Користь від дохлої свині

Вже кілька років у нас із моїм колишнім студентом Артуром Бобриком є традиція обмінюватись посиланнями на кумедні тернопільські новини. Все почалось із новини «Бобри облюбували Тернопілля» й покотилося. Ось, наприклад, деякі заголовки тих, якими ми перекидались в останні два роки:

• На Тернопільщині згорів «німець» (це про автомобіль)
• «Я вам сонечка трохи привіз»: Іван Марчук уже на Тернопільщині (погляньте на ілюстрації!)
• Модна тернополянка «втерла носа» Меланії Трамп
• На Тернопільщині знайшли родичів Трампа. Відео
• На Тернопільщині мольфари та характерники наслали прокляття на Путіна (оцініть джерело інформації!)
• Сільський депутат називав себе «Роман Шухевич» і вимагав у школярки інтимні фото
• Свої немічні ручки Тетянка Новосад «віддала»… Богородиці
• Працівниця управління ЖКГ в Тернополі відгуляла весілля (ФОТО)
• Юрист з Тернопільщини похвалився в соцмережах, як його малолітній син вбив зайця. Фото (там справді є хлопчик із мертвим зайцем).

Деякі експонати з цієї колекції – яка, звісно, могла б походити з будь-якого іншого регіону нашої країни з містом Києвом включно, бо журналістика всюди така сама, – стають навчальними кейсами. Наприклад, мій улюблений півень:

Коли показуєш цей скриншот студенткам, вони сміються і кажуть «жесть!». І в добірках поганих новин, які вони щороку роблять для аналізу в аудиторії, і в спеціалізованих на висміюванні кепського контенту спільнотах на зразок «Бред из лент», і у відеоогляді «Новини з пальця» чи не найчастіше трапляються саме такі новини – кумедно-містечкові, кричущо незначущі, провінційні.

Своєрідним символом такого типу контенту стала новина, опублікована в серпні минулого року під заголовком «До Луцька по Стиру пливе дохла свиня».

Свиня стала знаменитою завдяки сайту «Волинь24», хоча першоджерелом інформації був сайт «Перший». Як і двох натуралістичних фото, де небіжчиця печально дрейфує на вкритому легкими брижами річковому плесі. Фото завбачливо позначені логотипом видання – редакція наче знала, що їхня новина далеко попливе.

«У селі Підгайці, що поблизу Луцька, місцеві мешканці помітили мертве тіло свині. Вони розповідають, що течія в річці досить велика і що цілком ймовірно, що тушку незабаром принесе до міста, якщо вона ніде не затримається дорогою», – йдеться в новині. Згодом слово «пливе» у заголовку виправили на «пливла», зробивши нескінченно розтягнуту в часі подорож свині конечною. Допливла чи таки затрималась, не знає ніхто – follow-up ми не дочекалися.

Свиню заскринили, вона прогриміла. «Новини, на які ми заслуговуємо», – такий коментар я найчастіше бачив у постах із поширенням посилань і скринів. Загалом на свиню реагували стримано-саркастично. І трошки зверхньо, як без цього.

А якщо серйозно, то що не так зі свинею?

Перше припущення: новина як новина, просто не релевантна для нас як аудиторії. Інтернет створює грандіозні можливості для поширення нішевого та гіперлокального контенту, адресованого дуже вузьким аудиторіям. Побічним ефектом є загальнодоступність цього контенту. Якщо раніше ви не мали шансів побачити, наприклад, газету «Крижопільський край», то тепер новини Крижополя доступні в один клік. То, може, ми просто стали свідками контенту, не призначеного для наших очей?

Ні, навряд. Сама по собі новина жахлива, й ані Луцьк, ані Крижопіль, ані Кобаківка на такі не заслуговують. Тут порушені ключові стандарти – оперативності (ми не знаємо, коли помітили свиню, течія швидка, важлива кожна хвилина, можливо, свиня вже тут!); достовірності – джерелом інформації є невідомі нам «місцеві мешканці»; відокремлення фактів від коментарів, повноти і точності (течія «досить велика», тушку принесе «незабаром», а приречених на зустріч із свинею відпочивальників у парку на березі річки Стир «дуже багато»). Єдине, чого не можна закинути цій новині – це відсутність балансу думок. Свиня б так чи інакше утрималась від коментарів.

Чи можна було зробити новину про свиню за стандартами? Безперечно. Хоча результат, імовірно, мав би пародійний вигляд.

Ще одна причина гострої реакції на цю та інші подібні новини – це занадто локально. Зізнаюсь, я сам не можу втриматись від іронічної посмішки, коли бачу новини на зразок «Мешканка Івано-Франківська страждає від того, що голуби окупували сусідній балкон» або «Любителі покурити тримали бульбулятор у під’їзді франківської багатоповерхівки (ФОТО)».

Іноді локальність у поєднанні з пафосом і претензійністю створює оксюморонно-бурлескний ефект – наприклад, «Луцька ведуча розплакалася посеред прямого ефіру» чи «”Чернівціводоканал” укупі з президентом і нардепами влаштують городянам кругову поруку, як у середньовічному Китаї». Проте загалом слід визнати, що зверхнє ставлення до локальних новин – це неправильно. Ми вже дожилися, що людям, які сидять перед екранами, цікавіше знати, за що Ляшко вкусив Цушка, ніж що відбувається в їхньому місті або селі.

До речі, наші новини про ляшків виглядають іще мізернішими за свиню, будучи винесеними в інформаційний простір, хоч трохи ширший за український – мовчу вже про світовий.

Та чи справді мертва свиня, яка пливе річкою до обласного центру, є аж таким нікчемним інформаційним приводом? Для місцевої аудиторії – аж ніяк. І не лише тому, що частина мешканців міста ризикує скупатись у річці з трупом.

Свиня породжує низку запитань. Як мертва тварина могла потрапити до річки? Якщо її хтось кинув туди навмисно, то яка за це відповідальність? Яка комунальна чи державна служба мала б дати раду свині? Куди звертатися, що робити, якщо бачиш у річці чи деінде мертву тварину? Яку саме небезпеку вона несе?

Формулюючи ці запитання й шукаючи на них відповіді, медіа стає сервісним (цю концепцію добре описує Андрій Баштовий, почитайте): задовольнятиме потреби аудиторії, водночас допомагаючи їх усвідомити та артикулювати. Таким чином сердешна свиня могла би принести користь людству навіть по смерті.

Коню вже так не пощастить.

Джерело: MediaLab

Додати коментар

Ім'я, Прізвище* E-mail Захист від спаму* Текст повідомлення*  

Додати коментар