Рік для газет: тенденції, які продовжуватимуться у 2009

Інтернет-тенденції дають поштовхи до створення нових інструментів у журналістиці

2008 рік показав ріст використання та створення газетами та журналістами соціальних та професійних Інтернет-мереж, подібних до Facebookта LinkedIn. Подібно до того, як це робить відомий автор «колонок» у New York Times Ніколас Крістоф (Nicholas Kristof), вони створюють власні «профілі», прикладні програми та встановлюють контакт із новими аудиторіями. Контент, створений користувачами, продовжує швидко збільшуватись в обсягах – це можна бачити на прикладі iReport, які розповсюджує CNN в США, LePost у Франції та ще у дуже багатьох місцях по всьому світу. Грудневий звіт Bivings Group підкреслив, що 58% американських газет сьогодні використовують в тій чи іншій мірі подібні матеріали «непрофесійних журналістів».

Але найбільше відкриття для журналістів у світі соціальних мереж прийшло у формі 140 символів. Соціальна мережа Twitter, яка дозволяє користувачам публікувати короткі повідомлення, відкриті для перегляду усіма, стала широковживаним інструментом серед журналістів у 2008 році. Наприклад, журналісти, які висвітлювали хід президентських виборів у США, використовували «живі» нотатки із партійних з’їздів та ралі для того, щоб зацікавити читачів та, разом з тим, щоб точніше сфокусувати головні матеріали випусків. А під час атак терористів у Мумбаї (Індія), повідомлення у Twitter з’явились як перші новини про атаки. Усі повідомлення з Twitter, звісно, також можуть бути узагальнені, проаналізовані з усіх кутів зору на певну подію та подані у вигляді однієї, багатогранної та постійно обновлюваної, історії.

Інша тенденція в Інтернет – це «персоналізація мережі», яку викликають експерименти газет, подібні до MyTimes, та нові проекти, такі як Netvibes. Вони пропонують користувачам персоналізувати сторінки, використовуючи RSS продукти та нові технологічні новації. Можливо, найкращий приклад персоналізації новин можна побачити на оновленій домашній сторінці BBC, яка була відкрита у березні 2008 року, і дозволяє користувачу створити його власну сторінку, базуючись на тій інформації BBC, якою він користується найчастіше. Але персоналізовані новини, здається, розповсюджуються набагато повільніше, аніж соціальні мережі. З одного боку, користувачі Інтернет звикли отримувати інформацію, яку вони шукають, з багатьох сторінок і, можливо, ще не готові створювати власні місця в Мережі. З іншого боку, пошукові системи все ще домінують, у тому сенсі, що потік відвідувачів на більшість сайтів новин продовжує приходити від Google, його конкурентів та за рахунок роботи чисельних сервісів розсилки новин та нагадувань. Тим не менш, тенденція є очевидною: використання персоналізованих домашніх сторінок, подібних до створеної BBC, які в кінцевому рахунку є конкурентами пошуковим системам, поступово стане звичкою широкої Інтернет публіки.

Персоналізовані новини та соціальні мережі є лише двома прикладами з усіх інновацій, які відбуваються у цифрових медіа. А оскільки технології продовжують швидко розвиватися, то як журналісти та видавці збираються відповідати? Чи варто розбиратися із тим, як користуватися усіма цими інструментами, якщо через шість місяців захоплення ними може пройти? Ці технології загрожують чи допомагають редакції збирати та передавати новини?

Шанси є, і у 2009 журналісти скрізь продовжуватимуть експериментувати з найостаннішими цифровими причудами, але розумні редакції призупинять фінансування нових розробок та досліджень щоб переключитись на пошук нових ідей. Хто знає? Незважаючи на те, що 2009 рік прогнозують як непростий для газет, з великою кількістю важкої роботи, розраховані ризики та певна вдача, можливо, дозволять індустрії знайти те золоте яйце в он-лайн, яке усі шукають.

Виключно он-лайнові новинні ресурси швидко збільшуються у кількості

Можливо, наповнювати інформацією друковані продукти стає все важче, але у 2008 році стало з’являтись все більше якісних Інтернет-сайтів. І, можливо, найбільш вражаючим у цьому сенсі є той факт, що The Huffington Post, який відкрився влітку 2005, вже дострибав до Топ-30 американських новинних сайтів, підштовхнутий вгору президентськими виборами, згідно з дослідженнями Nielsen Online. Медіа-експерт, підприємець та біографіст Руперта Мердока – Майкл Вольф (Michael Wolff) – наприкінці 2007 року сповістив про відкриття його «збирача новин» - веб-сайту Newser, як «революції у тому, як саме люди отримуватимуть новини». А вже роком пізніше сайт Майкла Вольфа побачив свого конкурента – Тіна Браун (Tina Brown), колишній головний редактор Vanity Fair та New Yorker, запустила власний виключно новинний вебсайт, The Daily Beast, який подає як зібрані звідусіль та систематизовані в одному місці новини, так і оригінальні авторські матеріали.

Але це – лише високопрофесійні американські приклади. Відносно невеликі витрати на запуск он-лайн ресурсу, доповнені легкістю в збиранні та систематизації інформації, новин та коментарів означають, що ця тенденція неодмінно буде продовжена у 2009. Є лише одна проблема з сайтами, згаданими вище. Збирання та систематизацію інформації та коментарів можна і надалі продовжувати в Інтернет, але що буде з розслідувальницькою журналістикою, якою газети займались протягом двох останніх століть?

Неприбуткова журналістика

Розслідувальницькою журналістикою займатись дорого. Дуже витратна, вона завжди була лідером з усіх інших статей витрат газети. Але із сьогоднішньою присутністю інформації усюди, розслідувальницька журналістика перетворилась на суто витрату. Незважаючи на те, що газета вимагає виключної власності на сенсаційний матеріал, продаючи за рахунок цього як саму газету, так і рекламу навколо матеріалу, читачі сьогодні часто не звертають уваги на оригінальне джерело статей, які вони читають в Мережі. То що ж станеться з цим типом суспільного контролю, який необхідний для демократії?

Декілька неприбуткових нових проектів почали давати відповіді на це питання. Наприкінці 2007 року колишній головний редактор газети, Джоель Крамер (Joel Kramer), вирішив використати свій досвід роботи у друкованому ЗМІ та переніс його в он-лайн, де започаткував неприбуткову Minnpost.com. Колишній головний редактор WSJ Поль Штейгер (Paul Steiger) зробив дещо подібне з ProPublica. The Voice of San Diego та інші подібні сайти скрізь в США роблять собі ім’я як такі, що виконують та подають «серйозні оригінальні репортажі професійних журналістів», а New York Times декларує свій сайт як «видатний» серед усіх Інтернет-ресурсів. Сайт з досліджень з залученням широкої спільноти людей OfftheBus, який є партнерством між Huffington Post та неприбутковою NewAssignment.net, допомагав збирати голоси виборців під час перегонів 2008 року, а Spot.Us, переможець конкурсу Knight News Challenge, збирав пожертви від широкої громади на фінансування дослідницьких публікацій. Навіть колишній газетний аналітик Merrill Lynch - Lauren Rich Fine – повернувся до неприбуткової моделі у 2008 році.

Тримаючи все це в голові, чи не можна сказати, що часи, коли національні та міські газети «копали бруд» з життя політиків та бізнесменів, лишилися у минулому? На сьогоднішній день – ні. Але редакції скрізь знаходяться під надзвичайно важким економічним пресом, та скоротили свій штат, суттєво ускладнивши можливість виконувати ту дослідницьку журналістську роботу, в якій мають потребу їх спільноти та суспільство. Тому не варто дивуватися, якщо будуть з’являтися нові неприбуткові (без дивідендів для акціонерів) зосереджені в Інтернет (з невеликими операційними витратами) підприємства, які будуть заповнювати цю нішу.

Партнерства між конкуруючими газетами

У той час, як багато редакцій скорочують штат, послуги інформаційних агенцій мали б користатися вищим попитом, ніж коли-небудь раніше. Але у 2008 році Associated Press, найбільша агенція новин у світі, констатувала падіння попиту на послуги. Декілька видавців повідомили про відмову від послуг, частково внаслідок підвищення їх вартості та через нарікання на невисоке співвідношення їх якості та ціни.

А деякі газети, навпаки, почали об’єднувати зусилля, навіть незважаючи на те, що є конкурентами. Наприклад, газети в Огайо та Флориді, географічне покриття яких перетинається, почали обмінюватись статтями і навіть поєднувати свої бюро. Це не тільки дозволить їм зекономити гроші, але й вивільнить час репортерів, які зможуть потрапити в інші місця та зробити матеріали. У існуючому економічному кліматі ця тенденція буде продовжуватись, і не без впливу на індустрію в цілому.

Деякі традиційні «мисливці за новинами» можуть посперечатися, що дві газети, які пишуть про те саме в одному й тому ж регіоні додають читачам глибину і розкривають більше фактів, що у протилежному випадку може призвести до втрати читачів. Це може бути правдою. Але чи це насправді гірше - тримати на одній події двох репортерів, щоб вони зібрали на один чи два елемента інформації більше, якщо десь в іншому місці можуть бути зовсім інші приводи для написання матеріалу? А що можна сказати про велику кількість фотожурналістів, яких різні видавництва направляють на одну прес-конференцію чи подібну подію, в той час коли об’єкт не рухається надто активно? Чи насправді необхідно отримувати усі ці фотографії? Чи не можуть бути фотографії просто спільними? Без сумніву, це питання, які обмежені в грошах редактори та видавці задають собі просто зараз. Отже, варто очікувати збільшення крос-корпоративної кооперації у 2009 році.

Чи насправді друковані ЗМІ під загрозою?

Ми казали це раніше, і ми будемо казати це знову: друковані ЗМІ не помирають! Але, маючи на увазі тенденції минулого року, сукупне покриття друкованих ЗМІ значно скоротиться. По меншій мірі, у західних націях.

На протязі останніх місяців 2008 року видавці боролись із наслідками зростання витрат на друк та дистрибуцію. У жовтні видання The Christian Science Monitor, маяк якісної американської журналістики, оголосило про припинення щоденного виходу. У середині грудня Detroit Free Press, яка перед тим виграла ліцензію на право мовлення, вирішила обмежити доставку до осель для п’ятничних та недільних випусків, одночасно об’єднавши щоденні роздрібні випуски до одного «зошита». А зовсім нещодавно Американське Товариство Редакторів Газет (American Society of Newspaper Editors) оголосило при рішення прибрати слово «папір» (paper) із своєї назви. [Відповідно, назва змінилась на «Американське Товариство Редакторів Новин» - прим. Ред.]

Що усі ці скорочення означають для газетної (= новинної «паперової») індустрії? Із зменшенням накладів скрізь по західному світу, це означає суттєву економію. Номери газет, які виходять у будні, часто є збитковими. Отже, скорочення витрат на друк цих газет має покрити будь-які втрати від зменшення рекламних надходжень в ці ж саме газети.

Імовірно, питання, яке видавці мають задати собі, є таким: «Чи скорочення друкованого продукту є важливим для читача?» Безумовно, скорочення змінять обличчя газетної індустрії. Але, врешті решт, медіа компанії займаються бізнесом з «дистрибуції» новин – а не бізнесом з дистрибуції новин на «папері» (від англійського news”paper”= «новини на папері», тобто, газета). І доти, поки їх новини публікуватимуться, медіа компанії будуть надавати свої послуги суспільству.

Автор: Джон Бьорк (John Burke), 19 грудня 2008

Оригінал: http://www.editorsweblog.org/analysis/2008/12/the_year_in_newspapers_2009.php

Джерело, переклад: Redactor.uapp.org

Додати коментар

Ім'я, Прізвище* E-mail Захист від спаму* Текст повідомлення*  

Додати коментар