 |
|
- Про асоціацію
- Членство в Української Асоціації Медіа Бізнесу (УАМБ)
- Новини ринку преси
- Професійна освіта від УАМБ
- Календар подій
- Публікації
- Блоги
- Медіакарта
Партнери УАВПП
Агенти інформаційної безпеки
Зміст, форму, доцільність, вчасність та реальність виконання рішення РНБОУ «Про невідкладні заходи щодо забезпечення інформаційної безпеки» коментують керівники регуляторних органів, народні депутати та медіаексперти.
23 квітня Президент України підписав Указ №377/2008 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони «Про невідкладні заходи щодо забезпечення інформаційної безпеки України». Цим Указом рішення, прийняте на засіданні РНБОУ 21 березня 2008 року, вводиться у дію, а контроль за його виконанням покладається на Секретаря ради Раїсу Богатирьову.
Рішення містить низку приписів, адресованих Кабінету Міністрів України, Державному комітету телебачення і радіомовлення та Національній раді з питань телебачення і радіомовлення, а також самій Раді національної безпеки і оборони. «Телекритика» звернулась до народних депутатів, керівників регуляторних органів у сфері медіа та медіаекспертів із проханням прокоментувати зміст та форму документу, його вчасність і доцільність, а також реальність його виконання у встановлені терміни.
Відповідають Едуард Прутнік, Юрій Стець, Олена Бондаренко, Віталій Шевченко, Олег Зарубінський, Андрій Шевченко, Тарас Шевченко, Валерій Іванов, Тетяна Котюжинська.
Віталій Шевченко, голова Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення:
- Ми позитивно оцінюємо це рішення, оскільки справдились наші сподівання щодо спрямованості цього документу, який має допомогти у розвитку нашої галузі. Завдання, які поставлені у введеному у дію Указом Президента рішенні РНБОУ, абсолютно співзвучні із нашою позицією і спрямовані на забезпечення національних інтересів.
Вони практично допоможуть нам у нашій роботі, адже останнім часом тривали доволі темпераментні дискусії щодо того, як мають працювати телерадіокомпанії, у який спосіб мають здійснюватись перевірки їхньої діяльності, наскільки прискіплива чи поблажлива до них Національна рада як регуляторний орган тощо. Було чимало спекуляцій навколо історії із затяжною позаплановою перевіркою загальнонаціональних каналів, розгляд результатів якої весь час відкладався у зв’язку із скаргами та проханнями компаній не поспішати із застосуванням до них дисциплінарних санкцій.
Як показав цей документ, створений за наслідком розгляду питань про інформаційну безпеку, Національна рада мала правильні орієнтири. І якщо зважити на те, що до складу цього органу входять керівники всіх найвищих органів державної влади, ми задоволені тим, що наша лінія не йде врозріз із їх підходами до державної інформаційної політики.
Встановлені терміни я вважаю реальними. Не знаю, які обставини можуть цьому зашкодити, але поки що за узгоджених дій органів державної влади все має відбутися вчасно.
.jpg)
Едуард Прутнік, голова Державного комітету телебачення і радіомовлення, народний депутат, член фракції Партії регіонів:
- Інформаційна безпека нашої держави давно вимагає рішучих дій. Протягом останніх півтора років Держкомтелерадіо намагався переломити тенденції втрати цілісності національного інформаційного простору, порушення інформаційної самодостатності держави, нищення технічного та технологічного ресурсу інформаційної сфери.
Сподіваюсь, що цим Указом Президента буде покладено край нескінченним міжвідомчим чварам та розпорошенню державних зусиль щодо консолідації національних інтересів в сфері інформаційної політики. Нікому в цивілізованому світі не спаде на думку створювати під кожну подію окремий інформаційний орган та ділити відповідні повноваження. Чи створювати окремо під кожне відомство міліцію, війська, інші служби забезпечення цілісності держави.
Розшматування державного ресурсу ставить під загрозу інформаційний суверенітет України, робить неможливим відкрите спілкування влади з народом. Від створення внутрішньодержавних та міждержавних комунікацій в прямому сенсі залежить імідж країни та репутація її керівників. Рішення РНБОУ та нинішній Указ Президента є доказом того, що керівництво держави має на меті послідовний захист та відстоювання інформаційної самодостатності та безпеки України.
Стосовно зазначених у рішенні заходів щодо створення системи суспільного мовлення – на мій погляд, зроблено ще один крок вперед. Як і на початку року я знову – всупереч скептикам – готовий заявити, що протягом 2008 року ми здатні реалізувати проект створення в Україні суспільного мовлення. Але час спливає
Андрій Шевченко, народний депутат, член фракції БЮТ, перший заступник голови Комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації:
- Я оцінюю указ позитивно. Конкретний, детальний і предметний документ, який зарано називати дорожньою картою, але напрямок він задає. Мені особливо приємно було побачити, що тут є конкретні завдання за напрямами. Відчувається, що до підготовки цього рішення залучали фахівців, які, принаймні, розбираються в тому, про що пишуть.
Позитивні сторони – увага до цифрового мовлення, яке є питанням конкурентоспроможності країни; позиція щодо транскордонного мовлення; потішив блок питань, які стосуються підтримки українського продукту в ефірі. Одне зауваження: Президент вирішив іти шляхом посилення каральних санкцій із боку Нацради, а я думаю, що ефективніше було б створити протекціоністський режим для українського медіавиробника.
Запитання викликав пункт, який стосується державної та комунальної преси. Я побачив там слово «реформування» і не побачив слів «роздержавлення» та «ліквідація». Це зміна філософії з боку Президента? Мені здається, що цей сигнал із боку глави держави та РНБОУ мав би бути чіткішим, а саме: в Україні повинна піти у минуле державна та бюджетна преса.
Питання викликав пункт, що стосується Інтернету. Як можна на практиці зробити те, що пропонує РНБОУ? Такі дії завжди нестимуть ризик запровадження цензури у мережі, чого Україні точно не потрібно.
Дуже важливою для мене є тема суспільного мовлення. Добре, що про нього йдеться у рішенні, але шкода, що воно не на перших позиціях. Терміни щодо запровадження суспільного мовлення «попливли» - у попередньому Указі Президента йшлося про засідання РНБОУ у вересні, на якому мають затвердити концепцію СМ із подальшим негайним впровадженням. Тепер терміни майже відсутні. Не хотілося б сприймати це як те, що влада і Президент вирішили уповільнити цей процес, бо він і без того стоїть на місці.
Отже, зміст рішення я оцінюю позитивно, що ж до форми, то тут є нюанси. Зокрема, незрозуміло, чому на підготовку Указу Президента знадобився цілий місяць. Є запитання, чи має Президент право роздавати вказівки всьому, що рухається, у державі. Але я не хочу про це говорити, адже за змістом цей документ позитивний, і його реально виконати, якщо не вставлятимуть палиці в колеса.
Олена Бондаренко, народний депутат, член фракції Партії регіонів:
- Рішення дуже суперечливе з погляду правильності вибору напрямків роботи у цій сфері. Якщо почитати текст, то побачимо, що всюди стоїть формулювання «посилити контроль», і майже «між іншим» ідеться про те, що варто сприяти якісному наповненню вітчизняного телеефіру. Це найбільша хиба цього документу.
Для того, щоб захищати національний інформаційний простір, його спершу треба наповнити, бо захищати порожнечу – це смішно. А тут нам пропонують охороняти те, чого не існує. Не створено серйозної виробничої бази, не на належному рівні та у зародковому стані існує вітчизняний кінематограф (виробництво як прокатного, так і телевізійного кіно), практично нічого свого немає. І найстрашніше, що держава намагається змінити ситуацію, зовсім не використовуючи засобів мотивації. Наприклад, можна було доручити Кабміну та профільному комітету Верховної Ради розробити систему податкових пільг для вітчизняного кінематографу. Хоча б шляхом запровадження трирічних податкових канікул для тих, хто знімає вітчизняні серіали чи фільми. Можна було створити серйозне державне замовлення на якісну телепродукцію.
Ми ж скотилися до того, що намагаємось цензурувати те, що надходить до нас ззовні, не забезпечуючи власного виробництва. Я не знаю жодної держави, - принаймні, на планеті Земля, - яка забезпечила б у такий спосіб свою інформаційну безпеку. Захист не повинен набувати потворних форм цензури. Надто ж за мовним принципом, що випливає з рішень регуляторних органів, тієї ж Нацради.
Рішення дуже недопрацьоване й має декларативний характер. Це все одно, що законопроект про те, що з 1 січня 2010 року всім громадянам країни має бути добре. Терміни, відтак, не є принциповими. Якщо серйозно, то якби ми поставили собі за мету забезпечити інформаційну безпеку в країні протягом 5 років, це було б дуже оптимістично, але й ці 5 років довелося б ґарувати, як раби на галерах.
Юрій Стець, народний депутат України, член фракції «НУ-НС»:
- На мою думку, Указ Президента вийшов якраз вчасно, і рішення РНБОУ також. І я як народний депутат пильно стежитиму за виконанням цього указу, зокрема Національною радою з питань телебачення і радіомовлення, хоча й переконаний, що теперішній склад Нацради стоїть на державницьких позиціях. На мою думку, для виконання цього указу всі політичні сили в уряді та парламенті повинні консолідуватись. Про необхідність об’єднання заради нашої національної безпеки говорять і останні заяви нашого північного сусіда.
Існують ознаки держави – мова, прапор, конституція тощо. Спекуляції політичних сил на мовному питанні під час виборчого процесу для загравання з електоратом неприпустимі, бо вони можуть призвести до розвалу країни, загрожують її цілісності та незалежності. Звісно, не йдеться про використання мови у побуті чи літературі. Але такі дії справді є загрозою національній безпеці, і я вважаю, що за спекуляції на державницьких питаннях слід запровадити кримінальну відповідальність.
Думаю, встановлені терміни цілком реальні. Комітет з питань свободи слова та інформації, до якого я належу, має чимало напрацювань щодо нових законопроектів. Зокрема, вважаю, що багато позицій, про які йдеться у рішенні РНБОУ, мають увійти до нового Закону «Про телебачення і радіомовлення». Думаю, за ці законопроекти проголосують так само одностайно, як за зміни до Закону «Про рекламу» щодо обмеження реклами алкоголю та тютюну.
Олег Зарубінський, народний депутат, член фракції Блоку Литвина:
- Інформаційна безпека в сучасному суспільстві – на першому місці. Тому я вважаю вихід такого указу і поставлену в ньому проблематику правильними. Зокрема, слушно зазначено щодо необхідності розширення іномовлення на території інших держав іноземними мовами. Нам треба повчитись у наших сусідів, як чинити інформаційний вплив. Ще одне дуже важливе питання, яке слід урегулювати якнайшвидше – ратифікація Конвенції про транскордонне мовлення.
З іншого боку, в мене викликає подив вимога підготувати на розгляд Верховної Ради концепцію запровадження суспільного мовлення. В мене на слуху створення суспільного мовлення вже кілька років, то невже досі немає концепції? Це давно мало бути зроблено! (Насправді ще у 2005 році громадськими організаціями була створена концепція системи суспільного мовлення, і не одна, - «ТК»).
А ще останній пункт: «організувати підготовку Доктрини інформаційної безпеки України і подати його у шестимісячний строк». У нас що, досі немає доктрини інформаційної безпеки? А чим досі займалася Рада національної безпеки і оборони? Чому це питання постало тільки зараз? Треба вже не про доктрину говорити, а про конкретний план дій! І чому доктрину треба розробляти півроку? Я вважаю, на її підготовку разом із планом дій вистачить і двох тижнів. Інакше виникає питання, навіщо нам взагалі РНБОУ.
Рішення правильне, хоча РНБОУ й запізнилась більш ніж на 10 років. Але для його виконання потрібні відповідні законодавчі ініціативи, і тут треба працювати, а не з’ясовувати стосунки між гілками влади.
Валерій Іванов, професор Інституту журналістики КНУ, президент Академії української преси:
- На мій погляд, це чергове рішення РНБОУ, яке не буде діяти й не буде виконане. Таких було чимало за часів президентства Кучми. І мене це, відверто кажучи, радує, оскільки Рада нацбезпеки і оборони, мабуть, за традицією обирає шлях розвитку України, що заведе у глухий кут. Нібито ці люди патріоти, нібито й хочуть як краще, а виходить у них як завжди. Вони розуміють інформаційну безпеку виключно як обмеження, між тим, інформаційна безпека – це розвиток. А про розвиток у цьому документі дуже й дуже мало. Наприклад, чи не єдиний подібний пункт, процитую, «розробити за участю Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення та затвердити заходи щодо: державної підтримки створення та розповсюдження телевізійних і радіопрограм вітчизняного виробництва» звучить аж надто неконкретно.
Наша влада сформувала для себе образ ворога. Російські медіа – ворог, ми переможемо їх, і буде все гаразд. Але це оманливе враження. Адже для досягнення інформаційної безпеки головне – надати преференції виробнику українського продукту, а не обмежувати медіа Росії, США чи будь-якої іншої країни. Поки влада не зрозуміє цього, користі від таких рішень не буде.
Втім, мені здається, що насправді владі зараз не до інформаційної безпеки, а це рішення – чергова забаганка, яка вдовольняє амбіції конкретних можновладців. Мовляв, вони прийшли й поборолися, ось які вони патріоти.
Тарас Шевченко, директор Інституту медіа права:
- Указ Президента та рішення РНБОУ можна коментувати за змістом і за формою.
За змістом із багатьма пунктами можна погодитись: наприклад, необхідність розширення мовлення на території іноземних держав; необхідність забезпечення присутності українських телеканалів у багатоканальних мережах інших держав тощо. Є й речі дуже сумнівні та, на мою думку, неправильні – наприклад, передача функції реєстрації друкованих ЗМІ Державному комітету телебачення і радіомовлення. Два роки тому Президент Віктор Ющенко наполіг, аби ці функції були передані з Держтелерадіо до Мін’юсту, а тепер, очевидно, інші люди пролобіювали зворотний процес.
Із формою набагато більше проблем і питань. Адже ні Президент, ні РНБОУ не мають повноважень диктувати та нав'язувати уряду певну політику у галузі інформації. Питання інформаційної політики належать до компетенції уряду, і стратегічні питання на рівні законів та концепцій має відстежувати Верховна Рада, проте жоден закон і Конституція не передбачає права Президента давати доручення та вказівки уряду. Отже, невідомо, чи уряд виконуватиме ці доручення. Це залежатиме від того, які стосунки складуться між Президентом та Кабміном.
Багато що в цьому рішенні не належить і до компетенції РНБОУ. Звісно, можна дійти й до того, що питанням національної безпеки є вчасний посів та збір урожаю, і РНБОУ диктуватиме фермерам, як правильно сіяти та жати. Але, на моє глибоке переконання, РНБОУ має опікуватись питаннями війни, а не миру. Так само, як це робить Рада Безпеки ООН: вона ніколи не розглядатиме питань, що стосуються свободи слова та розвитку інформаційної сфери.
Тетяна Котюжинська, голова Асоціації медіаюристів України:
- Нас непокоять кілька моментів. Перш за все, знову змінюється орган реєстрації друкованих ЗМІ та інформаційних агентств. Після того, як цю функцію забрали в Держтелерадіо, Міністерство юстиції створило відповідні відділи і вперше в історії України запровадило єдиний реєстр друкованих ЗМІ. Відтак, унеможлививши випадки реєстрації кількох ЗМІ з однією й тією ж назвою на місцевому та загальнонаціональному рівні. Не розумію, навіщо повертати цю функцію Держтелерадіо.
Також у цьому рішення до компетенції Держкомітету внесено… контроль за дотриманням ЗМІ та інформагентствами вимог чинного законодавства. Що це таке – взагалі незрозуміло. Держтелерадіо як орган державної влади має діяти виключно у межах Конституції та законів України. За Конституції цензура – контроль за змістом інформації, поширюваної ЗМІ – заборонена. Який ще може бути контроль за дотриманням чинного законодавства – неясно. Якщо є якісь спірні правовідносини, сторони мають звертатись до суду, а не до Державного комітету, тому контроль неможливий у принципі.
Закон України «Про інформацію» чітко визначає, що таке державна політика в інформаційній сфері: це допомога держави громадянам в отриманні інформації. З цього ж рішення РНБОУ зрозуміло, що під державною політикою вони розуміють щось зовсім інше, ніж обов’язки держави забезпечувати права громадян в інформаційній галузі.
Не зрозуміло, чому тільки за участю органів державної влади мають розроблятись і затверджуватись заходи щодо сприяння розвитку конкуренції та запобігання монополізму. Долучити до цього процесу громадськість та громадські організації не вважають за потрібне.
Насторожує доручення Кабміну за участю Служби Безпеки України розробити правові механізми фіксації, кваліфікації, блокування та видалення з українського сегменту мережі Інтернет інформації, поширення якої заборонено законодавством України. Це абсолютно не відповідає демократичним прагненням України. На сьогодні є єдиний можливий механізм: інформацію вилучають за рішенням суду, якщо інформацію визнано недостовірною або такою, що містить заклики до повалення конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України, пропаганду війни, насильства тощо. Який ще додатковий механізм треба розробляти?
Ще одна незрозуміла для мене річ – це концепція національної інформаційної політики, яка має бути розроблена і визначатиме захист національних моральних і культурних цінностей. Безперечно, держава повинна цим опікуватись, але не на рівні законодавства, а на рівні суспільного діалогу, загальновизнаних моральних норм. Законодавче унормування цих питань призведе до практики покарання за контент.
Є й позитивні моменти: наприклад, те, що Кабміну доручено протягом трьох місяців розробити та внести на розгляд Верховної Ради законопроект про реформування ЗМІ державної та комунальної власності. Вказано й дві важливі речі, на яких завжди наполягала Національна спілка журналістів України: по-перше, що механізм забезпечення прав громадян забезпечується шляхом державної підтримки суспільно значущих видань, а також друкованих ЗМІ місцевої сфери розповсюдження. Себто держава підтримуватиме маленькі видання, які не мають достатнього рекламного ринку і великої аудиторії у сфері, де вони розповсюджуються.
Видно, що Національна рада з питань телебачення і радіомовлення доклала зусиль для легітимізації своїх абсолютно незаконних вимог щодо діяльності телеканалів: у рішенні РНБОУ Нараді запропоновано вдосконалити ліцензування. Яким чином його можна вдосконалити, якщо воно має відповідати закону? Крім того, Нараді запропоновано вжити невідкладних заходів для підвищення якості наповнення національного інформаційного простору. А це вже пряма цензура. Що означає це «підвищення якості наповнення»? Буде створено орган, що контролюватиме зміст інформації?
Далі: посилення контролю за додержанням ТРО і провайдерами програмної послуги вимог законодавства. Якщо для телерадіоорганізацій принаймні зазначено вимоги законодавства щодо частки мовлення українською мовою, то для операторів програмної послуги такі вимоги - нонсенс.
Головне, чим ми маємо керуватися в інформаційних відносинах – Конституція України і Конвенція захисту прав людини та основних свобод, яка гарантує зобов’язання держави дотримуватись фундаментальних прав людини, громадянина, будь-якої фізичної особи чи групи осіб. Серед цих прав – право на свободу вираження як на свободу отримання та поширення інформації незалежно від кордонів. У цьому рішенні ми стикаємось із іншим розумінням цього фундаментального права, відмінне від того, що існує у Європі.
Думаю, що, можливо, і Президент України, і Рада національної безпеки і оборони керувались добрими намірами, але результат, отриманий без обговорення, без діалогу з суспільством, вийшов радше негативним для громадян та їхніх прав.
Телекритика