Потрібно розрізняти інтерв’ю та інформаційний запит

Медіа-юристи і журналісти спочатку були шоковані цією нормою‚ адже в буквальному розумінні вона означала фактичну втрату цього жанру. Але ми провели системний аналіз законодавства … і все стало на місця.

Відповідно до Конституції України‚ кожен має право вільно збирати‚ зберігати‚ використовувати та поширювати інформацію. Відповідно до Закону України «Про інформацію»‚ інформація – це відомості про події та явища‚ що відбуваються у державі‚ суспільстві‚ навколишньому природному середовищі. Всі громадяни України‚ юридичні особи мають право на інформацію. Це право гарантується обов’язком органів влади‚ місцевого самоврядування надавати інформацію про свою діяльність та прийняті рішення‚ вільним доступом до архівних фондів‚ статистичних даних тощо. Вся інформація не віднесена у встановленому спеціальним законом порядку до таємної чи конфіденційної – є відкритою‚ тобто доступ до неї не може бути заборонено. Більше того‚ відповідно до того ж Закону «Про інформацію», ніхто не може обмежити особу у виборі форм і джерел отримання інформації. А у журналістів є ще й спеціальні права, передбачені Законом «Про друковані ЗМІ (пресу) в Україні»‚ зокрема‚ бути прийнятими посадовими особами органів влади‚ підприємств‚ установ‚ організацій.

Конституція передбачає‚ що інформацію можна збирати усно‚ письмово або в інший спосіб – на вибір того‚ хто звертається за інформацією. Так само‚ Закон «Про інформацію» передбачає‚ що відповідь на інформаційний запит може бути надано усно‚ письмово‚ по телефону‚ на брифінгу тощо.

На практиці це означає‚ що коли журналіст звертається з інформаційним запитом щодо подій у суспільстві‚ державі‚ навколишньому середовищі або ж за іншою відкритою інформацією‚ то він може визначити джерело і форму отримання інформації. За жанром це може бути інтерв’ю‚ а за правовим регулюванням це буде інформаційний запит. Узгодження таких матеріалів перед публікацією є правом журналіста‚ але не обов’язком. Відповідальність журналіст буде нести у разі поширення недостовірної інформації. А не тому‚ що з посадовою особою не узгодили інтерв’ю.

У судовій практиці розгляд спорів щодо інтерв’ю зосереджується на тому, говорив чи не говорив певну фразу посадовець. Журналістами надавалися докази – диктофонний запис‚ короткий запис у блокноті‚ свідчення іншого журналіста. Судова практика з цього питання позитивна для журналістів.

Іноді інтерв’ю може бути спільною творчою працею - роздуми‚ мемуари‚ оповіді‚ бувальщини‚ тобто тема не стосується посадових обов’язків особи‚ яка дає інтерв’ю. У цьому разі інформацію не зобов’язані надавати на запит‚ інформація не є суспільно-значимою. Погодьтесь‚ щодо таких інтерв’ю можна повідомити, де і коли воно вийде‚ уточнити гонорар (відмову від нього)‚ узгодити текст.

Тож спокійно виконуйте свою роботу, адже виконання журналістом своїх професійних обов’язків перебуває під захистом ст. 34 Конституції України, ст. 9, 10 ЗУ «Про інформацію», ст. 26 ЗУ «Про пресу», ст. 56 ЗУ «Про телебачення». Ви маєте право вільно отримати інформацію, а органи влади зобов’язані її надавати. Інтерв’ю є твором дуже рідко. Як правило, інтерв’ю як журналістський жанр у правовому сенсі є усним інформаційним запитом і регулюється правовими нормами, зазначеними вище.

Президент Асоціації медіа-юристів Тетяна Котюжинська, Телекритика

Додати коментар

Ім'я, Прізвище* E-mail Захист від спаму* Текст повідомлення*  

Додати коментар