 |
|
- Про асоціацію
- Членство в Української Асоціації Медіа Бізнесу (УАМБ)
- Новини ринку преси
- Професійна освіта від УАМБ
- Календар подій
- Публікації
- Блоги
- Медіакарта
Партнери УАВПП
Мораль і Кримінальний кодекс
Законопроект пролежав у Парламенті півтора року (реєстраційний номер 1340, з текстом можна ознайомитись за посиланням: http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=31311), після чого був прийнятий 361-м голосом за, проти – 0, усі фракції ВР підтримали проект у повному складі або більшістю від особового складу.
Після краху радянської системи еротичний підтекст розцвів буйним цвітом в інформаційному середовищі, особливо у рекламі. Для дитячої й підліткової психіки таке явище не можна назвати позитивним. ІМІ навіть при розробці рекламних матеріалів по медіаграмотності зіткнулося з вимогами іноземних партнерів щодо недопущення можливого сприйняття умовних персонажів реклами як сексуальних об’єктів (йдеться про довжину спідниці). Ця сфера дійсно потребує регулювання та певних обмежень і не може бути залишена виключно на відкуп саморегулюванню суб’єктів медійного й рекламного ринків, адже як показує практика багато з них заради прибутку і рідну матір виставили б без одягу на оглядини публіці. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод передбачає можливість встановлення обмежень, формальностей, умов та санкцій стосовно реалізації права на поширення інформації в контексті захисту моралі.
Але наші депутати довели, що рідко коли здатні зробити щось до ладу, прийнявши у 2003 р. з подачі Леоніда Черновецького Закон України «Про захист суспільної моралі». Закон критикують за надто широкі визначення, хоча ця проблема типова для багатьох нормативних актів. Практично нереальним для виконання на практиці є положення частини 1 статті 8 Закону:
«Розповсюдження продукції сексуального чи еротичного характеру дозволяється за наявності позитивного висновку Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі, і лише у спеціально відведених для цього місцях, визначених цим Законом, та у спосіб, встановлений органами державної влади й органами місцевого самоврядування в межах своєї компетенції.»
Крім ліцензування діяльності з обігу такої продукції, визначеного статтею 9 Закону, на кожен вид продукції має бути ще позитивний висновок державного органу, тобто потрібно отримати дозвіл держави і на діяльність у відповідній сфері загалом і на кожен вид продукції окремо. Звісно, що не кожен настінний календар з напівоголеною дівчиною отримує висновок НЕК, адже Комісія фізично не в змозі «перетравити» всю еротичну продукцію, вироблену в Україні або імпортовану сюди.
Вище вже згадувалось про допустимість встановлення формальностей і умов при поширенні інформації з метою захисту моралі, але згідно з Конвенцією такі формальності й умови мають бути необхідні в демократичному суспільстві, зокрема суспільний інтерес обмежити поширення певної інформації має переважити інтерес особи поширювати її. В даному випадку видається надто обтяжливим обов’язок отримувати дозвіл держави на кожен вид еротичної продукції. Адже обмеження на поширення продукції встановлюються з метою захисту нормального розвитку дітей і спокою тих, хто не бажає з відповідною продукцією стикатися. Але частина шоста статті 8 Закону безпосередньо визначає, що «продукція сексуального чи еротичного характеру може розповсюджуватися лише за умови недоступності її неповнолітнім і ненав'язування споживачам», тому згадані обмеження з частини 1 тої ж статті є такими, що не відповідають Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод. Частина 1 статті 8 Закону має ознаки законодавчого введення цензури, тому правомірність її застосування (яке наразі не практикується) є під великим питанням.
Парламент VІ скликання мало чим відрізняється від ВР ІV скликання і бездумно проголосував за законопроект Г.Москаля у першому читанні. Прийняття Парламентом за основу законопроекту (по суті схвалення його концепції), який визначає кримінально караним будь-яке порушення порядку розповсюдження продукції сексуального чи еротичного характеру (стаття 300 КК в новій редакції), при тому що порядок розповсюдження визначається настільки суперечливим Законом, є свідченням дуже низької якості законодавчого процесу – депутати практично не вникають в те, за що вони голосують.
Головне науково-експертне управління ВР рекомендувало повернути законопроект депутату на доопрацювання. Зокрема у висновку ГНЕУ звертається увагу на те, що криміналізується будь-яке правопорушення у сфері суспільної моралі незалежно від величини його суспільної небезпеки. Законопроект Г.Москаля еротикою не обмежуються і пропонує, наприклад, криміналізувати розповсюдження продукції, що пропагує невігластво, завдає шкоди духовному чи інтелектуальному розвитку особи і суспільства тощо, хоча ці діяння до «криміналу» явно не дотягують. Нагадаю, що поки не існує навіть адміністративної відповідальності за такі дії і пан Москаль не пропонує її запроваджувати.
Отже, схвалення Парламентом відповідного законопроекту в цілому є неприйнятним, а уточнення законодавчого регулювання питань захисту суспільної моралі можливе лише за умови прийняття Закону України «Про захист суспільної моралі» в новій редакції відповідно до європейських стандартів.
Роман Головенко, Інститут масової інформації
джерело: http://imi.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=177067&Itemid=42
Останнім часом улюбленою темою для глузування стала діяльність Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі. Очевидно людей перестала дивувати наша політика і заміну їй вони знайшли в діяльності експертного органу. Зазвичай про діяльність Комісії відгукуються критично, а її прихильники не є особливо активними в медійному полі. Але вони є активними в полі законодавчому: 9 червня 2009 р, Верховна Рада в першому читанні прийняла проект закону «Про внесення змін та доповнень до Кримінального кодексу України (щодо захисту суспільної моралі)» за авторством Геннадія Москаля.