Видавничі віруси: Те, на що вчора хворіли книжки, завтра зачепить газети

Олександро, нині видавці й розповсюджувачі преси в один голос говорять про «колапс розповсюдження». Як вам бачиться ситуація із розповсюдженням книжок і преси в Україні?

- Щоб не вдаватися до неправомірних узагальнень, зазначу, що роздрібний продаж книжок і преси має суттєві відмінності. Передовсім через розмір приміщення, який потрібен для цього розповсюдження. Пресові кіоски – це завжди і скрізь поширене і доступне явище, вони можуть стояти в різних місцях, тимчасом як книгарні потребують стаціонарних приміщень. До того ж таке приміщення є дорожчим, ніж кіоск, якщо ви розумієте, про що я говорю. Тому книгарні, як динозаври, першими зазнали удару, ніж маленькі й мобільні кіоски, які почали інтенсивно зачищати лише перед Євро – 2012. Книгарням набагато раніше винесли вирок «Ваші приміщення є дорожчими, ніж ваш бізнес». У медіа ця війна між баблом і злом тільки починається. Адже у порівнянні з виторгом від шоколадок, сувенірів і цигарок, пресові кіоски виявилися настільки ж неконкурентоспроможними, як і книгарні перед бутіками. І якби ви знали, як важко було кілька років тому пояснювати журналістам і редакторам великих медіа, що ринок не завжди правий, і що аргументація «ми закриємо усі книгарні на Хрещатику, бо книгарні не дають того виторгу, що бутіки», є не природним відбором ринку, а викривленою системою суспільних пріоритетів. Ми безперервно зверталися за підтримкою до тих же друкованих ЗМІ, і, як правило, нас не розуміли.

Так само газети нас не розуміли, коли ми говорили про програми промоції читання. Ми попереджали, що спочатку люди перестають купувати книжки, а потім журнали і газети, а ще потім настане так звана проблема «вторинної неписьменності», коли людина, яка колись училась у школі і вміла читати, стає нездатною прочитати рекламне оголошення й усвідомити його зміст. Це дорога в один кінець. Ми багато разів збиралися на круглі столи і зі Спілкою журналістів, і з видавцями періодичної преси, і начебто говорили про таку взаємну підтримку і взаємодопомогу, але далі цих розмов нічого не просунулося. Медіа ставилися до книжок як до бідних родичів. У них завжди був аргумент: інформація про книжки і про читання не є рейтинговою. А відтак медіа розуміє промоцію читання як гуманітарну підтримку. Або ж вважає рецензію рекламною інформацією.

Але зайнявши позицію, що нова книжка в українській літературі не є гідним інформаційним приводом, а письменники не є ньюзмейкерами першого ешелону, мовляв, куди їм до політиків і поп-зірок, медіа створили у своїх читачів відчуття, що їм не потрібно читати для того, щоб нормально функціонувати в суспільстві. І таким чином підпиляли гілку, на якій сиділи самі.

Якщо повернутися до розповсюдження преси і книжок. Розповсюджувачі газет говорять про те, що супутні товари дають їм більше надходжень, ніж розповсюдження преси...

- Точно те саме відбувалося з книготорговельною мережею ще на початку 90-х. Коли дозволили приватизацію приміщень, в Україні налічувалося понад 2 тисячі тільки книгарень «Укркниги», без мережі УКООПспілки. Це гарна розгалужена мережа, якраз достатня для такої країни, як наша з її кількістю населення і територією. У процесі приватизації книгарні одразу перепрофілювалися під торгівлю іншими товарами, тому що так було вигідніше.

Ще раз наголошу: справа в пріоритетах. Очевидно, якщо комусь хочеться витрачати гроші тільки на споживчі товари і розваги, якщо книжка і друкована преса не входить в споживчий кошик більшості українських громадян, то вони й не будуть «нас» купувати. Для мене є загадкою, чому в Польщі є дві великі загальнонаціональні газети «Газета виборча» і «Жеч Посполіта» із кількасот тисячними тиражами. Це серйозні газети, які знаходять свого споживача. А в нас великий тираж мають хіба що таблоїди. Говорити, що українці мають інший менталітет чи інший шлях історичного розвитку – це просто наївно. Щось не так в суспільному сприйняті важливої інформації, яку дають і книги, і ЗМІ.

- Який критерій, на ваш погляд, є важливим для порівняння двох сегментів видавничого ринку – книжкового і медіа?

- Рівень заробітних плат. В успішних мас-медіа заробітки набагато вищі, ніж в успішних книжкових видавництвах. Для коректора з видавництва медіа є привабливим місцем роботи з ласою зарплатою.

- Зараз на видавничому ринку є такий термін «позаринкові гроші…», про які часто говорять, що вони руйнують медіаринок…

- У видавців книжок такої проблеми немає. Якщо політики й дофінансовують книжкові видавництва, то це взагалі непомітно на ринку. Що з того, як з’явиться якась книжка, гроші на видання якої виділив політик чи олігарх? Видавці дискутують про державні програми «Українська книга» чи Державну бібліотечну програму, але в найкращому разі ці дві програми в сумі – сорок мільйонів гривень, а часто – набагато менше, тобто, це приблизно 8-10% від сукупного річного обороту українських видавництв.

Що, на вашу думку, краще для розвитку ринкових механізмів: присутність позаринкових грошей чи їх відсутність?

- Позаринкові гроші породжують паразитарні тенденції. Якщо навіть порівнювати за єдиним згаданим нами критерієм – рівнем зарплат, то працівники медіа починають розуміти, що можуть дуже легко втратити цю хорошу добре оплачувану роботу, і вже з часом не виконують роль «сторожових псів демократії», а служать власникам. Хай і стримуючи нудотні позиви, але служать вірно. Очевидно, що в кожній редакції є хтось, хто пише тільки те, що вважає за потрібне, висловлює свою особисту думку. Але з часом ці всі межі розмиваються. Є щось неправильне в цій ситуації із ЗМІ. Але в книжковій теж. У книжкових видавництвах немає позаринкових грошей, але часто і взагалі ніяких грошей немає. Видавці, що спеціалізуються на складних, інтелектуально і трудомістких продуктах, як енциклопедії, словники чи академічні видання творів, отримують відносно невелику винагороду, на межі мінімуму забезпечення своїх життєвих потреб. Мало хто з них може собі дозволити відвідувати хороші театральні гастролі чи купувати вдосталь книжок. А ще ж є потреба професійного розвитку: курси, поїздки на міжнародні ярмарки, фестивалі, конференції. На жаль, більшість з переліченого недоступна значній частині працівників видавництв. Що приводить до їх поступової деградації, зниження якості роботи. Ось, по суті, дві сторони українського видавничого ринку – або «татові» гроші, або безгрошів’я.

За моїми спостереженнями, ті проблеми, з якими спочатку стикаються книжники як більш уразливий сегмент видавничого ринку, потім настигають і друковані медіа. Тож які виклики є актуальним для книжкового ринку нині, щоб медіа знали, до чого їм готувати своє серце?

- Поширення електронних видань. Це вже призводить до зниження закупівлі книжок в інших країнах світу, люди переходять на електронні варіанти. Але проблема в тому, що у США, приміром, люди платять за електронну версію, а в нас не хочуть і не скоро будуть платити. В тій же Польщі зараз є дуже сильний громадський тиск, щоб не платити за електронний контент. І уряд не витримав цього тиску, підтримав ці вимоги. А оскільки в нас соціалістичні погляди ще сильніші, ніж в поляків, я припускаю, що скоро питання оплати буде стояти дуже гостро. Якщо воно не буде вирішене, то це призведе до руйнування видавництв. А що потім робитимуть автори, я просто не уявляю. Звісно, вони можуть вивішувати в соцмережах свої нередаговані тексти, але враховуючи, як деградувала система української освіти, то не виключено, що найпопулярнішою мовою скоро стане так звана албанська. Я би ще могла якось це сприйняти, якщо йдеться про художню літературу, але не можу уявити собі науково-популярної, професійної, академічної чи енциклопедичної літератури, яка би не пройшла через руки фахового редактора.

Можете уявити ситуацію, що видавці і книжок, і медіа об’єднаються для розв’язання спільних проблем? Чим вигідне таке об’єднання з одного боку для книжників, з другого – для медіа?

- Я вірю в те, що якісь тверезомислячі люди повинні зрозуміти, що це справді вигідно, що потрібно поступитися амбіціями, хто буде найголовніший у цьому альянсі, а хто буде на других позиціях і дійти до переконання, що без такого об’єднання всі загинуть. Медіа мають виконувати те, для чого вони є – формувати громадську думку. Вони повинні повсякчас писати, що українські діти пропадуть без читання, що вони найматимуться на роботу до китайців і турків. Що китайці і турки прийдуть керувати Україною, бо у цих країнах з освітою все нормально.

Отже, медійники можуть в цей альянс принести формування громадської думки, а книжники?

- Досвід боротьби. Ну і, звісно, найголовніше – книжки.

Які спільні ініціативи на сьогоднішній день є найактуальнішими?

- Податковий кодекс. Що б не казав Микола Азаров, але у проекті змін до податкового кодексу чорним по білому написано, що пільги для друкованої продукції знімаються. А оскільки пільги на упаковку та етикетку не розповсюджувалися, то лишаються тільки книги і друковані ЗМІ. Треба об’єднатися і з’ясувати це питання до кінця. Але тимчасом, як видавці книжок активно виступають, протестів від ЗМІ я не чула. Більше того, Форум видавців підготував розгорнутий коментар-прогноз про те, що зняття ПДВ загрожує тим, що ціни на книжки, які й зараз чималі, зростуть удвічі. Підвищенням ціни це загрожує і друкованим медіа. Але в жодному виданні я не побачила аналізу цієї теми. Той коментар, який підготували ми, більше зацікавив онлайн-видання, а для багатьох газет ця інформація виявилася нецікавою. Чому? На що вони розраховують? Що їх це не зачепить?

І друге питання: ми можемо разом тиснути щодо питання дистрибуції й точок продажу. Це важкі питання, оскільки зав’язані на одному з найкорупційніших в нашій країні – земельному праві. Отже, вирішувати його треба разом, добиваючись максимального резонансу.

Ще одна спільна кампанія – промоція читання. Тут у книжників є багато цікавих напрацювань, якими ми залюбки поділимося з колегами. Адже без допомоги медіа будь-які соціально-промоційні ідеї не реальні.

- Наостанок провокаційне питання: коли помруть газети?

- Мені не хочеться робити таких прогнозів, бо в якомусь сенсі доля паперової газети та паперової книжки є казковою: жити разом і померти в один день. Зрештою, головне не те, з чого будуть читати книжки і газети – з паперу чи з електронного носія, а що в них буде написане і чи усвідомлюватимуть наші читачі, що їм це читання потрібне. Хоча б на рівні з пивом, шоколадками й цигарками.

Леся Ганжа, Редакторський портал

Додати коментар

Ім'я, Прізвище* E-mail Захист від спаму* Текст повідомлення*  

Додати коментар