Директор із розвитку проекту «Телекритика» Костянтин Дорошенко оголосив підсумки регіонального проекту «ТК», у межах якого проводився моніторинг місцевого медіаринку, становлення медіа як бізнесу, рівня свободи слова та захищеності журналістів.

 

 

«Мій особистий досвід поїздок регіонами України дозволяє зробити банальний, але невтішний висновок, що регіональні медіа в Україні не мають можливості висловлюватись так, як би їм хотілося, і в першу чергу через страх судових позовів. Тому що, скоріше за все, суд вони програють», - зазначив пан Дорошенко. А Тетяна Котюжинська, президент Асоціації медіа-юристів, та Тетяна Фоміна, керівник правового центру Незалежної асоціації телерадіомовників, нагадали про найрезонансніші справи останніх часів за позовами проти ЗМІ.

 

За словами пані Котюжинської, цього року Україна побила черговий рекорд: 23 травня було задоволено позов голови консультаційної ради консорціуму «ЄДАПС» Юрія Сидоренка проти газети «Бізнес». Як уже повідомляла «ТК», 19 листопада 2007 року пан Сидоренко подав позов до «Бліц-Інформу» на суму 46 млн. грн., що означало необхідність сплатити держмито у сумі 4,6 мільйонів гривень. Сума відшкодувань із газети «Бізнес» та двох журналістів, призначена судом, становить 27 мільйонів гривень. «Це найбільша сума відшкодування на сьогодні в Україні», - наголошує Тетяна Котюжинська. Тепер для того, щоб подати апеляційну скаргу, видання і журналісти мають сплатити державне мито від 1 до 2,5 млн гривень – залежно від того, якого висновку дійде суд. «Досі ми не маємо мотивувальної частини, чому суд вирішив визначити саме таку суму задоволеного позову. У приватній розмові суддя стверджувала, що на неї тиснули», - каже Тетяна Котюжинська.

 

Тетяна Фоміна нагадала справу за позовом мера Слов’янська Валентина Рибачука до місцевої телекомпанії «САТ плюс» та журналіста Наталії Попової. У цій справі позивач вимагав спростувати недостовірну інформацію, поширену про нього журналістом Поповою в ефірі телекомпанії, та стягнути з відповідачів 100 тисяч гривень компенсації моральної шкоди. Однак Апеляційний суд скасував це рішення і відмовив міському голові у задоволені позову. Проте це рішення Тетяна Фоміна перемогою не вважає: суддя Хаустова, каже вона, «продовжує за гроші платників податків приймати подібні рішення й надалі, а мер Слов’янська нахабно розповідає, як йому вдалось через цю справу безкоштовно попіаритись». Тож НАМ планує звернутись до Вищої ради юстиції. «Перемога буде тільки тоді, коли подібні судді не будуть допущені до здійснення правосуддя в нашій країні, - наголосила Тетяна Фоміна. – Якщо ми доб’ємось від ВРЮ розгляду звернення щодо судді Хаустової, Верховна Рада може її звільнити».

 

 

Тетяна Котюжинська торкнулась у своєму виступі списку душителів свободи слова, який напередодні Дня свободи преси оприлюднила Національна спілка журналістів України. Половину цього списку становлять саме судді, які скомпрометували себе несправедливими рішеннями проти ЗМІ.

 

Серед них – Анатолій Іваничук, який сам заявляє позови до ЗМІ на суму 200 тисяч гривень. «І ці позови задовольняються! На сьогодні задоволено позов на суму 50 тисяч гривень до газети «Гривна», телекомпанії «ВІК» і двох журналістів із загальною сумою позовних вимог у 200 тисяч. Так суддя відреагував на поширення критичної інформації щодо його самого та судового корпусу Херсонської області», - розповіла Тетяна Котюжинська.

 

Микола Верес – голова Охтирського районного суду Сумської області – позивається до газети «Панорама» та журналістів, вимагаючи відшкодування у сумі 50 тисяч гривень за публікацію про конфлікт між головою суду та депутатом Сумської облради. Інформація в газеті була викладена на підставі заяв депутата до правоохоронних органів. Також у списку «душителів» є колишній голова Кіровського районного суду, який прославився не лише позовами до газети «Україна-центр та місцевої ТРК «ТТV», але й своєю кар’єрою по завершенні роботи суддею: він створив юридичну фірму, яка займається моніторингом газетних публікацій і пропонує їх героям подавати позови проти ЗМІ. Нарешті, Юрій Грица, суддя господарського суду Івано-Франківської області, який заборонив каналу «Галичина» демонстрацію документального фільму про земельні зловживання мера міста Віктора Анушкевичуса за позовом міськвиконкому без виклику та надання доказів іншою стороною у справі.

 

 

Загалом за період з 1998 по 2008 рік, як повідомила Тетяна Котюжинська, відповідно до результатів аналізу 738 судових рішень, лише 25% позивачів заявляли позови, в яких вимагали спростування інформації, тоді як 70% разом із спростуванням вимагали компенсації моральної шкоди, а 1,37% - припинення виходу ЗМІ.

 

Лише 7% вимагали відшкодування на суму в межах 1-1700 гривень, а 68,7% сподівались на компенсацію у розмірі 1700 – 170 000 гривень, а ще 25% прагнули отримати більш ніж 170 000 гривень. «І це попри те, що у 2003 році було прийнято положення, відповідно до якого позивачі мають сплатити 5-10% держмита від суми заявленого позову. Але вони все одно заявляють такі суми», - констатує Тетяна Котюжинська. До речі, у Великій Британії найбільша сума відшкодувань, що стягувалась із ЗМІ, становила півтора мільйони фунтів, проте це рішення було оскаржене у Європейському суді, який, за словами Тетяни, «розглянув цю справу й виніс рішення, що неважливо, чи була поширена достовірна чи недостовірна інформація, але самою сумою позову держава Велика Британія порушила Конвенцію захисту прав та основних свобод».

 

Як відзначає пані Котюжинська, найбільше задоволених позовів на значні суми відбуваються у роки після виборів. За її словами, найбільш «жадібними» позивачами є політики та посадові особи (48,8%). Однак вона певна, що саме ці особи взагалі не мають права подавати до суду. «В них багато можливостей спростувати інформацію: прес-конференції, брифінги, допоміжні служби. Але ні, їм потрібні позови, аби довести, що вони можуть покарати ЗМІ», - каже голова Асоціації медіаюристів. Вона пригадує пояснення мера Слов’янська, який, коментуючи мету свого позову, зазначив: «Я хотів покарати журналіста». Ця мета, на думку Тетяни, не є легітимною, оскільки подібні позови мали б бути зумовлені бажанням захистити свою репутацію та законні права.

 

Після посадовців, згідно з даними аналізу Асоціації, власною честю та гідністю найбільше переймаються приватні особи (33,9%), підприємці (16,2%), журналісти (0,79%) та громадські організації (0,19%). Як позитивну тенденцію Тетяна Котюжинстка відзначає невеликий відсоток справ за позовами журналістів: «вони, на відміну від політиків, розуміють, що також є публічними людьми й не повинні позиватись».

 

Також вона зазначила, що винесення несправедливих судових рішень проти ЗМІ є дорогою забавкою для держави. Адже у 2005 році було винесено два рішення Європейського суду проти України за статтею 10 Конвенції про захист прав та свобод громадян, за якими держава була змушена з бюджету сплатити десятки тисяч євро компенсації за подібні судові рішення. Чи триватиме така незаконна і неправедна практика надалі – залежить передусім від організованості та правосвідомості самих журналістів.

"Телекритика"


Ссилки по темі:
Украина бьет рекорды или новый способ давления на СМИ (ВИДЕО)