Огляд консультацій юридичного відділу УАВПП за травень 2013 року

1. До редакції надійшов лист від народного депутата України про безкоштовну публікацію наданої ним статті в порядку ст. 18 Закону України «Про статус народного депутата України». У яких випадках газета зобов’язана публікувати такі матеріали, подані народним депутатом?

Так, справді, народні депутати мають право звернутися до друкованих засобів масової інформації щодо безкоштовної публікації поданих ним матеріалів. Ст. 18 Закону України «Про статус народного депутата України» встановлює наступні види статей, що можуть бути подані на безкоштовну публікацію та умови, за яких видання зобов’язано розмістити статтю:
1. Виступи з питань його депутатської діяльності, за умови що:
a.  засновником (співзасновником) ЗМІ виступають органи державної влади, організації або установи, що фінансуються повністю або частково за рахунок коштів державного бюджету;
b. Стаття не перевищує обсяг в 1/16 загальної газетної площі.
2. Оголошення про зустріч виборців з народним депутатом і забезпечення висвітлення зустрічей народного депутата з виборцями, за умови що:
a. засновником (співзасновником) ЗМІ виступають органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, організації або установи, що фінансуються повністю або частково за рахунок коштів державного чи місцевого бюджету.
3. Авторські матеріали народного депутата, якщо:
a. ЗМІ регіональної та місцевої сфери розповсюдження;
b. видання поширюється:
i.  в тому одномандатному виборчому окрузі, де був обраний народний депутат, або
ii. на території області, закріпленої за народним депутатом, обраним у багатомандатному виборчому  окрузі, депутатською фракцією (групою), до якої він належить.
c. засновником (співзасновником) видання виступають органи державної влади, організації або установи, що фінансуються повністю або частково за рахунок коштів державного бюджету;
d. Стаття не перевищує обсяг в 1/16 загальної газетної площі.

Звертаємо увагу, що лише за сукупності усіх умов для відповідного виду матеріалів, видання зобов’язано опублікувати надану депутатом статтю.
Щодо 1/16 загальної газетної площі, то зазначаємо, що законодавство не містить тлумачення даного терміну. Однак, виходячи з практики застосування, можна визначити що загальна газетна площа включає в себе весь об’єм видання, включаючи рекламні площі. Разом з тим, в Законі ставиться вимога обсягу до 1/16 загальної газетної площі. Так як Закон забороняє редагувати надані народним депутатом матеріали, то перевищення зазначеного обсягу є підставою для відмови в публікації статті.

2. Чи визнається рекламою наведення назви підприємства - партнера рубрики?

Важливо, що законодавство України не містить поняття партнерство чи «партнер рубрики». Найчастіше під партнерством насправді розуміються відносини спонсорства.
Спонсорство - добровільна матеріальна, фінансова, організаційна та інша підтримка фізичними та юридичними особами будь-якої діяльності з метою популяризації виключно свого імені, найменування, свого знака для товарів і послуг (ст. 1 Закону України «Про рекламу» ).
 Відповідно до змісту ч. 1 ст. 5 Закону, у засобах масової інформації, які проводяться  за участю спонсорів(маються на увазі проекти, ті ж самі рубрики тощо), забороняється наводити будь-яку інформацію рекламного характеру про спонсора та/або його товари, крім імені або найменування та знака для товарів і послуг спонсорів. Тобто, повідомлення, що містить іншу інформацію, окрім назви та торгівельної марки (наприклад, перелік послуг, що надає спонсор), буде вважатись рекламою.
 Також Закон ставить ряд вимог щодо спонсорства виробників окремих видів товарів. Так, забороняється спонсорство із застосуванням торгових знаків під якими випускаються тютюнові вироби, а також товари та послуги, виробництво, обіг чи реклама яких заборонена законом.
Отже, розміщення інформації про партнера в друкованих виданнях є або спонсорством, або ж рекламою, в залежності від того, яка саме інформація подається.

3. До редакції надійшов запит від адвоката про надання інформації про фізичну особу, що зареєстрована на сайті видання. Чи є обовязок надавати інформацію про особу на адвокатський запит?

Адвокатський запит є письмовим зверненням адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об’єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правової допомоги клієнту (Ст. 24 закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до ч. 2 зазначеної статті,  підприємство зобов’язане не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів, крім інформації з обмеженим доступом і копій документів, в яких міститься інформація з обмеженим доступом. Тобто, адвокати не мають права запитувати інформацію, що має обмежений доступ.
Інформація з обмеженим доступом буває конфіденційною, таємною та службовою.
Закон України «Про інформацію» в ст. 21 встановлює, що інформація про фізичну особу є конфіденційною. Таку інформацію становлять дані про: національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.
Така інформація може поширюватися лише за бажанням (згодою) відповідної особи, а також в  інших випадках, визначених законом.
 Крім того, ч. 2 ст. 5 Закону України «Про захист персональних даних» встановлює, що персональні дані є інформацією з обмеженим доступом. Персональними даними є відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, тобто дає змогу виділити особу на підставі такої інформації з-поміж інших осіб.
Отже, право на отримання інформації адвокатом не поширюється на отримання персональних даних, адже персональні дані є інформацією з обмеженим доступом. Крім того, безпідставне надання персональних даних є порушенням законодавства про захист персональних даних, що тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
 Таким чином, за надходження запитів від адвокатів про надання інформації про фізичних осіб, необхідно відмовити в наданні запитуваної інформації.

4. Видавець планує зменшити періодичність випуску видання – замість 1 разу на тиждень воно буде виходити 1 раз на 2 тижні. В такому випадку чи потрібно здійснювати його перереєстрацію?

Періодичність випуску видання зазначається у Свідоцтві про державну реєстрацію Друкованого ЗМІ на підставі поданої засновником ЗМІ реєстраційної заяви (ст. 12, 15 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»).
Ст. 20 Закону та п.п. 3.1. Положення про державну реєстрацію друкованих засобів масової інформації від 21.02.2006 № 12/5 визначають підстави перереєстрації друкованих ЗМІ. Відповідно до зазначених статей, перереєстрація видання здійснюється при зміні:
     1) засновника (складу співзасновників), у тому числі зміни найменування засновника;
     2) назви видання;
     3) мови видання;
     4) сфери розповсюдження видання.
 Тобто, Закон не встановлює вимогу здійснювати перереєстрацію видання при зміні періодичності його випуску.
Крім того, серед підстав відповідальності за порушення законодавства про пресу (ст. 41 Закону) відсутня відповідальність за порушення періодичності випуску видання.
Однак, для відповідності інформації, що міститься у Свідоцтві про державну реєстрацію та фактичній періодичності випуску, радимо все ж таки внести відповідні зміни шляхом перереєстрації видання. Це допоможе уникнути невідповідності заявленій періодичності зокрема при надсиланні обов’язкових примірників видань чи при оформленні підписки читачами.

5. Редакція отримала повідомлення від міського управління МВС України. У зв’язку з проведенням досудового розслідування, слідчий запитував інформацію щодо особи, яка розмістила повідомлення в газеті. Чи обов’язково надавати таку інформацію?

Отримання інформації органами досудового слідства регулюється Кримінальним процесуальним кодексом України. П.2. ч.2 ст. 40 Кодексу встановлює право слідчого проводити слідчі дії в межах досудового розслідування. Ч. 5 тієї ж статті встановлює, що підприємства, установи та організації, службові особи, інші фізичні особи зобов’язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого. 
 П. 17 ст. 11 Закону України «Про міліцію» встановлює право міліції для виконання покладених на неї обов'язків одержувати безперешкодно і безплатно від підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та об'єднань громадян на письмовий запит відомості (в тому числі й ті, що становлять комерційну та банківську таємницю), необхідні у справах про злочини, що знаходяться у провадженні міліції. Тобто, в запиті обов’язково має бути номер кримінального провадження, за яким виникла необхідність у запиті.
Окрім цього, на повідомлені мають бути вказані посада та ПІБ представника органів досудового слідства, що запитує інформацію. Повідомлення має бути завірене підписом особи та печаткою, а у кутовому штампі мають бути зазначені вихідний номер та дата.
Тобто, якщо в запиті наводяться усі з перелічених реквізитів, то вимога є законною і підлягає задоволенню.

6. Чи справді відтепер заборонено розміщувати рекламу нотаріусів?

Наказом Мін'юсту України № 431/5 від 14 березня 2013 р. були схвалені Правила професійної етики нотаріусів України. Ці правила в п.п. 7.1. встановлюють обмеження щодо заборони рекламування нотаріусів в засобах масової інформації.

 п.п. 7.1. Правил:
Індивідуальна реклама нотаріуса в засобах масової інформації, включаючи Інтернет, не допускається. Не є рекламою інформація про місцезнаходження та режим роботи нотаріальної контори.

Однак це стосується лише дій нотаріусів. Тобто, нотаріусу заборонено звертатись за розміщенням власної реклами, однак виданню не заборонено поширювати таку рекламу. Всю відповідальність за рекламу буде нести нотаріус.
Отже, відповідно до змісту даної норми, дозволеним є розміщення інформації про адресу та режим роботи нотаріальної контори. Також, на нашу думку, цей дозвіл поширюється на ПІБ нотаріуса, контактні дані: телефон, факс та ін., а також ліцензію нотаріуса.
Разом з тим, з огляду на те що Правила затверджені наказом Мінюсту, тобто не законом, а підзаконним актом, а також відсутність практики застосування положення про заборону реклами нотаріусів, на разі не зрозуміло, як саме буде застосовуватись ці Правила.
Що стосується питання відповідальності:

 п.п. 1.4. Правил: 
Ці Правила є обов'язковими для нотаріусів. Порушення цих Правил тягне за собою відповідальність у порядку і випадках, передбачених Законом України «Про нотаріат».

Зі змісту даної норми випливає, що за порушення заборони на рекламу буде нести відповідальність лише рекламодавець – нотаріус.
Окрім цього, Закони України «Про рекламу» та «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» не містять положень про заборону поширення реклами нотаріусів. Отже, друковане видання як розповсюджувач реклами нотаріусів не нестиме відповідальність за такі дії.

Висновки юридичного відділу УАВПП про Правила професійної етики нотаріусів України:
1. Ці правила регулюють правовий статус виключно нотаріусів. Тобто, вони не поширюються на засоби масової інформації.
2. Відповідальність за порушення правил несе виключно нотаріус, а не ЗМІ.
3. Законом України «Про нотаріат» не встановлено відповідальності за розміщення реклами
4. В Правилах чітко встановлений дозвіл на рекламування інформації про місцезнаходження та режим роботи контори. 
Отже, на думку УАВПП, хоча заборона фактично і існує, однак вона не несе жодної загрози для друкованих видань, які розміщують таку рекламу.

Якщо у Вас виникнуть питання, звертайтесь до нас!

З повагою, Юридичний відділ УАВПП

Адреса: м. Київ, вул. Межигірська 22, оф.20
Телефон / факс: (044) 425-57-87
e-mail: lawyers@uapp.org
Веб-сайт: www.uapp.org

Захід здійснено за підтримки Українського медійного проекту «У-Медіа», що виконується Інтерньюз Нетворк завдяки підтримці Агентства США з міжнародного розвитку (USAID)».

Додати коментар

Ім'я, Прізвище* E-mail Захист від спаму* Текст повідомлення*  

Додати коментар