1-2. Сам факт вилучення касет коментувати важко, оскільки мені не відомо, чим саме митниця аргументувала такі дії. Все, що мені доводиться читати, – лише інтерпретація журналістів. Якщо матеріали на цих касетах розпалюють, зокрема, релігійну ворожнечу, або на них містяться інші протизаконні речі, то митниця могла реагувати, але не для того щоб вилучити взагалі, а щоби передати на експертизу, при цьому процесуально оформивши цю дію. Тобто вилучення касет можливе, але у передбачених законом випадках і з дотриманням процедури.

 

Твердження МЗС щодо акредитації є безпідставним, тому що акредитація – це не дозвіл журналісту здійснювати свою професій діяльність, а лише покращення його становища порівняно з неакредитованим журналістом. Тобто, акредитований журналіст, згідно з чинним законодавством, має більше можливостей отримувати інформацію. Відсутність акредитації не дає підстав для заборони здійснювати журналістську діяльність.

 

3. Відповідно до Конституції України, підозри – це тільки підозри, і ніхто не може бути звинуваченим у злочині до вироку суду. У даному випадку, фактично, має місце презумпція винності журналістів. Це дуже загрозлива тенденція, оскільки так можна просто скасувати свободу слова через те, що завтра хтось щось може сказати. Якщо безпосередньо на касеті не зафіксовано порушення законодавства – розпалення релігійної ворожнечі як приклад, якщо тільки у майбутньому хтось із російських журналістів використовуватиме матеріал, то такі дії з боку України фактично є порушенням права на свободу слова, яке передбачено і Європейською конвенцією, а не тільки українським законодавством.

 

У нас взагалі заборонено перевіряти інформацію. Цензура – це і є, власне, перевірка з боку органів влади інформації перед її розповсюдженням.

В’ячеслав Якубенко, медіаюрист:

1-3. На мою думку, у цьому інциденті політики більше, ніж права. Дійсно, контрольований урядом Москви канал «ТВ Центр» відомий не просто ворожим ставленням до всього українського, а й масовим поширенням відвертої дезінформації про нашу країну. З точки зору інформаційної безпеки, така діяльність становить для нас суттєву загрозу. Але можна було би знайти адекватніші заходи для протидії: дифамаційні позови в російські суди з боку конкретних українських юридичних чи фізичних осіб, роз’яснювальна робота українського посольства чи навіть створення спеціального супутникового каналу з мовленням російською мовою на територію РФ, оскільки росіянам нині досить важко отримати об’єктивну інформацію про події в Україні.

 

В цьому ж випадку Україна вибірково використала законодавство, але навіть це не змогла більш-менш логічно обґрунтувати. Посилання МЗС на відсутність акредитації в Україні явно притягнуте за вуха. Адже стаття 69 закону «Про телебачення і радіомовлення» прямо говорить, що представники зарубіжних телерадіоорганізацій, не акредитовані в Україні, теж можуть працювати на нашій території – як співробітники іноземних юридичних осіб.

 

Для обґрунтування дій українських митників, слід було би посилатися, скажімо, на Митний кодекс, який зобов’язує митницю не допускати перевезення через митний кордон відеоматеріалів, що пропагують війну, жорстокість, порнографію, расову, етнічну або релігійну ворожнечу, закликають до насильницького повалення конституційного ладу в Україні. Наші митники могли би «позичити» відзняті матеріали на тиждень-два саме для того, щоб переконатися, що там немає порнографії. А якщо ще й відправити касети на експертизу в Комісію з питань захисту суспільної моралі – так і на місяць...

 

Або ж існує видана 1994 року Інструкція Держкомтаємниці та Держмиткому №99/252 «Про порядок переміщення через державний кордон України текстових, аудіо- та аудіовізуальних матеріалів». Відповідно до п. 2 цього нормативного акту, призначені до вивезення за кордон аудіовізуальні матеріали повинні супроводжуватися документами встановленого зразка – тобто підтвердженням, що касети не містять державної таємниці.

 

• В «Борисполе» у российских журналистов изъяты отснятые материалы
• Украинские правоохранители изъяли видеокассету у журналистов РТР