Олена Кириченко, головний редактор «Жіночого журналу» («Женский журнал»), стала співвідповідачем у справі за позовом художників Сергія Пояркова та Олега Пінчука до ТОВ «Видавничий дім “Світ”» (до складу якого входить «Жіночий журнал») про захист ділової репутації, честі та гідності. Як уже повідомляла «ТК», Сергій Поярков та Олег Пінчук ще у 2007 році подали на видання позов щодо захисту честі, гідності та ділової репутації, у якому вимагали компенсувати моральну шкоду на суму 10 тисяч гривень кожному з них.

 

Предметом позову є матеріал Олени Кириченко «Мода на искусство. Что купить в коллекцию?», надрукована у травні 2007 року в «Жіночому журналі». Зокрема, на думку позивачів, уривок із цієї статті принижує честь, гідність та ділову репутацію: «Однако сегодня мы живем в информационную, “глянцевую” эпоху. Популярная Женя Гапчинская может, к примеру, продать Лучано Паваротти картину за безумные деньги, и СМИ этот факт будут транслировать. Таким образом появляются и другие “глянцевые” успешные художники – Александр Клименко, Олег Пинчук, Сергей Поярков… Возникает иллюзия, что вот они-то и есть самые дорогостоящие. Цены на их творения могут быть, конечно, как у Арсена Савадова – одного из немногих украинских художников, чьи работы адекватно дорого продаются за границей. Но чаще всего это блеф. Зритель видит на телеэкране Пояркова и думает, что этот мастер лучший, раз он так часто мелькает, еще и рассуждает о политике».

 

У коментарях «ТК» представник позивачів Дмитро Коломойцев назвав позовні вимоги «символічними»: «Деяка грошова сума і відшкодування за спричинення моральної шкоди та судові виплати. Позивачі вважають, що ця сума є справедливою». За його словами, позовну заяву було сформовано з позиції панів Пояркова та Пінчука після виходу журналу з уривком, що принижує їх честь, гідність та ділову репутацію: «Відповідно до сенсу статті, їх права були порушені з огляду на контекст, використання підзаголовків, слів, стилістика, протиставлення з іншими творчими людьми. Це наводить на одну думку – що у такий спосіб просто стояла мета принизити цих людей».

 

Водночас, Алла Бронішевська, представник «Видавничого дому “Світ”», наполягає на тому, що відомості, подані у зазначеному уривку, є оціночними судженнями: «У нас є чинне законодавство, яке дає розуміння, що є фактичними даними, а що – оціночними судженнями. І в нашому розумінні, стаття не містить конкретних фактичних даних (а це конкретні дані про події, дати, час, статистика тощо). Ми вважаємо, що у статті викладено оціночні судження щодо стану мистецтва в Україні та творчості конкретних художників, у тому числі панів Пояркова та Пінчука».

 

Під час судового засідання Дмитро Коломойцев заперечив аргументи відповідачів щодо визнання відомостей цього матеріалу оціночними судженнями: «Посилання на статтю 47-1 “Про інформацію” за критеріями оціночних суджень не витримує жодної критики, оскільки, згідно з диспозицією даної статті, відповідальність не настає в тому випадку, якщо інформація не містить у собі фактичних даних, а є критика та оцінка дій, – підкреслив він. – Безумовно, даний уривок не містить у собі критики, а містить констатацію неправдивих даних, відсутність посилання на будь-які докази».

 

На запитання представника відповідача «Які саме фактичні дані використані у цій статті?», пан Коломойцев зазначив: «Фактичні дані – це відомості про явища об’єктивної дійсності. Тут весь абзац складається з них. “Мы живем в информационно-глянцевую эпоху”. Це фактичні дані чи ні? Тут ідеться про стан суспільства у цій галузі. Безумовно! “Появляются другие глянцевые художники”. З’являються – на думку автора. Це фактичні дані. Ці художники є. “Возникает иллюзия, что они самые дорогостоящие и цены на их творения могут быть… но чаще всего это блеф, что они успешно продаются”. Це не фактичні дані? Автор безапеляційно стверджує те, що він стверджує. (…) З огляду на заголовок та підзаголовок – очевидно, що йдеться про фактичні дані».

 

Також він наголошував на тому, що вислови із суперечливого уривка не можна трактувати як такі, в яких використовуються мовні засоби для посилення вражень (зокрема, гіперболу та сатиру): «Де ми тут бачимо посилення в даній статті? Де тут посилення вражень? Слово “глянцеві”? Це не може бути посиленням враження, тому що воно має свій визначений зміст. Незважаючи на те, що це слово міститься у лапках, вже саме його застосування до живої істоти є принизливим».

 

І нарешті пан Коломойцев стверджував, що цей матеріал містить образу відносно його довірителів: «Образа – це зневажливе висловлювання, спрямоване проти когось, що викликає у нього почуття гіркоти і душевного болю, приниження честі та гідності, біль смуток, кривда, зневага. Напевно, зайве говорити, що позивачі пережили всі ці почуття, ознайомившись зі змістом даного уривку. Тому щодо відсутності образи не може бути жодної мови».

 

Також він, посилаючись на положення статті 41 закону «Про друковані ЗМІ» та статті 47 закону «Про інформацію», де йдеться про те, що ЗМІ несе відповідальність за поширення інформації, що ганьбить честь, гідність та ділову репутацію, зазначив: «І тому, зважаючи на наявність цієї нормативної бази та душевні і психічні страждання позивачівв, позивні вимоги є обґрунтовані і законодавчо, і морально».

 

Алла Бронішевська зупинилася на тому, що питання, які були висвітленні у статті, були предметом обговорення під час круглого столу серед фахівців, експертів мистецтвознавців, і сам матеріал написаний на основі їх висновків: «Зокрема, круглий стіл відбувався за участі директора галереї Євгенія Березницького, радника фонду Віктора Пінчука – Микити Потураєва, мистецтвознавця Олександра Соловйова та президента Центру сучасного мистецтва Віктора Хаматова. І відповідно до інформації, отриманої після обговорення за круглим столом на тему сучасного мистецтва та творчості деяких українських митців, у тому чисті і позивачів, вона опублікувала статтю у “Жіночому журналі”». Крім того, вона наголошувала на тому, що позивачі, «відповідно до їх творчої та громадської діяльності, є публічними особами», тому, відповідно до рішення Верховного суду (від 4.07.2007), «право на недоторканість ділової репутації, честі та гідності фізичної особи підлягає захисту, коли державний або громадський діяч доведе, що інформація поширена з явним злим умислом, а не з метою доведення до громадськості інформації про наміри, позицію та формувати про них свою думку».

 

Під час судового засідання суддя намагався з’ясувати, чи вдалося сторонам домовитися про мирову угоду. За словами представника відповідача Алли Бронішевської, вона особисто зв’язувалася з паном Поярковим, який не виявив «бажання врегулювати це питання поза судом». Однак, у розмові з «ТК» представник позивачів Дмитро Коломойцев наголосив на тому, що його довірителі намагалися вирішити це питання досудовим шляхом ще до подання позову (про це, як уже писала «ТК», говорив і Сергій Поярков): «Зокрема, надсилали адвокатський запит із проханням роз’яснити, що означає “глянцеві успішні художники”. Ніякої відповіді не було. Тому вони вирішили подати до суду». Тим часом Олена Кириченко, автор зазначеної статті, наголошує, що до неї жоден із позивачів не звертався.

 

Таким чином, під час розгляду справи суддя задовольнив клопотання представників відповідача і дозволив Олені Кириченко брати участь у справі в якості співвідповідача. Розгляд справи перенесено на 9 червня. Цього дня, за словами пані Кириченко, участь у судовому засідання, відповідно до рішення судді, мають узяти самі позивачі – Сергій Поярков та Олег Пінчук.