Іран: правда-брехня у словах Ширака – «Le Point»

Велич та занепад. Чи так потрібно розуміти дивний семантичний „крок вперед-два назад”, провернутий Жаком Шираком два тижні тому? Зазначивши під час інтерв’ю чотирьом журналістам, що не лише іранська Республіка могла б мати ядерну бомбу, і що не так вже і страшно, чи тим самим французький президент не хотів розбити табу, чи просто дав маху, котрий потім захотів виправити?

Частина іноземної преси спіймала Ширака на зуб. Так берлінський щоденний часопис „Tagesspiegel” задається питанням: „Жак Ширак, чи він ще спроможний виконувати свої функції? (...)Не ясно, чи думав він насправді те, що казав, по-перше ніж виправитися, щоб зашкодити дипломатичному скандалу. Спустошення, що їх було спричинено, велике в усякому разі. Але, якщо це промах, що також можливо, адже Ширак з’явився перед журналістами втомленим та неспокійним, це точно також болюче для президента, котрий старіє”.

Той же дзвін по покійному у німецькій версії „Financial Times”. Журналісти, котрі були присутні на місці події, знайшли Жака Ширака „неврівноважений та не зосереджений. Він читав свої відповіді з карточок, забував прізвища та покладався на своїх радників”, - стверджує економічний щоденний часопис.

У Великобританії „”Independent” повторює зауваження журналіста “New York Times”, котрий брав участь у інтерв’ю та зазначив, що Ширак був „не зосередженим”, і що „його руки трохи тремтіли”. Та ж інтонація у британському щоденному часописі “Daily Telegraph”, котрий зазначає, що незважаючи на свій мікроінсульт у вересні 2005 року, що негативно відобразилося на його зорі, та спричиняє йому головний біль”, офіційне положення Жака Ширака таке, що він „міг би висунутися на президентські вибори у квітні”.

Усе почалося 29 січня з інтерв’ю, котре погодився дати трьом газетам, двом американським щоденним газетам „The New York Times”, „International Herald Tribune” та французькому тижневику „Le Nouvel Observateur”. Зустріч з французьким президентом стосувалася питань оточуючого середовища та потеплішання клімату планети напередодні відкриття у Парижі 2 лютого Конференції зі світового екологічного врегулювання. Такого роду вправи, що проходять за стандартом, які проводяться у Єлисейському палаці у кабінеті президента залишають замало місця фантазії та відхиленню від курсу. Інтерв’ю записується, відповіді вичитуються тим, хто дає інтерв’ю. Це звичайна практика у кількості країн, коли інтерв’ю береться у президента або прем’єр-міністра.

Жак Ширак згадує ядерне досьє. Одна з журналісток запитує його про майбутнє цієї енергетики у країнах, що тільки-но заявляють про себе, зокрема у Ірані. Тема – гострої актуальності. Джордж Буш поставив серед перших своїх міжнародних пріоритетів – не дозволити республіці мулл оснаститися атомною зброєю, прикриваючись громадською ядерною діяльністю. Реагуючи на відмову Ірану припинити програму збагачення урану, Рада безпеки ООН проголосувала 23 грудня за першу серія санкцій, котрі фактично забороняють Тегерану продовжувати свої ядерні та балістичні програми. 21 лютого Рада безпеки могла прийняти нові санкції на той випадок, якщо Іран не змінить позиції.

Жак Ширак відчуває себе дуже вільно у розмові. „Я скажу, що не так небезпечно самий факт мати ядерну бомбу – одну, мабуть другу трохи згодом, це не небезпечно. Куди Іран пошле цю бомбу? На Ізраїль? Вона не пролетить і 200 метрів у атмосфері, як Тегеран вже буде зрівняно з землею”. Він додає: „Що дуже небезпечно, це розповсюдження. (...) Чому б Саудівській Аравії не зробити це? Чому б їй не допомогти Єгиптові зробити це (зібрати бомбу – ІМІ)? Ось, де небезпека”. Прес-секретар Єлисейського палацу Жером Бонафон, котрий був присутній при розмові з пресою, пропонує журналістам повернутися до теми інтерв’ю – оточуючого середовища. Потім він уточнює, що ті зауваження, що є поза темою інтерв’ю, мають бути „off” (поза записом). Звичайна практика, суть якої у тому, що відповідальна особа, котрій поставили питання, може вирішити, чи потрібно, щоб її цитували і тоді відповідає у форматі „on”(можна записувати). Якщо вона не планує, щоб ці слова приписували їй, він має уточнити, що відповідає „off”. Отож, президент нічого такого не сказав. Радник президента заспокоєний лише наполовину. Чи дотримуватимуться журналісти „off” там, де йдеться про іранську ядерну програму? Наступного дня їм дзвонять з Єлисейського палацу, та пояснюють, що голова держави хотів би уточнити свою думку про іранське питання, і що лише це друге інтерв’ю має бути використано. Президент пояснює, що мав на увазі, але використовуючи терміни набагато більш дипломатичні. Тегеран розпочав „процедуру, котру МАГАТЕ (Міжнародна агенція атомної енергетики) вважає такою, чия природа є такою, що призведе до оволодіння військовою атомною технологією, котра суперечить її зобов’язанням. (...)Тут є дещо, що не є ані нормальним, ані прийнятним”. Президент знов повертається до вчорашньої думки – якщо колись Іран оснаститься вибухівкою та захоче використати її, „її (бомба) буде знищено, щойно її запустять”. Та уточнює під час цього другого інтерв’ю: „В мене вирвався вислів, котрий я забираю назад як найприродніше, коли я сказав „Тегеран зітруть з землі”.

Проте американська преса розповіла, що є дві версії інтерв’ю. Звідси враження, що відбувається мізерний сумбур. „Полеміка походить з поширеного недотримання відмінності поміж „on” та „off”. Це відповідає свого роду глобальній медійній дикості”, - суворо критикує на каналі LCI Юбер Ведрін, колишній міністр іноземних справ, котрий до того ж був радником Франсуа Мітерана.

(...)Полеміка неминуча. Вона і відбулася у суто французькому стилі. „В нас немає сумніві щодо рішучості Франції досягнути політичної мети – Іран без ядерної зброї”, - зазначив прес-секретар держдепартаменту, вточнивши, як добрий гравець у гольф, що „кожний має право на мулліган час від часу”. Йдеться про термін з гольфу: гравець, котрому не вдається перший удар може попросити партнерів дати йому право переграти цей удар.

Жак Ширак сказав „те, що багато експертів кажуть у світі, навіть у Сполучених Штатах”, - констатував з свого боку Юбер Ведрін. Але час було погано обрано – своїми заявами Ширак розколює єдність європейців за три тижні до засідання Ради безпеки, котра ризикує посилити санкції проти Ірану. Чи то було навмисно зроблено? Фактично, у Жака Ширака є причини бути впевненим, стурбованим та неспокійним.

Впевненість: атома зброя, поки вона існує, не використовуватиметься. Окрім як собі на шкоду, ядерна держава не використовує її. Таким є принцип ядерного залякування, що призвів до озброєного миру під час холодної війни між США та СРСР. „Іран хоче мати у розпорядженні атомну бомбу з метою власної оборони, щоби забезпечити домінантну позицію у регіоні та задовольнити своїх лідерів”, - зазначали у вівторок ізраїльські вчені у щоденному часописі „Haaretz”. „Він використає атомну зброю лише, щоби протистояти вкрай великій небезпеці. Знищення Ізраїлю не являє собою інтересу, котрий виправдав би такий захід”, - вважають вони.

Стурбованість: Ліван. Жак Ширак вкрай турбується вразливістю Лівана, ця країна стала закрите поле для американо-іранських бійок з втручанням Хезболли. Його стурбованість що зростає, адже 1 500 французьких „блакитних касок” розміщені на півдні країни. Тут саме полягає причина, котра примушує його продовжувати діалог з Тегераном. Минулого літа після ізраіло-ліванської війни він хотів відправити свого міністра іноземних справ до Ірану. Саудівська Аравія та Єгипет відрадили йому робити це. Але у Бейруті Філіпп Дуст-Блазі згадав про „роль стабілізатора, котрим є Іран регіоні” та став у Франції об’єктом критики.

Неспокій: спостерігати, як розігрується наприкінці зими 2007 року „рімейк” 2002 року та місяці, що передували американській війні проти Саддама Хусейна. Вояків у Сполучених Штатах, котрі виступають за військову операцію проти Ірану, чутно все більш голосно. Два авіаносця та їх ескорт відправлені у зону, військова підмога відправлена у Ірак. Проте Джордж Буш наявно ще не прийняв рішення. Фінансовий та економічний тиск проти Ірану також є елементами цього калейдоскопу заходів, котрі мають на увазі примусити режим релігійників змінити свої позиції. Конкретно, Махмуд Ахмадінеджад, іранський президент, що дуже полюбляє провокацію, оголосив, що мають відбутися великі речі у ядерній галузі в березні. Відомо, що Тегеран хоче запустити 3 000 центрифуг. Наразі, з від минулого літа, Іран має у Натанці лише дві серії з 164 центрифуг. У грудні у Тегерані журналістові „Le Point”, що поки що вони функціонують не досконало. Щоби отримати паливо, котре потрібно для ядерної зброї, насправді, необхідно, щоб декілька тисяч центрифуг працювали без зупинки упродовж року, щоби надати збагачений уран. У Заходу ще є декілька років в запасі – три-чотири, як кажуть експерти, - щоби переконати Іран, що вони мають передумати. Важка справа.

Як каже експерт Сімон Сефаті, „ Я не належу до тих, хто схвильований „промашкою” Жака Ширака. Звичайно, він сказав забагато, і зробивши це, він втратив можливість промовчати., як він рекомендував деяким своїм європейським партнерам декілька років тому. Але окрім „ширакофобів” та „франкофобів” на службі, цей надмірність у вислові не може призвести до нової політичної двосторонньої кризи. Навпроти, сюрприз, викликаний промовою Ширака скоріше свідчить про позитив: у іранському досьє як найменш американці розраховують на Францію, а у питанні ядерного залякування Франція має свій голос.

По суті, Ширак лише підтвердив публічно те, що є завжди відомим. Ядерна атака проти Ізраїлю стане актом суїциду для нападаючої сторони. Тут не потрібно сумніватися: репресивні заходи з боку американців будуть неминучі та негайні. Іран – то є нація, котра надто добре сформувалася, щоб не взяти до уваги таку реальність та наважитися на парі, котре призведе до фатального результату. Ядерна, чи не ядерна держава, Іран продовжуватиме грати у гру залякування.

Він ні Гітлер, ані Саддам – справжньою помилкою було б думати інакше, адже це безповоротно примусить робити ставку на превентивну військову операцію на той випадок, якщо багатосторонніх санкцій не буде достатньо у достатньо короткі строки.

Те, що ніхто не бажає мати ядерний Іран в себе під боком – це не викликає сумнівів. Але таке бажання, котре розподіляють і по іншій бік Атлантики, чи виправдовує воно превентивну війну, про яку, як то кажуть, президент Сполучених Штатів думати не припиняє, і необхідність якої, схоже, ставиться під сумнів французьким президентом? Питання варто того, щоб його поставили, і до кінця року його почнуть вирішувати. Але поки що ми не дійшли до цього. Найближчим часом то іранський уряд має замислитися, якою може бути ціна такого ядерного „успіху”. Жах (наш жах, коли уявляєш можливість війни з Іраном), і їхнім жахом, помноженим на два (їхній жах, коли вони думають, що можлива війна зі Сполученими Штатами): тобто сьогодні то є нашою місією переконати Тегеран в тому, що ми готові приблизитися до краю безодні, заради досягнення нашої мети – включаючи застосування військової операції у випадку, якщо іранський режим продовжуватиме переслідувати свої амбіції. Для цієї мети образ Буша, лідера, котрий не викликає забагато симпатій, корисний. Але і прояви з боку Ширака, котрий готовий підтримати повністю і одразу Буша хоча б на рівні промов, також корисний. Навіть якщо Франція не має справді наміру приєднатися до акцій США.

Щодо решти, Буш повністю розподіляє побоювання, що їх має Ширак: прогресуючого розповсюдження ядерної зброї, та Іран, котрий досягає своєї мети у цьому сенсі. Немає нічого оригінального у ідеї, за котрою є певна кількість країн, котрі не зможуть встояти перед непереборною ядерною спокусою, якщо Іран збере у себе „одну чи дві” бомби.

І справа не в тому, що Ширак, чий досвід у цій галузі не обговорюється навіть, надав враження, що сприймає іранську кризу легковажно, але все ж таки він висловився надто легковажно. Ядерний Іран – річ негативна, але війна з Іраном ризикує коштувати за дорожче, ніж ми можемо уявити. Імпульсивно Ширак сказав те, що усі думають про себе та чого побоюються. Хоча Ширак виправився наступного дня, його повідомлення почуюють, чи не так? Іран- це вам не Ірак, це гірше, і перед тим, як втягнутися у нові конфлікти, краще б порузумітися щодо причин кожної сторони. І якщо такий намір був у Ширака, то можєе він не так вже і помилявся, коли розпочав цю дискусію?"

Le Point,

Переклад з французької Анни Огняник,

ІМІ

Додати коментар

Ім'я, Прізвище* E-mail Захист від спаму* Текст повідомлення*  

Додати коментар