Яка "джинса" гірша?

Реклама - це не новина
Навіть маленькі діти розуміють, що реклама це швидше казка, ніж реальність. Бо скільки шоколадних батончиків не з`їси - роботом-трансформером не станеш. І від енергетичного напою крила виростають лише в анімованих персонажів з телевізора. Хоч це не заважає рекламі бути ефективною і впливати на наш вибір того чи іншого товару або послуги. Та без скандалів не тут обходиться. Так, недавно один всесвітньо відомий виробник косметики програв суд організації зі захисту прав споживачів, коли з'ясувалося, що в рекламі засобу для збільшення довжини вій, знімалися моделі з накладними віями. Втім, кожен споживач знає, що рекламу треба сприймати критично, адже за нею в першу чергу стоїть бажання виробника продати свій товар. Давайте зізнаємося відверто - ми НЕ довіряємо рекламі.

...а новина - це реклама?
В дуже широкому розумінні будь-яка новина є певним чином рекламою чи антирекламою. Адже за кожним інформаційним повідомленням завжди є конкретна подія. А навколо кожної події завжди існує переплетення інтересів різних людей, бізнесу, політики. Виверження вулкану в далекій Ісландії призводить до мільярдних збитків авіаперевізників цілої Європи.
І значну роль в цьому відіграють саме мас-медіа, які інформують про пересування хмар попелу, небезпеку перельотів в повітрі, забрудненному вулканічним порохом etc. Але в той самий час виграють туристичні фірми, які організують екскурсії для охочих подивитися на вулкан, який прокидається раз на двісті років. Або залізниці, котрі перевозять мільйони людей, що втратили надію дістатися в пункт призначення літаком.
Це приклад глобальної події, яка торкається інтересів величезної кількості людей. Проте, навіть замітка в муніципальній газеті про, скажімо, поганий стан тротуарів на вулиці провінційного містечка, також зачіпає чиїсь інтереси. В результаті підрядник, що має стежити за якістю доріг, може втратити контракт, а виробник плитки з сусіднього міста навпаки отримає шанс дістати вигідне замовлення на ремонт тротуарів.
Що ж в такому випадку відрізняє новину від реклами? Об'єктивність і повнота у подачі інформації. Це означає, що чесний журналіст подає позиції всіх зацікавлених сторін, що дає можливість суспільству самому оцінити ситуацію. Навіть у випадку з підрядником для облаштування доріг, коли все виглядає начебто очевидним, може з'ясуватися, що попередня фірма не отримала вчасне фінансування з вини мерії. А новий контракт не лише обійдеться дорожче, але водночас означатиме втрату робочих місць. Адже новий підрядник з іншого міста!

Напівправда гірша за брехню
Ми легко можемо відрізнити рекламу від новини і навпаки. Але як бути у випадку з джинсою, яка, будучи рекламою, маскується під новину? Візьмемо наразі цілком вигадану ситуацію. Уявімо собі, що в ранковій газеті читаємо наступне повідомлення: "Незалежні експерти провели дослідження цигарок популярних марок на вміст канцерогенних речовин.
Результати виявили, що найменше формальдегідів - у цигарках марки "А". Тоді як у цигарках марки "Б", "В", "Г" і "Д" вміст формальдегідів був у 2-3 рази вищим. Як відзначив представник компанії ВАТ "А-Табакко", подібних результатів вдалося досягти завдяки новим методам очищення тютюну та використанню революційних композитних фільтрів".
Не-курець, можливо, взагалі не зверне увагу на цю замітку. Але в Україні багато курців. Ми посідаємо друге місце в Європі за кількістю залежних від тютюну як серед чоловіків, так і серед жінок. В нашому випадку це означає, що майже кожен другий читач зверне увагу на дану публікацію. І єдиний висновок, який він може зробити з прочитаного - краще курити цигарки "А", вони не такі шкідливі і менше шансів захворіти на рак.
Тут є відразу кілька аспектів, на які слід звернути увагу. По-перше, маємо справу з неналежним маркуванням, адже йдеться по-суті, про рекламу. Але рекламу, що видає себе за новину, чим позбавляє читача можливості критично поставитися до інформації: ми не довіряємо рекламі, але довіряємо новинам. До того ж така реклама, не будучи вбрана у "джинсовий" одяг, просто не мала б шансів бути опублікованою.
Адже в рекламному бізнесі заборонені порівняння з торгівельними марками конкурентів. Отже це також приклад нечесної конкуренції. Ще один момент - в замітці нічого не сказано про методологію експерименту. Тобто наведені дані не є повними і ми не знаємо чи цигарки "А" справді менш канцерогенні. Бо, навіть якщо інформація правдива, формальдегіди лише одна з десятків шкідливих сполук, що містяться в цигарковому диму. Можливо за іншими показниками цигарки компанії "А-Тобакко" навпаки поступаються конкурентам. І, нарешті, по-третє, тютюнопаління є надзвичайно шкідливою звичкою. І будь-які цигарки є смертельно небезпечними (власне тому в Європі заборонили використовувати назву "легкі цигарки", як таку, що вводить в оману).
Цей приклад показує як комерційна "джинса" маніпулює громадською думкою і наскільки небезпечними можуть бути наслідки такої напівправди. Повторюся, це вигадана замітка. Проте в українській пресі періодично з'являються повідомлення про всілякі конкурси алкогольних напоїв - аналогічні і за формою, і за змістом.

Четверта влада чи п`яте колесо?
В демократичних суспільствах мас-медіа називають четвертою владою - поряд із законодавчою, виконавчою і судовою. І чим демократія працює ефективніше, тим сильніша влада ЗМІ. У Великобританії газетне розслідування нецільового використання коштів окремими депутатами-лейбористами фактично позбавило їх шансів втримати владу на наступних виборах. Йдеться не про мільйони фунтів, ні. Наприклад, прем`єра Гордона Брауна спіймали на тому, що він мав необережність взяти на фіктивну посаду садівника, оплачувану з британської казни, свого брата. Це приклад того, як одна публікація може коштувати посади чи політичної кар'єри навіть прем'єр-міністрові чи президентові країни.
Звичайно, Україні, з її політиками-олігархами і браком традицій правової держави, далеко до такого рівня контролю громадськості над владою. Скандали у ЗМІ, від яких здригнулася б аж до фундаменту не одна супердержава світу, в нас з`являються мало не щотижня і, як правило, без жодних наслідків для їх фігурантів. Виникає логічне запитання: для чого взагалі розміщувати політичну джинсу, якщо ЗМІ і так ні на що не впливають?

"Джинса" - політична корупція
Медіа-експерти відзначають стрімке зростання кількості замовних матеріалів в українських ЗМІ. Фактично, ми переживаємо розквіт "джинси". І він невипадково співпадає з однією дуже важливою подією. Після Помаранчевої революції 2004 року Україна отримала електоральну демократію. Це означає, що в країні проходять чесні вибори.
Позаяк через політичну кризу останні 5 років країна жила у перманентній виборчій кампанії, а майже всі політичні мейджори змагалися між собою в популізмі, ЗМІ стали розглядатися політиками як вирішальний ресурс для утримання високого рейтингу. За рівнем корупції Україна має одні з найгірших показників у світі. Тож немає нічого дивного в тому, що корупційні схеми були перенесені і на стосунки між політиками і журналістами. Насправді немає принципової різниæ між продажним депутатом, який бере гроші в обмін на свій голос, і журналістом чи редактором, який, за окремий хабар, подає новину під "правильним" ракурсом.
В обох випадках йдеться про політичну корупцію, яка несе пряму загрозу демократії і позбавляє громадян можливості контролювати владу. Про такі суспільства кажуть, що влада в них належить народові лише у день виборів. І ще одне. Нормальна журналістика завжди є в опозиції до влади. Якщо ви бачите заголовок на кшталт: "Уряд виконав свої соціальні зобов`язання" - перед вами або примірник держвидаву часів Кучми, або - проплачена "джинса". Просто викиньте цю газету, не марнуйте свій час і гроші.

Коли "джинса" - це менше зло
Сама по собі політична "джинса" є ганебним явищем. Утім, на відміну від корупæї у владних кабінетах, із замовними матеріалами в ЗМІ не можна боротися на рівні законодавства чи держави. Це все одно, що судити за статтею Кримінального кодексу дитину, яка забрала чужу лопатку з пісочниці. Бо "джинса" - це дитяча хвороба ще незрілої української демократії. Судіть самі, якщо опозиція, хай за гроші, але може розмістити інтерв`ю свого лідера в газеті опонентів, а влада мусить платити за свої агітаційні матеріали в комерційних виданнях - це означає, що в æй країні існує плюралізм думок у ЗМІ і - хай недосконала - але демократія.
За місяць березень 2010р. ІМІ фіксує різке скорочення кількості замовних матеріалів в донецьких мас-медіа. Хотілося би вірити, що це свідчення зростання ролі мас-медіа в житті держави, усвідомлення журналістами свої суспільної місії і т.д. і т.п. Але будемо відверті, якщо це тенденція, то йдеться мабуть про зовсім інші процеси. Порівняно з якими "джинса" - це менше зло.

Андрій Сайчук для ІМІ

Додати коментар

Ім'я, Прізвище* E-mail Захист від спаму* Текст повідомлення*  

Додати коментар