Ми і Юля, або Від кого йде більша загроза свободі слова?

Чудово розуміючи, що порушую геть усі неписані правила корпоративної солідарності, все ж змушений написати про ту саму подію, що й Отар Довженко, і воленс-ноленс услід за ним розглянути цілу низку тих самих ситуацій, які виникли під час «Шустер live», тільки під іншим кутом зору. Одразу зауважу: це не кут зору «ющефоба», «юлефана» чи навіть «пофігіста», це кут зору спостерігача, для якого «четверта влада» - не тільки вдала метафора, а й символ конкретного явища. А відтак журналістика як «четверта влада» повинна бути вмонтована в тканину суспільних зв'язків, мати в ній свої функції і свою відповідальність. Речі, здавалося б, елементарні, але з них випливає висновок, який часто залишається за обрієм текстових змістів: «четверта влада» не має і не повинна мати ані абсолютної суспільної цінності, ані безмежних прав і свобод. Прагнення до абсолютної свободи обертається безмежною сваволею, а бажання абсолютного добра - повноцінним злом.

Знов-таки, все наче дуже просто, та поглянемо на п'ятничний ефір ТРК «Україна» з Тимошенко під цим ракурсом.

Якщо Отар Довженко має рацію, і запрошення на передачу, крім Юлії Тимошенко, ще й двох Вікторів було фікцією, причому за лаштунками цієї фікції стояли не штаб БЮТ чи штаб ПР, а Шустер і К^о («творці програми наполегливо вдавали, що решта кандидатів "ось-ось під'їдуть", для них тримали по 40 хвилин часу, від якого поступово відщипувала кавалки Тимошенко... Виставу, організовану "Савік Шустер студією", можна сприймати як спробу заочно виправдатись перед політичними патронами ТРК "Україна" за ще один бенефіс Тимошенко в ефірі»), то ситуація виглядає вкрай сумно. Значно гірше, ніж якби ефірний час був просто проданий БЮТ чи регламентований директивами ПР. Це означало би, як на мене, що Шустер плюс Найєм плюс Котюжинська (голова Асоціації медіаюристів, що виступає арбітром у «Шустер live», якщо хтось забув) плюс усі інші посвячені в таємницю передачі свідомо вводили мільйони українських глядачів в оману. Простіше кажучи, виступали (принаймні, того вечора) взірцевими дурисвітами. З усіма наслідками, що звідси випливають. І з найголовнішим поміж них: саме вони являють більшу загрозу свободі слова, ніж десять Тимошенко.

Треба роз'яснювати, чому саме, чи і так зрозуміло?

Ні, я розумію, що телешоу вимагає інтриги, гостроти, що глядача треба тримати прикутим до твоєї «кнопки», бо ж він може переключитися на конкурентів, і таке інше, але нечесні ігри з використанням свободи слова врешті-решт призводять до того, що суспільство починає вважати - досить із мене тієї свободи, хай її буде менше, але хай життя буде впорядкованішим. Так сталося в Росії, і не без участі Євгена Кисельова і Савіка Шустера. Ясна річ, жадана «впорядкованість» виявилася ілюзією, але то вже інша тема...

З першого випливає й друге. Всі ці ігрища з «незручними» Сергієм Лещенком і Романом Скрипіним та їхніми «репродукторами» Олегом Рибачуком та Мустафою Найємом, найшвидше, виникли не внаслідок існування «чорного списку» від БЮТ (хоча наявність такого списку цілком вірогідна), а задля більшої «гостроти» телешоу, щоб надати йому додаткової пікантності в очах телеглядачів, вони ж виборці. Отар Довженко робить невисловлене, але цілком зрозуміле припущення, що штаб БЮТ складається з безпросвітних ідіотів, які нездатні передбачити, як може бути обіграна в прямому ефірі наявність «чорних списків». Щодо ідіотів - погоджуюсь повністю. Але ж чому б не припустити й інше: що ці «чорні списки», принаймні цього разу, є продуктом діяльності «Савік Шустер студії» і К^о?

До речі, щодо Чаленка та Бузини як «небажаних журналістів». Думаю, що в нормальній європейській країні з реальною свободою слова, скажімо, у Німеччині, їх би взагалі у журналістиці не було. А якби були - то у якихось маргінальних «бойових листках», і, ясна річ, на прес-конференції лідерів держави їх би не запрошували. Спробував би Чаленко у Німеччині похвалятися дідусем-гестапівцем (пробачте, НКВД-истом)! А Бузина - зайнятися плагіатом чорносотенних текстів початку ХХ століття (що довів уже давно у тому, що стосується вправ про Шевченка, такий знавець, як Іван Дзюба)... Очевидно, не все те, що вміє клацати по клавіатурі, має право зватися журналістом, і захист від тоталітарних співців імперських смітників (як подібну публіку влучно охарактеризував Олександр Дубина) - це питома ознака справжньої свободи слова, а не її безвідповідальних копій.

А щодо «розкуркулення» олігархів, то його не вигадала капосна Юлія Тимошенко, про нього як про необхідну передумову розвитку нормального ринку та політичної демократії на пострадянському просторі ще на початку 2000-х писав такий собі Нобелевський лауреат економіст Джозеф Стіґліц. Інша річ, в якому стилі має відбуватися це «розкуркулення», принаймні не у путінському і не у вітренківському, але це,  знов-таки, окрема тема.

Тепер щодо зірваної презентації книжки російського опозиціонера Михайла Касьянова у Києві, про що чи то не знала, чи у що не захотіла втручатися Юлія Тимошенко. Повністю погоджуюся з Отаром Довженком, що «це справи саме наші, коли рука сусідньої держави чинить насильство в центрі нашої столиці», але не може не викликати подиву ситуація, коли раптом російський екс-прем'єр, а нині опозиціонер чомусь обирає (чи йому обирають?) для презентації своєї книги саме готель, який належить чинному депутатові російської ж Державної думи. Враження таке, що у нашій столиці діють аж дві руки сусідньої держави, і справа тут зовсім не у презентації якоїсь там книги... Але що там робить наша славетна СБУ з метросексуалами на чільних посадах - СБУ, підпорядкована напряму президенту-патріоту?

Так само залишається погодитися з тезою про спотворене уявлення про громадянське суспільство (як і про «четверту владу», як і про свободу слова), що вони вочевидь притаманні Юлії Тимошенко. Інша річ, що у її головних опонентів - тих, хто не з'явився на передачу, - таких уявлень взагалі немає (досить згадати пасажі Віктора Ющенка про те, що саме він приніс Україні свободу слова...). Але проблема знов-таки в іншому. Стикаючись із тими патентованими носіями свободи слова, які вміло перетворюють цю свободу на додаток до не зовсім чесно побудованих телешоу, і читаючи  «Сегодня» та «Україну молоду», що має думати про «вільні пера» Тимошенко? Тільки якщо чесно, а? Звідкіля візьметься у неї правильна настанова стосовно цієї свободи і стосовно громадянського суспільства (згадайте хоча б історію такої знакової «Пори» в обох її - «жовтій» і «чорній» - іпостасях...)?

«Непересічні таланти демагога й народного трибуна, довіра помітної частини суспільства, моральний і професійний занепад журналістської професії, а також інтенсивний медіагіпноз на тему невідворотності приходу "сильної руки", якому останнім часом піддають суспільство не лише її технологи, є достатніми передумовами для створення Юлією Тимошенко - звісно, лише у разі здобуття одноосібної влади - системи контролю та пригнічення ЗМІ. Головною відмінністю цієї системи від тієї, що існувала до 2005 року, буде значно нижчий рівень внутрішнього журналістського опору та, відповідно,  відсутність потреби в дотриманні владою бодай позірної пристойності», - робить підсумок Отар Довженко. А от тут дозволю собі не погодитися. Систему контролю та пригнічення ЗМІ вибудовуватиме не Тимошенко і навіть не її команда - цю систему вибудовуватимуть власники і редактори 90% ЗМІ. Втім, чому «вибудовуватимуть»? Вона вже існує, вона дуже зручна і для менеджерів, і для власників, і для редакторського корпусу. Поодинокі редактори опублікують текст, з яким вони не згодні, хоча за ним і стоять серйозні аргументи, і не менш поодинокі менеджери телеканалів дозволять запрошувати на ефіри гостей, які чимось не подобаються власникам. Свобода зразка 2005 - 2006 років далеко позаду, і сталося це не останнім чином «завдяки» журналістському середовищу. Більшість його не те що не опирається наступу на свободу слова, воно підтримує, мовчки або публічно, цей наступ, бо свобода - це завжди твоя власна відповідальність за твої вчинки, а надто багатьом цього не хочеться. Та й професіоналізму не вистачає, а так - усі дурниці й нісенітниці списуються на редакторів та менеджерів.

І на завершення. У будь-якій нормальній європейській, і не лише, державі 18 день грудня став би днем фактичного завершення президентських виборів. Бо політика, який ухилився від теледебатів з головним опонентом, там би просто не обрали. Можна, звісно, скаржитися на засилля телебачення і на його не завжди адекватні шоу, але реальність сьогодні саме така. Тому все ж, думаю, від Юлії Тимошенко, котра не ухиляється від дебатів і прямих ефірів у «притомному» (а не різдвяному, про що я вже писав) форматі, бодай і щедро використовує демагогічні прийоми, йде менша загроза свободі слова, ніж від її чванькуватих опонентів та тележурналістів-маніпуляторів.

http://telekritika.ua

Додати коментар

Ім'я, Прізвище* E-mail Захист від спаму* Текст повідомлення*  

Додати коментар