- Україна не є рекордсменом з задоволення позовів до преси у світі, наприклад, Верховний суд Індонезії задовольнив позов колишнього президента Індонезії Сухарто до американського журналу Time на суму 129 млн. доларів, а вимагав Сухарто 27 мільярдів доларів.

- У 1998 році було рішення по газеті «Всеукраинские ведомости» на суму 5 млн. грн., трохи згодом ще одне, яке так само сколихнуло громадськість, депутатів, і судову владу на суму 9 мільйонів грн на користь тодішнього Міністра внутрішніх справ Кравченка. Через ці рішення почала працювати Програма правового захисту та освіти ЗМІ IREX ProMedia. Враховуючи, що адвокати і судді в Україні вперше зіткнулися з такими позовами, було проведено безліч семінарів, під час яких проводився аналіз як діючого законодавства України, так і практики Європейського Суду з прав людини, рішення якого тільки-но набули для України сили. Діяла постійна «гаряча лінія» для журналістів і ЗМІ, по справах проти преси Програмою сплачувалися послуги адвоката для журналіста, ЗМІ. Крім того, Програма сприяла розробці Постанови Пленуму Верховного Суду України у 2001 році, в якій вперше було привернуто увагу судів до таких категорій як "оціночне судження", "злий умисел" тощо. У 2005-2006 роках було винесено три рішення Європейського Суду з прав людини проти України по статті 10 (право на свободу вираження), в яких приверталась увага влади в Україні до необхідності зміни законодавства (статті 277 Цивільного Кодексу України) та судової практики.

- Судова статистика засвідчила позитивні зрушення – зменшення сум позовів, збільшення рішень судів, якими у задоволенні позовів було відмовлено з мотивів непідсудності оціночних суджень. Але ці зміни не є сталими і стабільними про це свідчить: винесення у 2007-2008 роках одразу кількох рішень, за яким відшкодування склало від 50 до 80 тисяч грн. та щодо газети «Бізнес» - 22 мільйони грн., високі суми відшкодувань з преси, якщо позивачем є суддя; результати узагальнення судової практики, яке зробила Асоціація медіа-юристів для підготовки пропозицій до зміни Постанови Пленуму Верховного Суду України.

Наявність серйозних проблем також демонструє те, що майже половину списку душителів свободи слова, який напередодні Дня свободи преси оприлюднила Національна спілка журналістів України становлять саме судді.

- У справі Толстой-Милославський проти Великобританії, розглянутій 1995 року, Європейський суд з прав людини встановив порушення державою Великобританією Конвенції про захист прав людини і основних свобод, на тій підставі, що зобов’язавши відповідача виплатити відшкодування у розмірі 1,5 мільйона фунтів стерлінгів, держава (яка формує суди і відповідає перед міжнародними інстанціями за їх діяльність) «не забезпечила пропорційний взаємозв’язок з поставленою правомірною метою». На думку Суду, це полягало в тому, що така сума відшкодування є надмірною і слугувала не захисту репутації позивача, а скоріше покаранню відповідача. Узагальнивши 738 судових рішень щодо інформаційних спорів, ухвалених в Україні за десять років судами різних рівнів, ми звернули увагу, що тільки 25% позивачів вимагали від ЗМІ лише спростування. Близько 70% вимагали ще й грошової компенсації. Тобто позивачам потрібно не просто спростувати недостовірну інформацію про себе, а ще й отримати гроші.

Суми відшкодування позивачі заявляють, як правило, чималі. Тільки близько 6% позивачів задовольняються символічними — від однієї до 1700 гривень. Переважна більшість (70%) вимагає до 170 тисяч гривень, а 24% оцінює компенсацію за свої «моральні страждання» у ще більшу суму.

Суди зазвичай не задовольняють позовних вимог у повному обсязі, але суми відшкодувань таким позивачам, як судді та державні службовці, можуть становити від 25 тисяч до 100 тисяч гривень.

Найбільше переймаються власною честю й гідністю посадовці (державні службовці) і політики — близько 50%. Однак, саме ці особи взагалі не повинні звертатися до суду. В них багато можливостей спростувати інформацію: прес-конференції, брифінги, допоміжні служби. Але ні, їм потрібні позови, аби довести, що вони можуть покарати ЗМІ. Так в інтерв’ю мер Слов’янська, коментуючи мету свого позову, зазначив: «Я хотів покарати журналіста». Ця мета, є не легітимною, оскільки подібні позови мають бути зумовлені бажанням захистити свою репутацію та законні права, а відшкодування моральної шкоди має функцію компенсації фактичної шкоди.

Позивачі - звичайні приватні особи — це лише 34%, підприємці - 16%. Але саме підприємці тепер мають можливість отримати найбільше відшкодування, оскільки можуть сплати велику суму державного мита (наприклад, по справі «Бізнеса» було сплачено 4,6 млн. грн. мита) і «про стимулювати» суд для винесення бажаного рішення.

По-перше, необхідно постійно демонструвати журналістську солідарність, висвітлюючи позови і рішення проти ЗМІ та нагадуючи суддям та іншим державним чиновникам і політикам вимоги демократичного суспільства. Пропонувати позивачам перенести розгляд спору у Комісію з журналістської етики. Комісія може винести рішення про порушення журналістом, ЗМІ норм Етичного Кодексу українського журналіста та необхідність розміщення спростування поширеної інформації. Якщо позивач дійсно бажає спростування інформації, а не покарання ЗМІ, то таке рішення для нього буде цілком прийнятним.

Друге, необхідно ініціювати зміни до Постанов Пленуму Верховного Суду України, які б сформували єдину практику розгляду інформаційних спорів судами України з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини. Прийняття цих змін або спеціальної нової постанови заплановано Верховним Судом на цей рік і Асоціація медіа-юристів докладає зусиль для реалізації цих планів. І ще ми постійно підтримуємо роботу «гарячої лінії» для журналістів та фінансуємо роботу адвокатів по справах проти журналіста, ЗМІ.


Оксана Синицька, ІМІ