 |
|
- Про асоціацію
- Членство в Української Асоціації Медіа Бізнесу (УАМБ)
- Новини ринку преси
- Юридичний сервіс
- Професійна освіта від УАМБ
- Календар подій
- Блоги
- Медіакарта
Партнери УАВПП
Якщо вас послали до «альтернативних джерел»
Доступність інформації про діяльність влади є одним із головних засобів, що дозволяє здійснювати громадський контроль за діями влади. Забезпечення представникам засобів масової інформації та громадськості права на доступ до офіційних документів та права бути присутніми на засіданнях органів влади є гарантією політичної свободи, а також стимулює громадян до виконання обов’язків. Зокрема, одержання платниками податків даних щодо того, на які цілі держава витрачає їхні кошти, формування довіри у людини до державного апарату та усвідомлення особою необхідності виконання свого обов’язку.
Одним із основних способів реалізації права на доступ до інформації є інформаційний запит. Утім, поширеною причиною відмови в задоволенні інформаційного запиту в Україні є посилання органів влади на можливість отримати інформацію з альтернативних джерел.
Постає питання: чи можна в цьому випадку казати про те, що запит було задоволено? Висловимо певні міркування з цього приводу.
По-перше, право на доступ до інформації може реалізуватися у різний спосіб, і обов’язок оприлюднювати органами місцевого самоврядування інформацію про свою діяльність через свої офіційні видання, на офіційному сайті та ін. (пасивний доступ) не позбавляє їх обов’язку надавати інформацію через інформаційний запит.
По-друге, навіть якщо припустити можливість задоволення інформаційного запиту у спосіб, коли замість запитуваноїінформації надаються відомості про джерело, де можна знайти саме цю інформацію, або офіційний документ, у відповіді на інформаційний запит повинно бути зазначено не тільки найменування джерела, а також, якщо це офіційне видання певного органу: номер, рік та сторінки розташування цієї інформації або документа. А у випадках, коли органи пропонують отримати інформацію з офіційного сайту, – інтернет-сторінка, де саме вона міститься. У протилежному випадку отримати необхідну інформацію з альтернативного джерела буде проблематично або взагалі неможливо.
Наприклад, Одеська міська рада у відповіді від 07.11.06 № 205/3 на запит від 25.09.06 «щодо надання річного бюджету та даних про його виконання» повідомила, що запитувані дані оприлюднені у газеті «Одеський вісник» та на офіційному сайті Одеської міськради (www.city.odessa.ua). Втім, у яких саме номерах газети розміщений річний бюджет та дані про його використання, у відповіді не було вказано. Більш того, такого сайту взагалі не існує, а є офіційний сайт міста Одеси, на якому в розділі «Міська рада» розміщена інформація про діяльність цього органу, в тому числі і про річний бюджет. Але, з огляду на те, що у відповіді не було вказано номера та дати рішення, яким був затверджений бюджет, знайти його серед 164 розміщених на сайті рішень за 2006 рік є досить складною процедурою. Ще важче знайти дані про використання річного бюджету.
Іншим прикладом може бути відмова в наданні запитуваної інформації, що надійшла від міської ради м. Нова Каховка. Зокрема, міська рада відмовилася надавати інформацію, оскільки «запитувана інформація постійно друкується в газеті „Нова Каховка” та інших місцевих виданнях».
Ще одним прикладом може слугувати запит приватного підприємця від 25.04.2008 № 2462/9-08, який він направив до Харківської міської ради. Зокрема, запитувач просив надати інформацію про термін, на який акціонерному товариству «Концерн АВЕК і Ко» була надана в оренду земельна ділянка (де знаходиться Торговий центр «Барабашова»). Проте замість очікуваної відповіді підприємець отримав листа, де зазначалося, що відповідне рішення Харківської міськради розміщене на офіційному сайті (www.city.kharkov.ua). Отже, запитувачу було запропоновано знайти відповідь на своє запитання на сайті серед 1616 рішень. Цікаво, що у відповіді, як і у вищеописаних випадках, не було зазначено ані номера, ані дати, коли відповідне рішення було прийнято. Тобто в даному разі не можна стверджувати, що запитувач отримав інформацію, яка йому була необхідна для реалізації його прав та законних інтересів.
Переконані, що не можна вважати запит на інформацію задоволеним, якщо замість надання інформації запитувачу повідомляється альтернативне джерело, де можна знайти ці відомості. Відповідь, де замість надання інформації запитувачу повідомляється альтернативне джерело, фактично є відмовою в наданні інформації, тобто порушенням права на доступ до інформації.
Утім, Міністерство юстиції іншої думки. Відповідно до п. 3 ст. 22 законопроекту «Про доступ до інформації» (підготовленого робочою групою Мін’юсту), «запит на інформацію вважається задоволеним розпорядником інформації, який отримав запит, якщо: запитувана інформація є загальнодоступною або її одержання можливе безперешкодно з альтернативних джерел і у коротші строки, про що запитувача було проінформовано». Ми переконані, що ця норма дає формальну підставу органам влади ухилятися від надання інформації, отже, нівелює такий важливий спосіб доступу, як інформаційний запит. Саме тому таке положення необхідно виключити із законопроекту.
Варто пам’ятати, що частина населення України проживає у сільській місцевості або у невеличких містах, у багатьох із яких відсутні бібліотеки, де можна було би знайти офіційні друковані видання. В органах місцевої влади не обладнані спеціальні приміщення (місця) для роботи запитувачів із документами, а доступу до Інтернету взагалі немає.
Наведені вище аргументи дозволяють стверджувати, що поява такої норми у законі негативно вплине на стан забезпечення права на доступ до інформації в Україні.
Для уникнення в майбутньому ситуації, коли органи влади замість надання інформації будуть відправляти до альтернативного джерела, автори альтернативного законопроекту «Про доступ до публічної інформації» (зареєстрований у Верховній Раді 11.07.2008, № 2763) прямо передбачили норму, відповідно до якої «вважається, що у задоволенні запиту було відмовлено в разі: якщо у відповіді зазначається, що запитувану інформацію особа може знайти у загальнодоступному джерелі інформації (офіційному сайті, ЗМІ та ін.)».
Переконані, що така позиція є більш зваженою, адже дозволить подолати порочну практику, коли замість надання інформації суб’єкти владних повноважень пропонують шукати запитуване на їх офіційному сайті або у друкованих засобах масової інформації.
Нестеренко Оксана, Харківська правозахисна група
Чи має право орган влади відмовляти у задоволенні інформаційного запиту на підставі того, що дані опубліковані деінде?