Піар для художника чи піар для журналу?

Причиною невдоволення митця стала стаття Олени Кириченко, зокрема - вживання щодо нього виразу "глянцевий художник". Позивач Поярков вважає цей епітет образливим по відношенню до себе. "Вже саме по собі це є приниженням перш за все ділової репутації, а також честі та гідності", – йдеться у позові.

Сергій Поярков, утім, наголосив, що ця претензія не є основною. За його словами, головна причина позову полягає в тому, що по відношенню до цін на мистецькі твори було вжито фразу "чаще всего это блеф", їх успіх було названо ілюзією, а частина статті, де це було надруковано, була подана під грифом "Как не обмануться?", без документального підтвердження цих слів, а також без посилання на джерело інформації.

Матеріал "Мода на мистецтво" був поданий "Жіночим журналом" як результат обговорення проблем сучасного мистецтва експертами у цій галузі – Віктором Хаматовим, Олександром Соловйовим, Євгеном Березницьким, та Микитою Потураєвим. Як вважає Сергій Поярков, їхня точку зору не може бути об'єктивною, оскільки перелічені персони є ангажованими у просуванні на ринку інших українських художників – тих, кого в цій статті було названо найбільш успішними.

Наведена цитата щодо цін на роботи, як підтвердила Олена Кириченко під час судового засідання 9 червня, належить одному з учасників круглого столу. Проте вона не змогла вказати - кому конкретно.

"Я не ображаюсь на "глянцевих". Та хоч "наждачні", – заявив пан Поярков під час судового засідання 9 червня. – Ви повинні говорити, що "я, пані Кириченко, не люблю художника Пояркова". Хоча існують сотні спеціалістів і колекціонерів, у яких інша точка зору. Але безапеляційно заявляти –"как не обмануться, не покупать Пояркова"? Я вас викликав у суд, тому що ви не захотіли вислухати другу сторону. Ви будете відповідати за будь-яку брехню, яку підписали своїм ім'ям".

На прохання прокоментувати заяви пана Пояркова редактор "Жіночого журналу" Олена Кириченко відповіла: "Цей матеріал – результат круглого столу, учасниками якого були відомі мистецтвознавці та галеристи. Моє прізвище там стоїть, бо я цей матеріал збирала, ставила запитання і обробляла його. Але всі слова, всі фрази, викладені у цій статті, – це те, що сказали мистецтвознавці. Жодна фраза сказана публічно, не може розглядатись як особиста фраза. Наша редакція може поділяти, а може й не поділяти виказані думки.

Ми направили запити до інститутів мовознавства та журналістики з проханням надати відповідь на питання: "Чи це оціночні судження, чи це факт?". Бо ми вважаємо, що "блеф" – це оціночне судження. Якби ми говорили, що пан Поярков оцінює свої картини в мільйон, а вона коштує 100 доларів, тоді б це був факт, а так –це оціночне судження.

Я вважаю, що цей позов, доречі, суму якого Поярков збільшив до 100 тис, це абсолютно піарна акція. Він хоче, щоби всі вважали, що він продається дуже дорого.

Суддя просить піти на мирову. Ми намагались, але на такі умови, які виставляє Поярков (він хоче, щоб ми написали рядок за рядком те, що він продиктує), ми піти не можемо. Тому що ми не вважаємо, що винні, і що я і журнал несуть якусь відповідальність".

Наступне судове засідання у справі має відбутися 25 червня.

Допоки дві сторони сперечаються та обмініються "pro" та "contra", сторонні спостерігачі стверждують - така голосна справа не залишиться непоміченою, від чого може виграти як Поярков, так і "Жіночий журнал", оскільки і перший й другий тримали та продовжують тримати увагу медіа та суспільства протягом доволі тривалого проміжку часу.

"Телекритика"

Додати коментар

Ім'я, Прізвище* E-mail Захист від спаму* Текст повідомлення*  

Додати коментар