, на використання знаків для товарів і послуг), що використовуються при виготовленні реклами.

У разі, коли рекламодавець самостійно здійснює виготовлення реклами, він несе відповідальність передбачену пунктом 2) частини 1 статті 27.

3) розповсюджувачі реклами, винні в порушенні встановленого законодавством порядку розповсюдження та розміщення реклами.

Дивись коментар до пункту 1 частини 1 статті 27 щодо порушення порядку розповсюдження реклами.

3. З метою захисту інтересів суспільства, держави, споживачів реклами і учасників рекламного ринку органи державної влади, зазначені у статті 26 цього Закону, можуть звертатися до суду з позовами про заборону відповідної реклами та її публічне спростування.

Публічне спростування реклами здійснюється в порядку, передбаченому статтею 28 Закону.

4. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за поданням органів державної влади, зазначених у статті 26 цього Закону, або самостійно у випадках, передбачених цією статтею, крім тих, які віднесено виключно до компетенції Антимонопольного комітету України та які регулюються законодавством з питань авторського права та суміжних прав, накладають штрафи у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, на:

рекламодавців за вчинення дій, передбачених пунктом 1 частини другої цієї статті, - у розмірі п'ятикратної вартості розповсюдженої реклами;

виробників реклами за вчинення дій, передбачених пунктом 2 частини другої цієї статті, - у розмірі п'ятикратної вартості виготовлення реклами;

розповсюджувачів реклами за вчинення дій, передбачених пунктом 3 частини другої цієї статті, - у розмірі чотирикратної вартості розповсюдження реклами.

Повторне вчинення перелічених порушень протягом року тягне за собою накладення штрафу у подвійному від передбаченого за ці порушення розмірі.

5. Вартість розповсюдженої реклами визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості без урахування суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов'язкових платежів), які встановлені Законом України "Про систему оподаткування".

6. За неподання або подання завідомо недостовірної інформації щодо вартості розповсюдженої реклами та/або виготовлення реклами та/або вартості розповсюдження реклами спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальним органам, необхідної для здійснення ними передбачених цим Законом повноважень, на рекламодавців, виробників реклами та розповсюджувачів реклами накладається штраф у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

7. У разі неможливості встановлення вартості реклами, розповсюдженої з порушенням вимог цього Закону, на рекламодавців та розповсюджувачів реклами рішенням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів накладається штраф у розмірі до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

8. Рішення про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу у розмірі 300 і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян приймається виключно спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів.

9. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи можуть вимагати від рекламодавців публікації відомостей, що уточнюють, доповнюють рекламу, та звертатися з позовом до суду щодо протиправних дій рекламодавців, виробників та розповсюджувачів реклами.

10. Антимонопольний комітет України накладає стягнення на рекламодавців за порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції.

11. Рішення у справах про порушення законодавства про рекламу можуть бути оскаржені до суду.

Частина 11 надає рекламодавцям, виробникам і розповсюджувачам реклами право оскаржувати в судовому порядку рішення Держспоживстандарту, Антимонопольного комітету чи (у відповідних випадках) Національної ради з питань телебачення і радіомовлення.

12. Положення цієї статті не обмежують прав споживачів реклами, яким було завдано шкоди недобросовісною та неправомірною порівняльною рекламою, на відшкодування шкоди відповідно до законодавства України.

У вказаному випадку йдеться про цивільно-правову відповідальність рекламодавців, виробників та розповсюджувачів реклами, що полягає у відшкодуванні завданої матеріальної та моральної шкоди.

Стаття 29. Права об'єднань громадян, об'єднань підприємств у галузі реклами

Такі об’єднання громадян або підприємств у галузі реклами утворюються і реєструються у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, Цивільного кодексу України, Закону України “Про реєстрацію юридичних осіб та фізичних осію суб’єктів підприємницької діяльності”, та об’єднують з метою захисту інтересів своїх учасників, а також забезпечення дотримання законодавства про рекламу. До складу таких об’єднань можуть, зокрема, входити рекламодавці, виробники та розповсюджувачі реклами.

Об'єднання громадян та об'єднання підприємств у галузі реклами мають право:

здійснювати незалежну експертизу реклами та нормативно-правових актів з питань реклами щодо відповідності вимогам законодавства України та давати відповідні рекомендації рекламодавцям, виробникам і розповсюджувачам реклами;

Така експертиза може здійснюватись на замовлення учасників об’єднань, інших учасників рекламного ринку, органів державної влади та місцевого самоврядування.

звертатися до органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань порушення законодавства про рекламу;

Формою звернення об’єднань громадян, об'єднань підприємств у галузі реклами до органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань порушення законодавства про рекламу може бути запит, звернення чи лист.

звертатися з позовом до суду в інтересах рекламодавців, виробників та розповсюджувачів реклами у разі порушення їх прав, передбачених законодавством;

Звернення з позовом до суду можливе як в інтересах учасників таких об’єднань, так і в інтересах інших учасників ринку реклами.

представляти своїх членів в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Додати коментар

Ім'я, Прізвище* E-mail Захист від спаму* Текст повідомлення*  

Додати коментар