Журналістська освіта: три аргументи “за”

Тренд

Інформація — нафта ХХІ століття. Хто володіє інформацією — володіє світом. Протидія інформаційним війнам і медіаманіпуляціям вимагає професійної підготовки. Більшої, зазначу, ніж просто відмова від “ворожих” соцмереж. Хоча б тому, що маніпулювати можна і у Фейсбуці.

Це — загальні фрази. Тепер — конкретний приклад. У кав'ярні, яку ми любимо відвідувати з дружиною, нам нещодавно запропонували анкету постійного клієнта. Там була ціла добірка запитань, покликаних оцінити якість роботи закладу з різних аспектів. Ми старанно відповіли, і, сподіваюсь, укупі з іншими респондентами дали власнику цінний зворотній зв'язок.

Коли дівчина-офіціантка взяла у нас заповнену анкету і пішла, ми замислились: хто складав анкету? Малий бізнес навряд чи звертатиметься за цим до піар-агентства. Ймовірно, питання разом із зверненням до клієнта формулював найрозумніший з персоналу. Точніше, той, кому добре вдається володіти словом, працювати з інформацією. Подумалося: хто з офіціантів матиме більше можливостей подальшого кар'єрного просування за умов однакового виконання всіма базових обов'язків? Імовірно той, хто матиме додаткові навички, які будуть потрібні роботодавцеві, але для реалізації яких він не має бажання наймати додатковий персонал. Звісно, все життя офіціантом не працюватимеш, але “покрутившись” у цій сфері, приміром, рік, а згодом, завдяки додатковим знанням, вмінням і навичкам, іще рік попрацювавши адміністратором з більшим обсягом відповідальності, матимеш кращі передумови для подальшого зростання вже в іншій сфері — досвід за плечима не носити. Принаймні, з мого досвіду, на Школи журналістики зараз часто приходять люди з малого бізнесу, яких власник “озадачує” вести сайт фірми чи групу у Фейсбуці. Додаткових людей для цього бере далеко не кожен — простіше “підгрузити” когось із уже працюючих. А для них узяти на себе додаткову роботу і продемонструвати якісне її виконання — можливість подальшого зростання, якщо не в цій фірмі, то в іншій, де відповідний досвід оцінять дорожче.

Висновок: дедалі в більшій кількості підприємств, установ, організацій, у тому числі й насамперед раніше ніяк не пов'язаних із інформаційною сферою, навички збирання, обробки та подання інформації — тобто базові навички журналіста! - стають затребуваними і можуть слугувати для працівника вигідною “точкою диференціації”. Вміти працювати з інформацією — у тренді. Дедалі більше грошей у світі зароблятиметься саме на інформації, а не тільки на “фізичних” товарах.

Щоправда, якщо говорити в цьому сенсі про перспективність журналістської освіти, слід зважати, що відповідний набір знань, вмінь і навичок здатен дати не тільки (а, можливо, і не стільки) формальний її сегмент, скільки неформальний — різноманітні курси, тренінги, лекції. Але, думаю, місця на ринку вистачить усім. Особливо зважаючи на традиційну консервативність значної частини суспільства: все, мовляв, має бути за правилами, диплом державного зразка і т.д. Тому журналістські виші без абітурієнтів точно не залишатимуться.

Додам іще одну суттєву деталь: у цьому контексті дуже важливо говорити про журналістську освіту саме як про підготовку фахівця по роботі з інформацією, а не фахівця з написання статей. І в цьому зв'язку не можу погодитись із думкою шановного Володимир Мостового, яка прозвучала на тій самій конференції “Журналістика 3.0”: мовляв, об'єднання журналістики і зв'язків із громадськістю в нових освітніх програмах — помилка, ці напрями навпаки потребують розділення. На мій же погляд, формування нових стандартів журналістської освіти навпаки повинно іти в напрямку якнайбільшої універсалізації — щоб на виході отримувати саме фахівця інформаційної галузі, а не “письменника для газети”. Адже значна частина медійників, пропрацювавши кілька років у “чистій” журналістиці, все одно так чи інакше піде в піар і рекламу — просто тому, що це дасть можливість більше заробити. Інші займуться піаром або поєднуватимуть це з журналістикою від самого початку. Хоча б тому, що в багатьох регіональних редакціях не співпрацюють з окремими авторами для написання рекламних текстів — копірайтерами: всі статті пишуть штатні журналісти. Багатьом може це не подобатись, але ми говоримо про реальність, а не про ідеали. По-третє, чим більший арсенал знань, вмінь і навичок ти маєш, і чим більше ти готовий змінювати при потребі щось у своєму житті, навчатися й перенавчатися й після отримання диплому, пробувати різні сфери докладання зусиль і обирати найефективнішу -  тим адаптованіший ти до життя і тим потенційно успішнішим можеш бути.

Ну і насамкінець. На тій самій конференції “Журналістика 3.0” декілька разів досить слушні запитання і репліки ставив колега, який щоразу представлявся “журналістом “Київводоканалу”. Як на мене, це теж тренд майбутнього — інформаційний контент, який створюватимуть бренди. Ньюзруми, які фінансуватимуть бренди. І ці журналісти й ці ньюзруми створюватимуть не просто стандартні прес-релізи з новинами компаній, як це роблять традиційні прес-служби, а продукуватимуть повноцінний і різноплановий контент, який слугуватиме для бренду нативною рекламою, а завдяки соцмережам отримуватиме поширення не менше, а часом і більше, ніж контент, який вироблятимуть традиційні ЗМІ. Хочемо ми того чи не хочемо, а межа між журналістикою, піаром і рекламою, на мій погляд, у майбутньому лише послаблюватиметься. І тому саме універсальний “фахівець інформаційної галузі”, а не “чистий журналіст” може бути затребуваний ринком найбільше.

Контекст

“Можна оволодіти всіма журналістськими навичками самостійно — є короткотермінові курси, є відеолекції в You Tube, є можливість поволонтерити в редакціях”, - заперечить скептик. Так, усе це — цілком реально. По-перше, за умови, що у вашому місті є відповідні курси (не кожен 17-річний юнак чи дівчина з Вапнярки чи Крижополя має можливість поїхати до Києва на одну з численних Шкіл журналістики — хоча б тому, що під час навчання в столиці десь треба жити і щось їсти. Мінімум два тижні. А в деяких школах взагалі заняття проходять по суботах упродовж кількох місяців. Не наїздишся!). По-друге, за умови, що, знайшовши відповідний навчальний відеоматеріал в інтернеті, ви зможете засвоїти його самостійно. Або знайдете людину, яка погодиться бути вашим ментором, разом із вами осмислюючи, обговорюючи і адаптовуючи до реальності наявний у вільному доступі в Мережі навчальний відеоматеріал. Адже можна передивитись безліч лекцій — і нічого не застосувати в житті. Просто тому, що самостійно не кожен може прокласти місток між доступними знаннями — і їх практичним втіленням. Власне, таких людей — абсолютна меншість. На цьому, власне, й тримається значною мірою ринок тренінгів: людей ведуть “за руку” від знань, які вони, взагалі-то, могли знайти в Інтернеті, й самі — до їх колективного осмислення і складання планів реалізації. А, по-третє, щодо волонтерства в редакціях, то добре, якщо вам пощастить зустріти медіаменеджера, котрий знайде в своєму графіку час (а точніше, бажання) опікуватись “молодим зеленим” потенційним журналістом. Принаймні на рівні “доручити комусь із працівників редакції взяти шефство над волонтером”. А той працівник не зробить усе можливе, щоб волонтер на другий день просто не прийшов до редакції, злякавшись труднощів або зрозумівши, що ніхто особливо не горить бажанням ним займатися... Це вже, кажуть, як кому пощастить.

І найголовніше. Мало хто з 17-річних юнаків і дівчат настільки вмотивований, що готовий самостійно крок за кроком освоювати журналістське ремесло поза рамками тих навчальних планів, які складають основу його навчання в університеті. Тобто, умовно кажучи, вдень навчатись на економіста чи юриста — а ввечері писати статті й вчитись знімати та монтувати відео. Для цього потрібна залізна самодисципліна — по-перше. А людей, здатних до ефективної самоорганізації, - меншість. Тим більше, що молодь із журналістськими задатками зазвичай несе на собі печатку “творчої особистості”, що часто межує з недостатньою організованістю. Таких треба щоб хтось постійно підштовхував — мовляв, не пишеться, натхнення немає... А підштовхувати самому себе вдається дуже небагатьом. І ці люди здебільшого ідуть в інші професії, ті, зміст яких передбачає значно суворішу дисципліну.

Натомість навчання на журфаці неодмінно створює навколо життєдіяльності молодої людини певний професійний контекст. Тобто на лекціях і практичних заняттях з нею говорять все ж таки здебільшого саме про журналістику. Наскільки практично спрямованими є ці розмови — інше питання. Але зміст навчання все одно “крутиться” навколо журналістики. Існує середовище, яке, можливо, і не надто активно, але тим не менше стимулює студента вчитись саме журналістики: цілком легально, у відведений для цього час, і, зрештою, саме за це сплачують кошти за навчання батьки цієї дитини. Не виникає конфлікту: ми, мовляв, платимо за те, щоб ти став юристом, а ти в цей час — статейки пописуєш...

Соціалізація

Третій аргумент — можливо, більше на користь не суто журналістської освіти, а вищої освіти взагалі. Тим не менше.

Значна частина роботодавців (у тому числі й у сфері журналістики) погодиться зі мною: вони більш охоче візьмуть на роботу випускника з добре розвинутими soft skills (“загальними” навичками існування і взаємодії в соціумі — самопрезентація, лідерство, командна робота, ораторське мистецтво, тайм-менеджмент, комунікативна компетентність, володіння емоціями тощо), аніж юнака чи дівчину з непоганими hard skills (вузькопрофесійними знаннями і вміннями), але не зрілого як особистість. Як кажуть, “краще взяти на роботу хорошу людину і зробити з неї спеціаліста, ніж узяти хорошого спеціаліста і потім довго, нудно і, можливо, безуспішно намагатися “зліпити” з нього хорошу людину”. Для журналістики як сфери діяльності, значною мірою зорієнтованої саме на міжособистістну взаємодію, це виглядає, як на мене, особливо актуальним. Надто зважаючи на те, що у багатьох редакціях, як я вже писав вище, з рекламодавцями спілкуються не копірайтери, а ті самі журналісти. Ціна комунікативної некомпетентності, емоційної незрілості працівника може виявитись надто високою. Так само — зважаючи на те, що чимало редакцій у пошуках додаткових джерел доходів та нових форм роботи з рекламодавцями і партнерами практикують проведення різноманітних подій — презентацій, благодійних вечорів, прес-клубів, медіа-кав'ярень тощо. Які хтось повинен організовувати, вести, зустрічати людей і т.д. Дуже часто це робить наймолодша журналістка редакції, яка щойно випустилась з університету і сповнена енергії продемонструвати себе в усіх сферах. І якщо в цієї дівчини добре розвинуті організаторські здібності та презентаційні навички — вона матиме шанс швидше просуватися кар'єрною драбиною. Цілком можливо, і не у власній редакції. А де краще натренувати ці навички, як не в Студраді свого університету чи під час ведення концертів і конкурсів у студентському клубі?

Хороший виш дає насамперед не просто якісні знання, а соціалізацію. Не секрет, що є редакції, де віддають перевагу не так фахівцям конкретного напрямку, як випускникам конкретного вишу. Тому що його “корпоративна культура”, його політика щодо формування

soft skills знаходить відгук на ринку: роботодавцем затребуваний “продукт”, який існує на виході з університету. Ринок готовий платити гроші за ці soft skills, тому що під розумним керівництвом їх легко спрямувати в те русло, яке приноситиме прибуток саме у конкретній галузі. Як кажуть, hard skills — справа наживна...

Саме тому, на погляд автора, батькам майбутніх абітурієнтів-журналістів варто звертати увагу не лише на те, які місця займає той чи інший виш у рейтингах та який там конкурс на одне бюджетне місце. Чи не важливіше — більше дізнатись про те, якою є виховна робота в університеті. Наскільки змістовною і організованою є позанавчальна діяльність студентів. Врешті-решт, можна поїхати в університет і подивитись, як виглядають там гуртожитки і туалети. Яка політика адміністрації щодо паління на території закладу. Адже виховання складається саме з подібних “дрібниць”. Одна справа — виш, де студенти у другу зміну “під зав'язку” завантажені заняттями в секціях і волонтерством, і світло у вікнах навчальних корпусів не гасне до пізнього вечора — там дискусійний клуб проводять, там студентська театральна студія репетирує... І зовсім інша — орендований дитсадок у спальному районі, куди і в першу зміну не кожен студент поспішає: навіщо, якщо головне — вчасно внести оплату за навчання?.. Думаю, немає потреби пояснювати, з якого закладу вийде студент з більшим набором soft skills.

Так само вважаю, що в майбутніх рейтингах журналістських вишів організаторам варто спрямувати більше уваги не тільки на набір навчальних дисциплін та їх інноваційність, а й на рівень виховної роботи в закладі. Проректори з навчально-виховної роботи і заступники деканів з цих самих питань можуть направду більше впливати на рівень випускників вишу, ніж окремі викладачі профільних дисциплін.

Висновки: журналістика — добре, журналістика з інформатикою — ще краще

Саме тому, підсумую, не можна не погодитись із Сергієм Квітом. Журналістська освіта — потрібна. Хоча більша частина професійних журналістів її, швидше за все, не має. Стати успішним журналістом без журналістської освіти — можна і реально. Але якщо в сьогоднішнього випускника є можливість і бажання здобути журналістську освіту — вона йому аж ніяк не зашкодить. А швидше за все — таки допоможе. Чого б цією можливістю не скористатись?

Особливо — якщо розглянути можливість паралельно здобувати ще один фах. Як на мене, досить перспективною може виглядати зв'язка “журналістика — прикладна математика”. Цікавим виглядає і поєднання “журналістика — психологія”. У першому випадку маємо на увазі те, що журналіст завтрашнього дня — це не лише гуманітарій і філолог. Робота в інтернеті як основному середовищі діяльності журналістів третього тисячолітті вимагатиме дедалі більше математичних, технічних знань. Принаймні — певного відсотку “математичного складу розуму”. А щодо другого випадку, то чимало експертів нині говорять про перспективність знання законів психології для ефективнішого управління інформаційними потоками. Зрештою, знання, як би там не було, - за плечима не носити. Якщо, звісно, підходити до оволодіння ними свідомо, з прицілом на майбутнє: “Як саме зможе це мені знадобитися в майбутній професійній діяльності?”

Віталій ГОЛУБЄВ,

головний редактор Видавничого дому “ОГО”,

викладач кафедри журналістики Національного університету “Острозька академія”,

керівник Школи універсального журналіста.

Додати коментар

Ім'я, Прізвище* E-mail Захист від спаму* Текст повідомлення*  

Додати коментар