Підписка на новини УАВПП

 
Реєстрація
Забули пароль?

Партнери УАВПП

Посольство США Представництво Програми розвитку ООН в Україні Coca-Cola


15 січня 2007

Журналістський мартиролог-2006

Facebook Twitter LiveJournal

Американський Комітет захисту журналістів зібрав докладні дані про кожного репортера у світі, вбитого під час виконання своїх професійних обов’язків за останні півтора десятиліття.

Встановлено сумний рекорд. В Іраку загинуло більше репортерів, ніж під час війни у В’єтнамі. Більше, ніж у будь-якій іншій країні світу. Саме з Іраку надійшло повідомлення про загибель першого журналіста у новому, 2007 році. 5 січня у Багдаді загинув оператор APTN Ахмед Хаді Наджі.  І ще один красномовний факт. До першої трійки країн-убивць увійшла Росія.  

Загинули:

2006 р. (до 18 грудня включно) – 55 репортерів

2005р. – 47 репортерів

2004р. – 57 репортерів

2003 р. - 40 репортерів

2002 р. - 21 репортер

2001 р. - 37 репортерів

2000 рік – 24 репортери

1999 рік - 36 репортерів

1998 рік - 24 репортери

1997 рік - 26 репортерів

1996 рік - 26 репортерів

1995 рік - 51 репортер

1994 рік - 66 репортерів

1993 рік - 57 репортерів

1992 рік - 42 репортери 

Країни-убивці:1. Ірак – 932. Алжир – 603. Росія - 444. Колумбія – 395. Філіппіни – 32  6. Індія - 22 7. Боснія - 198. Туреччина - 18 9. Руанда - 1610. Сьєрра-Леоне – 1611. Таджикистан - 1612. Сомалі - 1413. Бразилія - 1414. Афганістан - 1415. Мексика - 1316. Бангладеш - 1217. Пакистан - 1218. Шрі-Ланка -919. Ангола - 820. Югославія - 8 

Мартиролог-2006 – один із  найдовших серед тих, які КЗЖ оприлюднила з 1992 року. До того ж, він може виявитися неповним. Цей мартиролог не охоплює увесь грудень, а обставини загибелі ще 30 журналістів розслідуються, як і доля двох журналістів, які пропали безвісти.  Найбільший резонанс у світі викликало торік убивство мужньої російської журналістки Анни Політковської, яка викривала страхіття чеченської війни.   

Афганістан - 3

Абдул Кодус, телестанція «Аріана», 22 липня, Кандагар

Кодуса - оператора приватної телестанції - було вбито під час подвійного акту самогубства, вчиненого смертниками у Кандагарі. Згідно з повідомленням кабульського Комітету захисту афганських журналістів (КЗАФ), він прибув на місце події, коли другий нападник, обв’язавшись стрічкою з вибухівкою, підірвав себе. Кодус помер від поранень у голову у лікарні.

 

Згідно з джерелами КЗЖ, 25-річний оператор працював на кабульській телестанції упродовж 8 місяців.

 Відповідальність за вибухи, внаслідок яких загинули також два канадських вояки і декілька цивільних осіб, взяв речник «Талібану». 

Карен Фішер, «Німецька хвиля», 7 жовтня, БагаланХристіан Штруве, «Німецька хвиля», 7 жовтня, Багалан

30-річну Фішер і 39-річного Штруве застрелили у наметі, де вони розташувалися на шляху поблизу м. Багалан. Особисте майно загиблих ніхто не забрав. 

«Німецька хвиля»повідомила, що недавно журналісти побували на місці здійснення ряду проектів ЮНІСЕФ на півночі Афганістану і прямували до центральної провінції Баміян. Цей район, хоч і вважається спокійнішим, ніж інші частини країни, не контролюється повністю урядом і збройними силами НАТО.

 Місцева поліція затримала й допитала двох підозрюваних осіб. Міністерство внутрішніх справ, яке розслідує справу, повідомило, що з’ясувати мотиви вбивства відразу не вдалося. 

Венесуела - 1

Хорхе Агірре, Кадена Капрілес («ель-Мундо»), 5 квітня, Каракас

60-річного Агірре – фоторепортера мережі «Кадена Капрілес», що публікує газету «ель Мундо», застрелили, коли він наближався до учасників демонстрації. Він отримав завдання зробити знімки відремонтованого стадіону, заявив КЗЖ редактор газети Енріке Рондон. У той час там відбувалася демонстрація з вимогою придушити кримінальну діяльність. Тож, завершивши зйомки стадіону, Агірре вирішив відзняти подію.  В автомобілі з фірмовим редакційним знаком він наближався до учасників маніфестації. У цей час до нього під’їхав мотоцикліст. Він вимагав, щоб водій зупинив авто. Коли той запитав «навіщо?», почув у відповідь, що той – представник влади. Та мотоцикліст не пред’явив посвідчення, тож водій не дослухався і їхав далі. Мотоцикліст - за ним. Тієї миті, як Агірре виходив з авто з камерою, мотоцикліст тричі вистрелив у нього. Агірре ще спромігся зняти спину убивці, який тікав із місця події. З допомогою інших водій посадив Агірре в авто і доправив до лікарні. За декілька годин журналіст помер. 13 квітня за підозрою в убивстві було арештовано колишнього офіцера поліції Бориса Леніса Бланко. Співробітники національної кримінальної поліції затримали його, коли колишній колега упізнав у ньому таємничого мотоцикліста. Слідчі обшукали будинок Бланко і виявили докази його причетності до кримінального злочину. У червні Бланко, звинувачений в убивстві й у тому, що видавав себе за представника влади, постав перед судом у Каракасі. Натомість, за звинуваченням у приховуванні злочину було затримано офіцера столичної поліції Чарлі Брісеньйо.  

Китай – 1

Ву Джангу, «Тайджоу Ваньбао», 2 лютого, ТайджоуЗаступник головного редактора вечірньої газети «Тайджоу Ваньбао» Ву помер від тяжких поранень, яких завдала йому дорожня поліція у східному приморському місті Тайджоу. 41-річний журналіст загинув за кілька місяців після госпіталізації. 

Згідно з повідомленнями міжнародних інформаційних агентств, поліція вчинила напад на Ву 20 жовтня 2005 року за публікацію викривального матеріалу про завищену платню за видачу прав на водіння мотоциклами. Наступного дня десятки представників дорожньої поліції з’явилися у редакції газети, витягли заступника редактора з офісу й насильно посадили у поліцейську машину.

 

Агенція Сіньхуа повідомила, що за організацію нападу було усунено з посади вищого офіцера поліції Лі Джаньгуо. Він вимагав, щоб газета вибачилася за публікацію, і це призвело до суперечки з Ву. Натомість, «Тайджоу Ваньбао» відмовлялася це зробити, оскільки матеріал був написаний у співпраці з урядовими органами.

 

Представника місцевої журналістської організації заявив, що влада намагалася запобігти публікації у медіа повідомлень про смерть Ву.

 Згідно з розслідуванням КЗЖ, журналісти, які викривають злочинність і корупцію на місцевому рівні, дедалі частіше зазнають нападів із застосуванням насильства.  

Колумбія - 2

Густаво Рохас Габало, радіостанція Пансену, 20 березня, Монтеріа.

14 лютого у м. Монтерії, що у провінції Кордоба, невпізнані бандити стріляли в 56-річного Рохаса – ведучого «Шоу де Ель Габа». 20 березня він помер у лікарні м. Медельїн – адміністративного центру провінції Антіокіа.

 

Двоє осіб під’їхали до Рохаса на мотоциклі, коли той відчиняв авто біля крамниці. Свідки розповіли, що один нападників скочив з мотоциклу, почав з ним сперечатися і двічі вистрелив з близької відстані. Одна куля розтрощила Рохасу ключицю, від другої він зазнав серйозних поранень у голову.

 

Рохас переніс декілька операцій у лікарні Монтерії. Згодом для проходження спеціально курсу лікування його перевели до клініки Медельїна, та це не врятувало йому життя.

 

Відомий як «Ель Габа», Рохас працював на радіо упродовж понад 30 років. Його популярне «Ель шоу де Ель Габа» складалося з музики, новин і коментарів, в яких він часто викривав корупцію в урядових колах. Серед слухачів він набув репутації виразника соціальних і політичних проблем, які їх хвилюють.

 У квітні місцева поліція арештувала у зв’язку з убивством Рохаса чотирьох осіб. Місцевий прокурор заявив КЗЖ, що двоє з них належать до воєнізованих угруповань. Усі четверо заперечували причетність до злочину. За словами прокурора, головним мотивом убивства вважається його журналістська діяльність - передусім, критика місцевих чиновників і воєнізованих угруповань. Місцеві репортери заявили КЗЖ, що його жорсткі коментарі спричинили помсту.  

Атілано Сегундо Перес Барріос, радіостанція «Віхіа де Тоделар», 22 серпня, Картахена

52-річного Переса – ведучого щотижневої програми «Ель Діаріо де Маріалабаха» - убив невпізнаний нападник. Близько 9 години вечора він проникнув у квартиру журналіста і двічі вистрелив йому у живіт. Нападник утік на багажнику мотоцикла, а журналіст помер у лікарні.

 Місцеві репортери розповіли, що Перес постійно критикував владу та напіввійськові угруповання. Задля цього він орендував для своєї програми годину ранкового часу на радіостанції «Віхіа де Тоделар». Шоу Переса було присвячено переважно новинам з його рідного міста Маріалабаха. Прокурор, який розслідує справу, заявив КЗЖ, що Перес виїхав звідти через погрози, пов’язані з роботою. Місцева влада вважає, що убивство пов’язане з коментарями журналіста про безчинства воєнізованих угруповань, хоч не виключає повністю інших мотивів. Голова місцевої спілки журналістів Хайро Баена розповів КЗЖ, що Перес часто викривав урядову корупцію. У своєму останньому шоу він звинуватив п’ятьох кандидатів на посаду мера міста Маріалабаха у тому, що їх фінансують воєнізовані формування. Рідні Переса заявили КЗЖ, що йому неодноразово погрожували смертю. Десять років тому Перес був членом міської ради Маріалабахи і депутатом асамблеї провінції Болівар, однак після того не займався політикою. Він не був правником, але надавав допомогу у судових справах, пов’язаних із місцевою транспортною системою. Начальник місцевої поліції повідомив КЗЖ, що слідчі виявили двох осіб, яких вважають ймовірними виконавцями злочину. Та за декілька днів їх знайшли мертвими.  

Індія - 1

Праглад Гоала, «Асомія Хабар», 6 січня, Голагат.

32-річного Гоалу убили поблизу його будинку після публікації у щоденній газеті «Асомія Хабар» серії його статей про причетність чиновників лісництва до контрабанди лісоматеріалів. Він їхав на мотоциклі, коли його протаранила вантажівка. Коли на місце події прибула поліція, на його тілі було декілька ножових поранень. Це сталося в окрузі Голагат, у північно-східному штаті Ассам.

 Місцеві журналісти повідомили КЗЖ, що у зв’язку з убивством поліція арештувала лісника, який погрожував Гоалі, однак його звільнили під заставу. Арештували ще двох підозрюваних, та досі справу не розкрито.   

Індонезія - 1

Герліянто, «Радар Сурабая» і «Джимбер Виженер», 29 квітня, Проболінго

40-річного репортера Герліянто убила група нападників, коли він їхав на мотоциклі путівцем у лісовій місцевості. Трагедія сталася в окрузі Баньюаньярі, що у провінції Східна Ява. Як свідчать результати розтину, йому було завдано ножових поранень у живіт, шию і голову невдовзі після вечірньої молитви.

 

Згідно з джерелами КЗЖ, слідчі знайшли на відстані 30 метрів мотоцикл, гаманець, камеру і нотатник вбитого журналіста. За п’ять днів сільський мешканець передав поліції мобільний телефон загиблого репортера, з якої було вилучено картку.

 Поліція міста Проболінго арештувала трьох підозрюваних. Згідно з джерелами КЗЖ, усі вони - сільські мешканці з сусіднього округу. Було оприлюднено імена ще чотирьох підозрюваних. Однак жодного з них не арештували. 

Начальник місцевої поліції публічно заявив, що убивство Герліянто безпосередньо пов’язане з публікацією його матеріалу про корупційні дії чиновників, причетних до здійснення проекту будівництва мосту. У ньому йшлося про розкрадання фонду будівництва місцевої інфраструктури на 120 мільйонів рупій (13.165 доларів США).

 Начальник поліції звинуватив сільського голову, який здійснював нагляд за проектом будівництва, водночас у замовленні та здійсненні убивства. Речник поліції заявив, що ці висновки зроблені на основі заяв трьох заарештованих свідків. Виявилося, що сільський голова телефонував Герліяанту у день убивства.  

Ірак – 32

Махмуд Зааль, Багдадське телебачення, 25 січня, Рамаді

35-річного кореспондента Багдадського телебачення Зааля убили під час сутичок між американськими вояками та сунітськими повстанцями у Рамаді - їхньому опорному пункті, що за 70 миль від іракської столиці. Він працював на телевізійній станції упродовж року. Свідки розповіли агенції «Reuters», що він вів репортаж про штурм повстанцями двох будинків, які утримували американські вояки. Зааля поранило у ноги, а невдовзі, під час американського авіанальоту, він загинув. Згідно з повідомленням «Reuters», американські військові заперечували, що того дня по Рамаді було завдано повітряного удару. Вони відмовилися коментувати військові сутички й смерть Зааля. Співробітники Багдадського телебачення розповіли КЗЖ, що за 15 хвилин до загибелі Зааля американські вояки влаштували йому короткий допит. За їхніми словами, упродовж попередніх кількох місяців вони затримували співробітників телевізійної станції, що належить Іракській ісламській партії – найбільшому сунітському політичному угрупованню.   

Атвар Багджат, «аль-Арабія», 23 лютого, СамарраАднан Хайраллах, «Вассан продакшнз» та «аль-Арабія», 23 лютого, СамарраХалед Махмуд аль-Фалахі, «Вассан продакшнз» та «аль-Арабія», 23 лютого, Самарра

Тіла кореспондента Багджата, оператора аль-Фалахі та інженера Хайраллаха знайшли поблизу міста Самарра за день після того, як телевізійна станція втратила зв’язок зі знімальною групою. Про це розповіли КЗЖ випускові телекомпанії «аль-Арабія». 

30-річний Багджат був відомим тележурналістом. Він щойно перейшов на роботу на телеканал «аль-Арабія», а до того працював кореспондентом супутникового каналу «аль-Джазіра».

 39-річний аль-Фалахі та 36-річнпй Хайраллах працювали у «Васан продакшнз» і перебували у той час у відрядженні від «аль-Арабії». Знімальна група висвітлювала бомбардування шиїтської гробниці Аскаріа, відомої також як «Золота мечеть». Випусковий редактор «аль-Арабії» Набіл Хатіб заявив, що телевізійна станція втратила телефонний зв’язок зі знімальною групою увечері 22 лютого. Фіксатор «Васан продакшнз» повідомив згодом, що на знімальну групу напали озброєні люди у білому авто.  

Мунсуф Абдалла, аль-Халді, Багдадське телебачення, 7 березня, Багдад

Невпізнані бойовики вбили 35-річного ведучого Багдадського телебачення аль-Халді у західному секторі столиці. Він був ведучим навчальних і культурних програм, переважно про поезію Близького Сходу, і їхав у розташований на півночі країни Мосул на бесіду з поетами. Нападники зупинили його авто й тричі вистрілили, повідомив заступник режисера ефіру Багдадського телебачення Таер Ахмад. Аль-Халді загинув, а двоє пасажирів було поранено. 1 березня знімальна група Багдадського телебачення потрапила під артилерійський вогонь повстанців Від вибухів снарядів чотирьох співробітників було поранено у зоні паркування. На телестудію надходили погрози електронною поштою через її критичне ставлення до нападів заколотників. А торік двох кореспондентів Багдадського телебачення вбили американські вояки.  

Амджад Хамід, «аль-Іракія», 11 березня, Багдад

Хаміда та його водія Анвара Туркі вбили пов’язані з «аль-Кайдою» бойовики. З липня 2005 року він був головою відділу програмування іракського державного телеканалу «аль-Іракія», який отримує допомогу від американського уряду.

 45-річний Хамід, батько трьох дітей, їхав з дому на роботу, коли потрапив у засідку. Декілька куль влучили йому в голову і груди. «Аль-Іракія» перервала показ програм і після осуду нападу передавала вірші з Корана.  Відповідальність за погрозливі надсилання в Інтернеті взяла на себе філія «аль-Кайди» в Іраку. «Ваші брати з військового крила ради моджахедів убили Амджада Хаміда, випускового «аль-Іракії»…., яка постійно бреше про джихад, щоб удовольнити хазяїв-хрестоносців», - ішлося в заяві. Агенція «Reuters» повідомила, що її було вміщено на веб-сайті, який часто використовували збройні угруповання.  Упродовж війни переважно від рук повстанців загинули близько двадцяти співробітників іракської медіа-мережі, зокрема «аль-Іракії». Її офіси часто потрапляли під мінометний обстріл.  

Мугсин Худгаїр, «Алеф Ба», 13 березня, Багдад

Худгаїра – редактора часопису «Алеф Ба» - убили невпізнані бойовики поблизу його дому у Багдаді. Як повідомили «Reuters» та АФП, він став третім загиблим журналістом упродовж тижня. Худгаїра застрелили за декілька годин після того, як він брав участь у засіданні Спілки іракських журналістів, де обговорювалося питання про зумисні убивства місцевих журналістів.  

Камаль Манахі Анбар, незалежний журналіст, 26 березня, Багдад

28-річного Анбара, незалежного журналіста, колишнього стажера журналістського Інституту війни й миру, убили іракські вояки під час сутички з повстанцями. Згідно з джерелами КЗЖ, вона виникла поблизу мечеті у багдадському районі Ур. Спираючись на підтримку американців, іракські вояки відкрили вогонь у відповідь на постріли, що пролунали з будівлі прилеглої до мечеті. Цивільні особи кинулися шукати прикриття. Серед них був і Анбар. Кулі влучили йому в обличчя й шию. Згідно з джерелами КЗЖ, він був серед шістнадцяти загиблих.

 Анбар закінчив двотижневі курси з економічної тематики й писав статтю про переміщення іракських сімей і нестабільність житлового ринку. У мечеті він брав інтерв’ю у шейха Сафаа аль-Тімімі, який займався проблемами надання притулку переміщеним особам.  

Соуд Музагім аль-Шумарі, «аль-Багдадіа», 4 квітня, Багдад

Аль-Шумарі - кореспондента єгипетського супутникового каналу - знайшла мертвим іракська поліція у південному окрузі Багдада, повідомив КЗЖ його батько. Аль-Шумарі, відомого також як аль-Хадіті (за назвою його рідного міста), викрали 3 квітня. Згідно з джерелами КЗЖ, він був один, коли його схопили, і його убивць не знайдено.  Режисер ефіру відділу новин каналу Абдельхамід аль-Саех висловив підозру, що суніта аль-Шумарі викрали іракські поліцейські, серед яких переважають шиїти, та він не зміг надати подробиць. 

Аль-Шумарі працював на телеканалі «аль-Багдадіа» упродовж приблизно семи місяців. Згідно з повідомленням  газети «Лос-Анджелес таймс», у нього були постійні суперечки з поліцією, яку він підозрював у незаконних убивствах. Однак режисер ефіру телеканалу у Багдаді Мухаммад Фітіан і батько аль-Шумарі заявили КЗЖ, що вони про це не чули.

 Колега аль-Шумарі розповів, що той постійно брав інтерв’ю у представників влади про порушення прав людини і щоденні страждання, яких зазнавав іракський народ. Аль-Шумарі готував авторські програми і вів програму новин. Телеканал «аль-Багдадія» критикував іракській уряд та американську військову присутність в Іраку.  

Лайт аль-Дулаймі, «аль-Нахрайн», 8 травня, південніше від Багдада

Аль-Дулаймі – репортера приватної телевізійної станції «аль-Нахрайн», і Муазаза Ахмеда Баруда – телефоніста телестанції викрали особи, одягнені у поліцейську форму, повідомив КЗЖ генеральний менеджер телевізійної станції Абдулкарим аль-Мехдаві. Їх тіла знайшли у 20 милях південніше Багдада. Обом не виповнилося ще й тридцяти, обох убили пострілами у груди. Аль-Дулаймі став репортером «аль-Нахрайн» за чотири місяці до загибелі.

  Джеймс Бролан, Сі-Бі-Ес, 29 травня, Багдад,Пол Даглес, Сі-Бі-Ес, 29 травня, Багдад

Оператор Даглес і звукорежисер Бролан загинули, супроводжуючи патруль іракських та американських вояків у Багдаді. Від детонації авто, начиненого вибухівкою тяжких поранень зазнала також кореспондент Сі-Бі-Ес Кімберлі Доузьєр.

 

Журналісти Сі-Бі-Ес, прикомандировані до 4-ої піхотної дивізії, носили захисний одяг, але це не врятувало їх від вибуху, говорилося у заяві Сі-Бі-Ес. Загинули також іракський контрактник та американський солдат, а шість вояків зазнали поранень, повідомлялося у новинах.

 48-річний Даглес, який мешкав у Лондоні, співпрацював з Сі-Бі-Ес з початку 1990-хроків в Іраку, Афганістані, Пакистані. Руанді та Боснії, повідомила телемережа. 42-річний Бролан також мешкав у Лондоні, був незалежним журналістом і торік співпрацював з Сі-Бі-Ес у Багдаді та Афганістані.  

Алі Джаафар, «аль-Іракія», 31 травня, Багдад

24-річного Джаафара – відомого спортивного кореспондента і ведучого іракського державного телеканалу «аль-Іракія» - застрелили невпізнані бойовики.

 Повстанці часто брали на приціл «аль-Іракію» та її співробітників, оскільки ця телевізійна станція підтримує зв’язки з іракським урядом, що спирається на допомогу США.  

 Ібрагім Сенейд, «аль-Башара», 31 травня, Багдад

Редактора місцевої газети «аль-Башара» убили ввечері з проїжджого авто, повідомила АП поліція міста Фаллуджа. Повстанці звинувачували видання у веденні американської пропаганди й поширювали листівки, вимагаючи її закриття.

 Газету було засновано у листопаді 2004 року після битви у Фаллуджі. Згідно з джерелами КЗЖ, багато місцевих жителів сприймали її як рупор Сполучених Штатів.  

Адель Наджі аль-Мансурі, 29 липня, Багдад

Невпізнані убивці вчинили напад і викрали 34-річного кореспондента іранського державного супутникового каналу аль-Алам аль-Мансурі, коли той їхав до офісу у західному секторі Багдада. Це повідомив КЗЖ його колега Хамдулла Бардан Рубаї. Аль-Мансурі знайшли у тяжкому стані й доправили до лікарні, та невдовзі він помер. Бойовики забрали його мобільний, супутниковий телефон, журналістське посвідчення й гроші.

 Джерела КЗЖ вважають, що аль-Мансурі було вбито через професійну діяльність. Шиїту за вірою, йому погрожували смертю ще рік тому, коли він разом з родиною мешкав у Багдаді. Міжконфесійне насильство посилювалося, і журналіст відправив свою дружину й доньку у шиїтське місто Кербала, а сам лишився у Багдаді. Аль-Мансурі – перший загиблий журналіст іранського супутникового каналу, що веде передачі арабською мовою. Ця телевізійна станція, яка базується у Тегерані і підлягає іранській державній службі радіо й телебачення – ІРІБ, розпочала регулярні передачі у березні 2003 року. Вона виступала проти здійсненого під егідою США вторгнення в Ірак. У програмах новин, які передавалися щогодини, було чимало кадрів мирних мешканців, убитих у житлових районах, і тих, хто потрапив до лікарень.  

Ріяд Мухаммад Алі, «Талафар аль-Йом», 30 липня, Мосул

Алі – репортера тижневика «Талафар аль-Йом» - убили пізно ввечері невпізнані бойовики. Кіллери забрали у журналіста мобільний і гроші, якими він мав розплатитися за друк газети, повідомив КЗЖ її головний редактор Тарек Мухаммад Алі.

 Ріяд діставав інформацію з офіційних джерел, зокрема, від поліції та служби безпеки, й тішився тим, що має з ними добрі зв’язки. Заколотники часто полюють на журналістів, які користуються офіційними джерелами, особливо поліційними. Кіллери спілкувалися з Алі – братом загиблого - по вкраденому мобільному. Вони заявили, що вбили його, бо він «невірний» і журналіст. Алі охарактеризував «Талафар аль-Йом» як газету, що підтримує іракський уряд і демократію. Вона не називає американських вояків окупантами. Тому, за його словами, заколотники неодноразово погрожували виданню.  

Мохаммад Аббас Мохаммад, «аль- Баїннах аль-Джадіда», 7 серпня, Багдад

Невпізнані убивці застрелили 28-річного редактора шиїтської газети «аль-Баїннах аль-Джадіда», коли той уранці їхав на роботу у західному секторі Багдада, повідомили АП і джерела КЗЖ.

 

Мохаммад різко критикував іракських політиків і чиновників, незважаючи на їхнє віросповідання й політичну належність. Його колеги розповіли, що журналістові декілька разів погрожували смертю через його професійну роботу.

  Ісмаіл Амін Алі, незалежний журналіст, 7 серпня, Багдад

Згідно з джерелами КЗЖ, поліція знайшла тіло 30-річного Алі пізнього вечора у східному секторі Багдада, відомому як Садр-сіті. Воно було продірявлене кулями, до того ж на ньому виявлено сліди тортур, повідомила агенція АП.

 

Місцеве джерело проінформувало КЗЖ, що за два тижні до того журналіста викрали на бензоколонці. Викрадачі вимагали викупу, та родина не спромоглася його заплатити.

 

Алі – відомий сунітський коментатор декількох багдадських газет, зокрема, «аль-Сабах» і «аль-Карар». Те ж саме джерело вважає, що він, ймовірно, потрапив під приціл через різку критику сил безпеки, в яких домінують шиїти.

  Абдель Карим аль-Рубаї, «аль-Сабах», 9 вересня, Багдад

40-річного аль-Рубаї – головного художника щоденної державної газети «аль-Сабах» - убила група озброєних злочинців, коли він їхав на роботу у східному секторі Багдада, повідомили КЗЖ іракські медіа.

 

За два тижні до цього «аль-Сабах» отримала електронною поштою погрозу смерті аль-Рубаї та його родині за підписом військового крила ради моджахедів – філії «аль-Кайди» в Іраку. Вона висловлювала обурення звинуваченням, що напад, вчинений на «аль-Сабах», внаслідок якого було вбито охоронця та невідому особу, влаштувала «аль-Кайда».

  «У нас є застереження щодо цієї газети, попри той факт, що у ній працюють іракці. Ми засуджуємо фальшиві звинувачення проти нашої армії Опору, яка декілька днів тому опублікувала заяву, що забороняє убивство мусульман, зокрема, іракців будь-якого віросповідання. Ці звинувачення не минуть безкарно. Ми вважаємо, що аль-Рубаї несе відповідальність за те, що трапиться з ним і з його родиною, оскільки ми з божою допомогою отримали їхні імена та адреси. На його прикладі ми подамо урок тим, хто сподівається порушити єдність іракської нації, що бореться з окупацією», - йшлося в електронному повідомленні, опублікованому в «аль-Сабах».  

Сафа Ісмаїл Енад, незалежний журналіст, 13 вересня, Багдад

31-річного незалежного фоторепортера Енада, який співпрацював з кількома виданнями, зокрема, з уже неіснуючою газетою «аль-Ватан», вбили у фотокрамниці у багдадському районі Ур. Згідно з джерелами КЗЖ, двоє озброєних бойовики зайшли у приміщення й запитали, чи є тут Енад. Тільки-но фоторепортер відгукнувся, його вбили. Тіло завантажили в авто і викинули на смітник біля Багдада.

 Газета «Аль-Ватан», що виходила друком у Тікріті, була пов’язана з Іракським національним рухом - партією, заснованою 2001 року. Вона отримувала фінансову допомогу від Сполучених Штатів, однак за два місяці до вбивства Енада припинила існування через брак коштів і намагалася відновитися як часопис.  

Ахмед Ріяд аль-Карбулі, Багдадське телебачення, 18 вересня, Рамаді

Шестеро бойовиків на двох авто вбили аль-Карбулі – репортера й оператора, коли він після полуденної молитви розмовляв з друзями біля мечеті, повідомили джерела КЗЖ.

 

Упродовж останніх чотирьох місяців заколотники багато разів погрожували 25-річному аль-Карбулі, попереджуючи його про те, щоб він звільнився з супутникового каналу. Власник Багдадського телебачення - Іракська ісламська партія, яка торік увійшла до іракського уряду, що спирається на підтримку США.

 Аль-Карбулі працював на телеканалі упродовж двох років, висвітлюючи питання безпеки й тяжку долю мешканців міста Рамаді. Згідно з джерелами КЗЖ, деякі повстанці вважали його статті образою. За місяць до вбивства бойовики вдерлися до будинку аль-Карбулі й погрожували йому на очах у родини.  

Хуссейн Алі, «аль-Шаабія», 12 жовтня, БагдадАбдул Рахім Насралла аль-Шімарі, «аль-Шаабія», 12 жовтня, БагдадНуфел аль-Шімарі, «аль-Шаабія», 12 жовтня, БагдадТакер аль-Шувілі, «аль-Шаабія», 12 жовтня, БагдадАхмад Шабан, «аль-Шаабія», 12 жовтня, Багдад

Близько сьомої ранку бойовики у масках під’їхали, щонайменше, у п’яти авто до будівлі новоствореного супутникового телеканалу «аль-Шаабія». Вони вдерлися в офіс, стратили 11 чоловік і ще двох поранили. То був найсмертоносніший напад на пресу з березня 2003 року, коли почалося вторгнення в Ірак. Водночас загинуло п’ятеро журналістів.

 

Згідно з «Reuters» і джерелами КЗЖ, власник телеканалу «аль-Шаабія» - Національна партія справедливості і прогресу. Її очолював Абдул-Рахім Насралла аль-Шімарі, якого вбили під час нападу. Ця нечисленна партія брала участь у виборах, однак не здобула жодного місця у парламенті.

 

«Аль-Шаабія» ще не виходила в ефір і вела тільки пробні передачі. Виконавчий менеджер Хассан Каміл заявив «Reuters», що у телевізійної станції немає політичної програми, а в її штаті спільно працюють суніти, шиїти й курди. Раніше телевізійна станція не отримувала погроз.

 Каміл повідомив також, що деякі наймані убивці були одягнені у поліцейську форму і на кожному з них була маска. Авта бойовиків були схожі на поліцейські машини.  

Саїд Махді Шлеш, «Раят аль-Араб», 26 жовтня, Багдад

Нерозпізнані бойовики убили Шлеша та його дружину, коли ті їхали додому у західному окрузі Багдада, повідомив колишній голова Іракської агенції преси Абдулла аль-Ламі. Він розповів, що його друг був репортером газети «Раят аль-Араб», пов’язаної з Рухом арабських націоналістів. Шлеш часто писав критичні матеріали про американську окупацію Іраку, закликав іракців відкласти вбік релігійні й політичні розбіжності та об’єднатися задля вільного Іраку. Аль-Ламі розповів КЗЖ, що Саїду декілька разів погрожували смертю, пропонували, щоб він перестав займатися журналістикою або ж виїхав з Іраку.

  Накшин Хамма Рашид, «Атіяф», 29 жовтня, Багдад

Як повідомили джерела КЗЖ, невпізнані бойовики убили 30-річного Рашида – ведучого іракського державного телеканалу «Атіяф» - і його водія Аніса Кассема у центрі Багдада в дорозі на роботу. Він вів на телеканалі програму новин курдською. «Атіяф» входить до Іракської медіа-мережі й веде передачі кількома мовами, зокрема курдською та англійською.

  Мохамед аль-Бан, «аль-Шаркія», 13 листопада, Мосул

Невпізнані бойовики застрелили 58-річного репортера й оператора приватної телевізійної станції «аль-Шаркія», коли він виїздив з дому близько 8 години ранку, повідомили КЗЖ джерела. Убивці вели вогонь з російського кулемета BKC, встановленого на пікапі. (Це – стандартна зброя, якою користуються іракська поліція та сили безпеки). Потім четверо вийшли з машини і вистрелили ще кілька разів. Дружину аль-Бана під час нападу було поранено.

 

Згідно з джерелом КЗЖ, аль-Бану декілька разів погрожували смертю, попереджаючи, щоб той не висвітлював діяльність курдів на півночі країни. Свій останній репортаж – про освітній курдський фестиваль - аль-Бан підготував усупереч погрозам.

 На телевізійній станції «аль-Шаркія» аль-Бан працював упродовж трьох років. Його знали як досвідченого журналіста. Він працював також заступником головного редактора провідної місцевої газети «аль-Масар».  

Лума аль-Кархі, «аль-Дустур», 15 листопада, Бакуба

25-річну аль-Кархі – репортера багдадської газети «аль-Дустур» - пристрелили, коли вона їхала на роботу і зупинилася біля крамниці мобільних телефонів. Це сталося у Бакубі, розташованій на північний схід від Багдада.

 Повстанці у провінції Діяла декілька разів погрожували, що вб’ють її, якщо вона не припинить журналістську роботу.  

Набіл Ібрагім аль-Дулаймі, радіостнація Діждла, 4 грудня, Багдад

Як стало відомо КЗЖ, невпізнані бойовики вбили 36-річного аль-Дулаймі – випускового новин приватної радіостанції - невдовзі після того, як він виїхав із дому на роботу. Раніше того ж року викрали диктора радіостанції.

  Асван Ахмед Латфаллах, APTN, 12 грудня, Мосул

Бойовики убили 35-річного аль-Латфаллаха – оператора «Ассошіейтед Пресс Телевіжн ньюз», - коли той висвітлював сутички між повстанцями та поліцією у Мосулі. Він став свідком зіткнення, коли ремонтував авто, й одразу ж кинувся робити зйомки. Поліція повідомила, що повстанці це помітили, підійшли до Латфаллаха і вбили його.

 

Свою професійну діяльність Лафтфаллах починав на Кіркукському телебаченні, що спиралося на підтримку Патріотичного союзу Курдистану. Згодом працював на декількох інших місцевих телеканалах, а 2005 року став оператором APTN. Він ніколи не повідомляв про погрози на свою адресу.

 Латфаллах – другий оператор цієї телекомпанії, якого вбили у Мосулі за схожих обставин. 23 квітня 2005 року тут загинув оператор Салех Ібрагім  

Ліван - 1Лаял Наджиб, незалежний журналіст, 23 липня, Садикін

23-річний Наджиб, незалежний фоторепортер ліванського часопису «аль-Джарас» та АФР, - єдиний ліванський журналіст, який загинув під час нападів Ізраїлю на Ліван минулого року. Він потрапив під обстріл, їдучи на зустріч з колоною сільських біженців, що рятувалися від ізраїльських бомбардувань, тікали з півдня країни. Вражений шрапнеллю, він помер на місці.

  Мексика - 2Бредлі Вілл, незалежний журналіст, 27 жовтня, Санта Лусіа дель Каміно

36-річного Вілла – незалежного кінодокументаліста й репортера новинного веб-сайту «Індімедіа» - застрелили, коли він висвітлював сутички між активістами антиурядової народної асамблеї Оахака та озброєними нападниками. Фоторепортер столичної газети «Міленіо», який був разом з Раміресом, розповів КЗЖ, що озброєні особи стріляли в протестувальників. Віллу, який стояв поряд, влучили у шию та в живіт. 

Вілл висвітлював конфлікт в Оахаці упродовж, щонайменше, шести тижнів. Він брав інтерв’ю у свідків й активістів, робив зйомки для документального фільму про конфлікт, ішлося у заяві місцевої групи захисту прав людини.

 Конфлікт розпочався 22 травня, коли страйк місцевих учителів збурив хвилю антиурядових протестів. Після того, як губернатор Улісес Руіс Ортіс наказав поліції розігнати протестувальників, використавши сльозогінний газ, до протестів приєдналися радикальні ліві, індіанські та студентські групи, й вони набули насильницького характеру. Від самого початку протистояння протестувальники вимагали усунути губернатора від влади. Як показало розслідування КЗЖ, учасники протестів і поліцейські у цивільному цькували й били декількох журналістів. У зв’язку з убивством Вілла затримали двох місцевих чиновників, однак за декілька тижнів їх відпустили.  

Роберто Маркос Гарсіа, «Тестімоніо» та «Аларма», 21 листопада, Мандінга-і-Матоса

Гарсіа – репортера газети «Тестімоніо», що виходить друком у місті Веракрус, та кореспондента столичного тижневика «Аларма», -  знайшли мертвим поблизу міста Мандінга-і-Матоса. Коли він подорожував на мотоциклі, на нього наїхало авто зі столичним номером.. Згідно з джерелами КЗЖ, Гарсіа лежав на землі, коли нападники двічі вистрелили йому в голову і, принаймні, чотири рази - у груди. Місцева прокуратура повідомила, що на місці злочину було знайдено гільзи від куль випущених, принаймні, з двох рушниць.  Колега Гарсіа повідомив КЗЖ, що той упродовж 13 років публікував матеріали про злочини із застосуванням насильства і торгівлю наркотиками. В його останній кореспонденції, опублікованій за тиждень до смерті у двомісячнику «Тестімоніо», докладно змальовувалася діяльність банди, що крала контейнери, які прибували у порт Веракрус. Місцеві репортери розповіли, що Гарсії раніше погрожували смертю по телефону. Поліція штату арештувала Хосе Кортеса Терронеса, відомого за псевдо «Ель Лоро». За два тижні до вбивства він нібито попереджував Гарсію, що двоє осіб, розлючених його репортерською роботою, збиралися викрасти його. Кортес визнав, що був знайомий з Гарсією, та заперечував будь-яку причетність до вбивства. Після арешту Кортеса було затримано іншого підозрюваного – Серхіо Муньйоса Лопеса на прізвисько «Ель Дракула». Місцева преса звинуватила його, що він був серед тих, хто жорстоко побив Гарсію три роки тому під час нападу на нього, пов’язаного з журналістською роботою. Колеги Гарсії висловили думку КЗЖ, що його вбивство пов’язане з його розслідуваннями криміналу. Верховний прокурор штату Еметеріо Лопес Маркес заявив КЗЖ, що ймовірним мотивом злочину є журналістська діяльність Гарсії. Розглядаються й інші мотиви.  

Пакистан - 2Мунір Ахмед Санджі, KTN , 20травня, Ларкана

Згідно з повідомленнями місцевої преси, Санджі – оператора телевізійної мережі KTN - було вбито, коли він висвітлював військову сутичку між племенами юнар та арбо у місті Ларкана, що на південному сході Пакистана. Перед тим як загинути самому, Санджі зняв інше убивство. KTN передала відзняте ним відео в ефір. За версією поліції, Санджі загинув, потрапивши під перехресний вогонь. Однак деякі його колеги вважають, що його могли вбити зумисне, з огляду на те, як телемережа висвітлювала діяльність джирги – ради, що складається з вождів племені юнар. Пакистанська федеральна спілка журналістів (ПФСЖ) повідомила, що дядько й колега Санджі зазнав нападу у зв’язку з тим, що KTN розповіла про покарання судом племені двох дітей. Генеральний секретар ПФСЖ Мазгар Аббас повідомив, що труп Санджі не забирали упродовж декількох годин після вбивства. Начальник місцевої поліції тимчасово усунув від виконання службових обов’язків за недбалість, принаймні, одного охоронця порядку. Журналісти влаштували у місті Ларкана сидячий страйк на знак протесту проти убивства їхнього колеги.   

Хаятулла Хан, незалежний журналіст, 16 червня, Мір Алі

Труп Хана знайшли селяни у місті Мір Алі, де він зник півроку тому. Його викрали 6 грудня 2005 року п’ять озброєних злочинців, які зіштовхнули його авто з дороги. Свідком цього був його молодший брат. Місцеві чиновники й родичі повідомили, що 32-річного журналіста знайшли у наручниках зі слідами від куль на тілі. КЗЖ дізнався з журналістських джерел, що, відколи його востаннє бачили живим, його тіло змарніло і він відростив довгу бороду. За день до викрадення Хан сфотографував уламки американської ракети, яка 1 грудня 2005 року нібито вбила місцевого провідника «аль-Кайди» Гамзу Рабію. Ці знімки, які того ж дня поширила агенція «Європейське прес-фото», суперечили версії пакистанського уряду про обставини убивства Рабії. Міжнародні медіа ідентифікували фрагменти, зображені на фото, як частину ракети «Гелфаєр», якою, ймовірно, стріляли з американського безпілотного літака. Хану, який був також репортером щоденної газети «Асаф», що виходить друком мовою урду, раніше часто погрожували представники сил безпеки, «Талібану» і місцевих племен. Погрози були пов’язані з його репортерською роботою. Коли про Хана упродовж півроку не було звісток, урядові чиновники часто надавали його родині суперечливу інформацію про місце його перебування.  Після того, як було знайдено труп Хана, медпрацівники розповіли його родичам, що він зазнав п’яти чи шести поранень кулями, а на одну його руку наділи наручники (метод, яким зазвичай користується всесильна пакистанська міжвідомча розвідувальна агенція). Посол Пакистану у США Махмуд Алі Дуррані відкинув повідомлення преси про наручники як «випадкову подробицю» і заявив, що їх могли надіти для того, аби обвинуватити у злочині уряд. Розтину трупу взагалі не було зроблено. Під керівництвом члена Верховного суду Мохаммеда Рези Хана було проведено розслідування, однак його результати не було оприлюднено. Родина загиблого заявила, що з ними не спілкувалися ані суддя, ані інші слідчі.  

Філіппіни – 3Фернандо Батул, DZRH та DYPR, 22 травня, Пуерто Принсеса

34-річного Батула – коментатора радіостанцій DZRH та DYPR - убили шістьма пострілами бойовики на мотоциклах, коли він їхав на роботу. Це сталося у провінційному місті Пуерто Принсеса на острові Палаван. Згідно з повідомленнями преси, через два дні в убивстві було звинувачено поліцейського Аарона Маламая Голіфардо, якого впізнали свідки. В одній з передач Батул критикував його за те, що він порушував правопорядок, розмахуючи зброєю під час суперечки з офіціанткою у барі караоке. У справі Голіфардо розпочалися судові слухання. Іншого «мотоцикліста» не було впізнано. Батул – колишній заступник мера - різко критикував також міську владу, його матеріли часто містили звинувачення у корупції та непотизмі. Згідно з джерелами КЗЖ, у квітні у будинку Батула виявили дві ручні гранати та лист з погрозою. У ньому містилася вимога до Батула припинити критичні виступи по радіо. Згодом він заявив співробітникам Національного бюро розслідувань, що ці погрози інспіровані місцевою поліцією. Як стало відомо КЗЖ, Батул передавав інформацію стосовно погрози і розмовляв на цю тему з колегами. Два місцевих журналісти, які співпрацювали з Батулом і розслідували його вбивство, заявили КЗЖ, що їм також погрожували. Занепокоєні власною безпекою, вони втекли з острова Палаван.  

Джордж Віго, Спілка католицьких азійських новин, 19 червня, МінданаоМарісель Віго, DXND, 19 червня, Мінданао

Подружжя радіожурналістів - Джордж і Марісель Віго - потрапили під обстріл невпізнаних бойовиків на мотоциклах, повертаючись додому з базару. Вони померли по дорозі в лікарню.  Джордж Віго співпрацював з церковною агенцією - Спілкою католицьких азійських новин (штаб-квартира розміщена в Бангкоку) і був активістом місцевої неурядової організації, що допомагала реабілітовувати переміщених осіб. Марісель Віго була ведучою програми на місцевій радіостанції DXND. Як свідчать колеги та представники місцевих медіа-груп, їхні останні матеріали не спричиняли суперечок. Однак обоє тривалий час звинувачували у корупції уряд і викривали діяльність напіввійськових угруповань. 2001 року в офіс заснованого подружжям Віго таблоїду «Гедлайнер» було підкинуто отруту. Раніше подружжя брало активну участь у діяльності лівих студентських угруповань, а в останні роки підтримувало контакти з войовничою комуністичною повстанською організацією Нова народна армія (ННА). Як свідчить друг Джорджа Віго журналіст Орландо Гусман, 2003 року вони спільно брали участь у створенні документального фільму для Бі-Бі-Сі «Один день війни», в якому йшлося про діяльність ННА. Деякі колеги Джорджа Віго вважають, що убивство подружжя, ймовірно, пов’язане з відео, яке він отримав від Нової народної армії. На компакт-диску зафіксовано вчинений нею напад на поліцейську дільницю. Джордж розповідав декільком колегам, що після цього за ним стежили, і висловив побоювання, що він стане мішенню військових і місцевої влади. Начальник місцевої поліції заявив репортерам, що серед убивць Джорджа Віго впізнано члена ННА, і його вбивство, ймовірно, було помстою за співробітництво Джорджа з військовими. Та речник ННА заперечив причетність до злочину.  

Росія – 2Вагіф Кочетков, «Труд» і «Тульский молодой коммунар», 8 січня, Тула

Згідно з даними КЗЖ і повідомленнями місцевої преси, 31-річний репортер Вагіф Кочетков помер у місцевій лікарні після хірургічної операції. За два тижні до цього він став жертвою нападу і зазнав серйозних поранень у голову. Кочетков працював тульським кореспондентом московської газети «Труд»і коментатором місцевої газети «Тульский молодой коммунар» на соціальні, політичні й культурні теми.  Згідно з джерелами КЗЖ, принаймні, один нападник ударив журналіста по голові тупим предметом, вкрав у нього сумку та мобільний телефон, коли Вагіф увечері 27 грудня йшов додому. У сумці, ймовірно, були паспорт, прес-картка, кредитна картка та інші пов’язані з роботою документи. Натомість, нападники не забрали у нього ані гроші, ані дороге хутряне пальто. Коли сусідка знайшла сумку Кочеткова у своїй квартирі, розташованій у підвалі того ж будинку, у ній було все, крім документів. Це розповіли під час бесіди з КЗЖ батьки Кочеткова Валентина та Юрій і його подруга й колега Лена Шулетова. 

Як повідомила агенція АНН, того вечора, як було вчинено напад, Кочетков сказав своїм батькам, що йде на зустріч із незнайомцем і після цього повернеться додому, щоб скинути матеріал на комп’ютер. Того ж вечора, розповіли КЗЖ Валентина і Юрій, журналіст зателефонував з кав’ярні й сказав, що за годину буде вдома. У дорозі на нього було вчинено напад.

 Сусіди знайшли Кочеткова 28 грудня близько 2 години ночі. Він лежав на землі непритомний. прийшовши до тями, з їхньою допомогою він дійшов додому. Вагіф не звернувся відразу за медичною допомогою і не поскаржився у поліцію.  За словами батька Кочеткова, його не поклали в лікарню, допоки наступного дня медики не виявили в нього дві гематоми. Та вони заспокоїли, що загрози його життю немає. Стан здоров’я поcтраждалого почав погіршуватися 1 січня. 5 січня йому зробили операцію на мозку, він опинився у стані коми й за три дні помер. Розтин тіла виявив, що в нього був перелом черепа, струс мозку, інші ушкодження голови та численні синці на грудях. Кочетков так і не зміг розпізнати нападників. Як розповіли КЗЖ батьки загиблого, 7 січня вони повідомили про напад міліцію. Було відкрито кримінальне розслідування. 9 січня поліція заявила, що виявила підозрюваного. 3 квітня прокуратура Тули оголосила: розслідування завершено. Її висновок – Кочетков став жертвою пограбування. Того ж дня прокуратура висунула звинувачення у скоєнні крадіжки й убивстві 26-річному тульському бізнесменові Яну Стаханову. 

Поліція не зосереджувалася на тому, що мотивом убивства могла бути журналістська робота Кочеткова. Слідчі не допитували колег щодо останніх його відряджень, не перевіряли його комп’ютер і нотатки з метою пошуку ключів до розгадки злочину.

 Розслідування КЗЖ засвідчило, що перед убивством Кочетков працював над гострими темами. Саме тоді він напав для «Труда» статтю про діяльність тульських торгівців наркотиками. Показова назва цієї статті, видрукуваної 16 грудня, - «Реванш мафії?». У червні 2005 року в іншій статті Кочетков критикував зухвалі оборудки місцевої фармацевтичної компанії.  Журналісти «Тульского молодого коммунара» заявили, що наприкінці березня Кочеткову погрожували телефоном. Його колеги вважають, що у нього були вороги, хоча він ніколи не ділився особистою інформацією.  Судовий процес над Стахановим розпочався 17 квітня у Пролетарському окружному суді Тули. Після його відкриття на слухання допускали лише по одному журналісту під тим приводом, що у судовому приміщенні бракує місця. Напередодні Стаханов нібито визнав, що убив Кочеткова, та згодом заявив, що зробив це визнання під примусом. Під час судового процесу обвинувачення заявляло, що напад на Кочеткова був одним із низки пограбувань у Тулі. У вересні процес було відкладено й відразу не було оголошено, коли його відновлять. Юрій Кочетков висловив сумнів, що мотивом нападу на його сина було пограбування, бо в нього вкрали лише документи, пов’язані з роботою, та мобільний телефон.  

Анна Політковська, «Новая газета», 7 жовтня, Москва

48-річну журналістку Політковську, яка прославилася критичним висвітленням чеченського конфлікту, знайшли мертвою біля її московської квартирі. Як повідомила, посилаючись на міліцію, агенція «Інтерфакс», на місці злочину було знайдено пістолет і чотири гільзи. 

Спеціального кореспондента незалежної «Нової газети», Політковську добре знали завдяки її репортажам з розслідуванням порушень російськими військовими прав людини у Чечні. Розслідування КЗЖ показало: висвітлюючи упродовж семи років другу чеченську війну, вона постійно викликала лють російської влади. Їй погрожували, її кидали у в’язницю, відправляли у вигнання, змушували емігрувати, труїли.

 В осінньому випуску часопису «Небезпечні відрядження» КЗЖ назвав Політковську однією з провідних борців за свободу преси у світі за останню чверть століття. В інтерв’ю до нарису про неї Політковська відзначила, що уряд перешкоджає журналістам висвітлювати чеченський конфлікт, переслідує їх. Вона привернула увагу до смертоносної кризи з заручниками у Беслані. «Про Беслан потрібно ще багато написати, - заявила вона КЗЖ. – Однак це стає дедалі важче. Усіх журналістів змушують виїхати звідти.» У дорозі до Беслана Політковську отруїли. Випивши під час польоту чашку чаю, вона тяжко захворіла й потрапила до лікарні. Однак отруту не вдалося визначити, оскільки медичному персоналу було наказано знищити її аналізи крові. Політковській мстили за професійну роботу, вдаючися до численних погроз і нападів. Як свідчить розслідування КЗЖ, у лютому 2001 року агенти служби безпеки затримали її у Веденському районі, звинувативши у тому, що вона з’явилась у Чечні без акредитації. Упродовж трьох днів її тримали у ямі без їжі й води у той час, як офіцер погрожував застрелити її. Через сім місяців їй погрожував смертю інший офіцер, звинувачений у злочинах проти цивільних осіб. Після його погрози, переданої електронною поштою у «Нову газету», вона змушена була шукати притулок у Відні. Розслідування КЗЖ свідчить: 2002 року, коли Політковська таємно побувала у Чечні, офіцери служби безпеки арештували її, тримали протягом ночі на військовій базі та погрожували їй. У жовтні того ж року, під час кризи з заручниками у московському театрі, Політковська була посередником між озброєними чеченським бойовиками та російськими військовими. Кремль обмежив висвітлення кризи пресою, а потім російський спецназ використав гази і внаслідок цього 129 заручників загинули. Політковська написала один із найдокладніших матеріалів про цю трагедію.   

Сомалі - 1Мартін Адлер, незалежний журналіст, 23 червня, Могадішу47-річного Адлера - славетного шведського журналіста й фоторепортера, - застрелили невпізнані бойовики, коли він знімав демонстрацію у сомалійській столиці. Адлер довго співпрацював з британським 4-им каналом новин. Як незалежний журналіст, писав для декількох газет, зокрема, для шведської «Афтонбладет». Репортер АП, який був свідком убивства, розповів, що бойовик підійшов до Адлера ззаду, з близької відстані вистрелив йому у спину й зник у натовпі. Адлер помер на місці. Шведський журналіст висвітлював демонстрацію, організовану Ісламським союзом, який у червні витіснив із Могадішо військових ватажків, що спиралися на підтримку США.У декількох повідомленнях говорилося, що він знімав демонстрантів, які палили американські й ефіопські прапори. Національна спілка сомалійських журналістів повідомила, що Адлер стояв у натовпі, а не в зоні посиленої охорони, де перебувало багато журналістів та ісламських ватажків. Багатотисячний мітинг зібрався на підтримку мирної угоди, підписаної у столиці Судана – Хартумі між ісламськими ватажками й тимчасовим урядом Сомалі. Згідно з повідомленнями Бі-Бі-Сі, демонстранти протестували й проти того, щоб у Сомалі відправляли закордонних миротворців. Настрої проти іноземців розпалювали повідомлення, що деякі військові ватажки отримали гроші від ЦРУ з розрахунку, що вони допоможуть американцям спіймати членів «аль-Кайди» у Сомалі. Закордонних журналістів, які висвітлювали демонстрації, закидали камінням і цькували. Британська компанія незалежних новин назвала Адлера «давнім другом», «видатним журналістом і кіномитцем». Він здобув декілька міжнародних нагород, зокрема, медіа-нагороду Емнесті Інтернешнл, срібний приз за журналістське розслідування на нью-йоркському кінофестивалі 2001 року, новинну нагороду Рорі Пека за репортаж, що викривав жорстоке поводження американських військ в Іраку. Він працював більше, ніж у двох десятках воєнних зон, зокрема, в Іраку, Афганістані, Боснії, Руанді, Конго і Сьєрра-Леоне. Адлер народився у Стокгольмі в англо-шведській родині. У Швеції він залишив дружину і двох доньок. Згідно з розслідуванням КЗЖ, Адлер став 14-им журналістом, які загинули у Сомалі відколи 1991 року було скинуто уряд Сіада Барре. Після цього в країні не було ефективної центральної влади.  

Шрі-Ланка – 1

Субраманіям Суджітгараджаг, «Судар Олі», 24 січня, Трінкомалі

Нерозпізнаний бойовик убив тамільського журналіста Суджітгараджага, коли той їхав на роботу у східному портовому місті Трінкомалі. Він працював у щоденній газеті «Судар Олі» і загинув за кілька днів після того, як повідомив про вбивство п’ятьох тамільських студентів. Військові речники спочатку заявили, що ті самі підірвалися на гранаті, вчинивши невдалий напад на військових. Однак на знімках, зроблених Суджітгараджагом, було видно, що вони загинули від вогнепальних ран. Уряд наказав розслідувати обставини їхньої смерті.  

Судан - 1

Мохаммед Тага Мохаммед Ахмед, «аль-Віфак», 6 вересня, Хартум

Пізно ввечері 5 вересня озброєні злочинці у масках кинули головного редактора приватної газети «аль-Віфак» в авто поблизу його домівки. Згідно з джерелами КЗЖ, наступного дня поліція знайшла його труп з відрізаною головою на південь від столиці. Його руки й ноги були зв’язані.

 Тага викликав гнів ісламістів своєю статтею про пророка Мухаммеда. Він критикував також політичну опозицію та військові угруповання у Дарфурі. Жодна організація не взяла на себе відповідальність за вбивство. 50-річний Тага був ісламістом і колишнім членом Національного ісламського фронту. Та він образив впливових у цій країні ісламістів, передрукувавши з Інтернету статтю, що ставила під сумнів походження пророка Мухаммеда. Після цього, у травні 2005 року, його арештували на декілька днів, оштрафували на 5 мільйонів суданських фунтів (3.200 доларів США), а газету на три місяці закрили. Демонстранти, зібравшись біля будинку суду, вимагали стратити його за богохульство.  За півроку до вбивства Таги нерозпізнані нападники підпалили офіс газети «аль-Віфак». Згідно з джерелами КЗЖ, злочинців не знайшли. Група журналістів зібралася біля хартумського моргу, протестуючи проти убивства і вимагаючи від уряду захистити представників преси.   

Туркменистан - 1

Огулсапар Мурадова, радіо «Вільна Європа/Свобода», вересень, Ашхабат

Достеменно невідомо, коли Мурадова – репортер туркменської служби радіо «Вільна Європа/Свобода» - померла у в’язниці. Її тіло віддали сім’ї 14 вересня. Представники туркменської правозахисної групи, які розмовляли з родичами, заявили, що у Мурадової були тілесні пошкодження на шиї й на голові. Влада у Ашхабаті передала її тіло лише після того, як західні дипломати супроводжували дітей Мурадової до моргу, заявив КЗЖ тогочасний директор туркменської служби радіо «Вільна Європа/Свобода» Олександр Народецький (зараз – шеф-редактор українського 5 каналу). Однак прохання родини зробити розтин тіла не було вдоволено, а причину й дату смерті не було розкрито. Згодом представники служби безпеки оточили будинок Мурадової, не дозволяючи людям попрощатися з її тілом і поспілкуватися з її родичами. 58-річну Мурадову засудили «за володіння боєприпасами» до 6-річного тюремного ув’язнення під час судовому процесу, що відбувався за зачиненими дверима й тривав усього кілька хвилин. Їй було відмовлено у правничому захисті. Туркменський гельсінський фонд, який діє у Болгарії, розповсюдив заяву, в якій говорилося, що на голові Мурадової була велика рана, а навколо шиї - синці. Представники фонду заявили також, що в тюрмі Мурадову «начиняли» наркотиками й піддавали тортурам. При цьому вони посилалися на телефонну розмову з дорослими дітьми Мурадової, яка раптово перервалася. 

Радіо «Вільна Європа/Свобода», яке фінансує уряд США, - останнє, що має мережу кореспондентів у цій замкнутій центральноазійській державі.

 

 

«Телекритика»


Коментарі

Додати коментар