Роздержавлення «в обличчях». «Наше життя», смт. Магдалинівка, Дніпропетровська обл.

Про районну громадсько-політичну газету «Наше життя»

Газеті «Наше життя» 84 роки, існувала вона при різних районах, завжди була авторитетною. Виходить двічі на тиждень – вівторок (4 шпальти, чорно-біла) і суботу (8 шпальт, з яких повноколірними є 1-8 та 5-6 шпальти). Розповсюджується на території Магдалинівського району тиражем 3000 екземплярів (коливається 2800-3000 екз.). У районі проживає 30 тис. жителів. Друкується газета в двох друкарнях: номер за вівторок - в Новомосковській друкарні, а суботній (де є кольоровий друк) - в Дніпропетровську.
Прибутковою газета стала у 2012 році: перший прибуток склав 3 тисячі гривень. Роком раніше, у 2011 році, газета мала збиток у 29 тис.грн. Дотація з районного бюджету складає 120тис. грн. на рік, тобто 10 тисяч на місяць. І ця сума не змінювалась з 2008 року. Маємо власне двоповерхове приміщення, за яке повністю платимо самі (світло, опалення), так само як і за друк. В середньому взимку у нас витрати складають 50 тисяч на місяць. Зараз, наприкінці 2015 року, на рахунку маємо понад 100 тисяч гривень, які зможемо використати на потреби видання, на розвиток.
Штат газети – вісім осіб: три творчих працівники (разом із редактором), два верстальника, бухгалтер, касир, водій.

УАВПП: Розкажіть, як ви вийшли на прибутковість? Адже раніше видання було збитковим.

Наталія Попович: Я очолюю «Наше життя» 4 роки. За цей час ми змінювались, експериментували, від чогось відмовлялись, щось приживалось, щось не приживалось. Звичайно, що спільного дуже багато у всіх нас - і конкурси, і школа юних журналістів: все це напевно ті моменти, які пробує кожен з редакторів, щоб залучити аудиторію.

Коли ми стали кольоровими, у нас з’явилося багато реклами. Реклама в «Нашому житті» не дешева – ми єдина газета в районі. Одна сторінка – це повістю платні матеріали. «Джинсу» маємо, але я залишаю за собою право завжди правити ці тексти. Ще ніхто не відмовлявся. Правлю так, щоб не виникало протиріч із власною совістю.

Доволі багато грошей заробляємо на послугах друкарні. У нас ще в радянські часи була створена Магдалинська друкарня. Майно цього комунального підприємства розпродали, роздали, але один апарат залишився. Я переконала райраду, що цей апарат тільки ми маємо право викупити - і ми його придбали за власні гроші. А тепер – заробляємо, друкуючи бланки для агропідприємств, для паспортного столу. Замовлення – великі. Наприклад, одному з аграрних підприємств ми друкуємо по 20-30 тисяч бланків на місяць. І це наш додатковий заробіток.

Крім того, нам подарували кольоровий принтер, який може друкувати календарі формату А3. Тому перед різними святами - під новий рік, 8 березня - ми його запускаємо і продаємо календарі. Заробляємо небагато, але цей дохід додається до загального результату.

Від дотацій не відмовляємося, хоча вже можемо прожити й самі. Тобто якщо буде роздержавлення, то ми, звичайно, будемо стрибати в перший вагон. Щодо дотації, то вона з 2008 року не змінюється – 120 тисяч: але у 2008 році і зараз це ж дуже різні гроші!

Орієнтуємося тільки на наших читачів. Коли почалася криза - хотіли перейти на вихід раз на тиждень, зробили опитування: люди негативно сприйняли, сказали, що відмовляться від газети, якщо вона буде виходити раз на тиждень, навіть зі збереженням сторінок. Докладаємо зусиль, щоб доставка була своєчасною. Поштарі, слава Богу, стали нормально працювати. Просто одного разу ми подали судовий позов на Дніпропетровську дирекцію Укрпошти - і після того вони працюють нормально.

А раніше бувало, що у селах приносили в один день два номери, та й бувало так, що поштарка самостійно вирішувала, коли газету нести: захотіла – рознесла в той самий день, не захотіла - завтра понесла. А в Дніпропетровську, наприклад, нашу районку заслали на Петропавлівку – відповідно, люди її не отримали, а потім ще два тижні чекали, поки той номер їм таки доставлять. Декілька разів у мене з поштою була телефонна розмова, а потім я пішла до суду, зареєструвала заяву, відсканувала і відправила на Дніпропетровську дирекцію Укрпошти. Ми написали заяву, доклавши лист від типографії, яка вказала, що вони передали газету вчасно, та лист поштовиків, де вони написали «Пробачте, ми Вашу газету відправили в Петропавлівку». Ми, взагалі кажучи, вимагали відшкодування збитків, але судового розгляду так і не відбулося - вистачило направленої до них копії позовної заяви. Це було 2 роки тому, і тепер тільки інколи така ситуація повторюється по селах.

УАВПП: У Вас більшість тиражу розповсюджується за передплатою?

Н.П.: Так, майже весь тираж – це передплата, може 100 екземплярів ми замовляємо в роздріб. Передплата на 2016 рік коштує 134 гривні (з яких третину забирає собі пошта!). Крім того, у нас є замовлення додаткових тиражів: буває, якесь агропідприємство захоче, щоб ми до них приїхали та написали про них. Власне, пишемо ми безкоштовно, але вони замовляють додатковий тираж для своїх працівників. І якщо вроздріб газета коштує – 1,40-1,60 грн., то їм цей додатковий тираж на замовлення ми продаємо по 3,50 грн. за екземпляр.

УАВПП: А як ви працюєте зі змістом, що робите для того, щоб видання було корисним та цікавим для читачів?

Н.П.: Головне – ми підтримуємо постійний активний зв'язок із читачами. Ведемо з ними дуже активне листування. Особливо коли виходить колонка редактора, люди починають дуже активно писати.

Але основне, про що б я хотіла розповісти – наша цілеспрямована робота із волонтерами. Після того, як в Україні почалося лихо – редакція стала центром волонтерства Магдалинського району. Я не скажу, що цим ніхто до нас не займався: то там в селі, то там люди щось робили. Але після того, як в газеті вийшла перша стаття, де я звернулася до матерів, чиї сини знаходяться там (а мій син теж пройшов півтора роки війни), то нам вдалось згуртувати матерів. А потім до нас приєднались інші люди. Ми постійно, раз у місяць, відвозимо допомогу. Неодноразово потрапляли під обстріли. Ось у цьому номері, наприклад (показує газету) – ми за сім кілометрів від останнього терміналу ДАП. Це ми привезли хлопцям їжу і теплий одяг, бо до них ніяка гуманітарна допомога не доходила, то ми в супроводі військових привезли їм, щоб вони не повмирали з голоду.

Що це нам дало? Завжди питають… Колими починали це все робити, в суспільстві дуже неоднозначна ситуація була - слава Богу, тепер вже трохи вирівнялася. Так от, коли все починалося, було багато нетерпимості і навіть ненависті. Я особисто отримувала СМС-ки з погрозами, про те що наші діти вбивці і т.п. Було дуже багато і страждань, і материнських сліз. Але в підсумку наша громада згуртувалася - тому що патріотів виявилося більше, ніж людей, які не зрозуміли суті того, що відбувається зараз в Україні.

Зараз у нас постійна рубрика «Народ і армія». Але взагалі наші читачі люблять тематичні сторінки: дитячі, жіночі, сільськогосподарські («Агропром сьогодні» – традиційна рубрика, бо ми с/г район), «Подія тижня», «Новини з громади» (обдзвонюємо, у нас є свої люди, які без гонорарів дописують), «Нам тут жити» (Газета стала борцем із стихійною торгівлею в районі, протягом двох років пишемо про це статті). Нам дуже рекомендували переносити привітання із першої сторінки в середину – не проходить: люди дзвонять і кажуть «Ми що, не заслужили, щоб нас на першій сторінці привітали?» Ми не хочемо втрачати цей дохід…

УАВПП: Ви не реєструвалися як волонтери?

Н.П.: Ми відмовилися офіційно реєструватися як волонтерська організація. Бо маємо надію, що це все скоро закінчиться. Я не вважаю, що для того, щоб робити добро, треба десь реєструватися, носити купу папірців непотрібних. Вже тим, що відкрили цей волонтерський центр, ми убезпечили себе від всіляких шахраїв, бо на початку їх було достатньо. І після того, як передана посилка в бригаду не дійшла, люди зрозуміли, що тільки з нами можна працювати. Після кожної зібраної допомоги - у нас публікація в газеті: стільки зібрали, туди відвезли. А ще ми влаштували перегони в кар’єрі: я домовилась із фермером, який є власником кар’єру, і оголосили про перегони. До нас проїжджали з різних регіонів країни: джипи, мотоцикли, великі професійні машини (кубки ми зробили зі снарядів, запросили керівників 25 і 93 бригади). На зібрані кошти ремонтували автомобілі з передової, в наших гаражах - у газовому господарстві, у фермерів. Купували запчастини, ремонтували, а потім відправляли полагоджені машини назад.

УАВПП: Чи не втомилися люди за рік допомагати?

Н.П.: Втомилися, тому ми робимо тепер по-іншому. Ми налагодили добрі відносини із фермерами. Фермери дають продукти, люди печуть пиріжки, ми їх продаємо - а виручені кошти використовуємо на допомогу. Тому що постійно просити у людей не можна. Ми не маємо такого морального права - постійно просити - та й економічне становище цього не дозволяє. Але фермери постійно допомагають: один фермер на 160 тис. купив форму, яку ми відвезли в 25 бригаду, овочі ми тонами веземо туди, гроші насправді треба тільки на ремонт техніки йдуть, а люди приносять і речі першого вжитку, і продукти. Ми раз на місяць у різні частини веземо близько 5 тон.

УАВПП: До чого Ви готуєтесь у перспективі 1-2 роки?

Н.П.: Звісно, до роздержавлення, але не тільки. Ще - до об’єднання громад, яке дуже загрожує тим, що райони поступово зникнуть. Якщо ми встигнемо роздержавитись до об’єднання громад - маємо право на існування. Але якщо Магдалинський район, який вважається не перспективним, дотаційним, приєднають до Дніпропетровського району, то для нас це матиме, напевно, дуже погані наслідки. Ви ж прекрасно розумієте, що немає району - немає співзасновників, немає районної ради - немає нічого.

А от Інтернету, думаю, нам поки що боятись рано - в селах його практично немає. І тим паче того, що є в газеті, в інтернеті не напишуть. Ми зробили аналіз і визначили, що у нас помолодшали читачі. В кожному селі в нас є так звані інформатори: вчителі, голова сільради, фермери і т.д., які дзвонять і кажуть: ми виписали стільки-то, а ми стільки і по сім’ям дивишся. Район маленький всі один одного знаємо: немає села, щоб ми приїхали і нас не впізнали, що приїхала газета.

УАВПП: Як зберегти приміщення? І що станеться з виданням, якщо пропав співзасновник?

Оленксандр Дяченко, юрист УАВПП: Роздержавлення – це виконання трьох умов: приміщення і майно, засновницькі права на газету і погашення всіх заборгованостей. Із засновницькими правами проблем бути не має, а от щодо приміщень та майна можуть виникати труднощі. Якщо відбудеться об’єднання громад, а редакція ніяк не задокументує факт перебування у певному приміщенні, є ризик, що доведеться в судовому порядку захищати права редакції.

Наталія Попович: Насправді ми маємо всі документи. Я такий собі бюрократ і буквоїд – відразу, як прийшла, зробила тех. паспорт. Але там зазначено, що власником є «редакція газети». І от мені співзасновники кажуть, що будемо ділити приміщення на трьох - бо ми теж в статуті написані як співзасновники. Через суд можна це зробити і відсудити, але….

Додати коментар

Ім'я, Прізвище* E-mail Захист від спаму* Текст повідомлення*  

Додати коментар